Мало знати – потрібно вірити!

А щоб вірити – вміть відчувати…
Кілометри серцем не зміряти…
Серце все одно буде чекати!
Як чекає заплакана мати,
Чи повернуться з війни солдати?
Як чекає солдат відпускної,
Щоби сина скоріш обійняти…
Так і всім нам потрібно чекати,
І надію у серці плекати.
Як сестра у молитві за брата…
І за мир в Україні благати.
Янголів із блакитним небес,
Щоб солдата вони захищали,
І про спокій в серцях їх прохали.
Господа, що з любові воскрес.
Тож спокійними будьте в бою!
А ми будемо за вас прохати
В боротьбі за країну свою
Ми чекаємо на вас, солдати!!!

Тетяна Дембіцька, студентка
ІІ курсу факультету КСПП
(спеціальність «Соціальна педагогіка»)