Сьогодні на календарі – 14 січня. Знаменна дата не лише для святкування Нового року за старим стилем. Рівно 133 років тому у цей день народився перший ректор нашого університету – Іван Огієнко, людина енциклопедичних знань, праці й обов’язку. Був успішним ученим, педагогом, державним, громадським, церковним і культурним діячем. Чесно і сповна служив українській справі на ниві відродження нації. Саме цьому діячеві належить відомий вислів про студентів, як «найкращій цвіт нації, найміцніший її ґрунт».

Враження його сучасників

У чому ж крився секрет успіху професора у викладанні? Насамперед, як підкреслюють у своїх наукових розвідках більшість дослідників, в успішному передбаченні якісної системи навчання та виховання національної школи. Ерудиція, теоретична та методологічна підготовка, різнобічні знання допомогли йому зробити значний внесок у підготовку кадрів національної школи з розкриттям самобутності особистості кожного студента.

Діяч не лише був блискучим лектором, він блискавично вирішував велику кількість адміністративних питань, які стосувалися пошуку приміщення для освітнього закладу, якості конкурсного відбору студентів та перших викладачів тощо. У фондах Інституту рукопису НБУ імені В. Вернадського є архівна справа із примірником запрошення на відкриття нового університету у Кам’янці з автографом першого ректора, у якому читаємо: «Новий університет, що вже з самого географічного положення найближчий до високої західно-європейської культури, не буде звичайним університетом східного типу: при Кам’янець-Подільському Державнім Українськім Університеті закладається вперше на сході слов’янства богословський факультет і, крім того, на історико-філологічному факультеті вже відкрито дві нових національних кафедри: одна польської, друга єврейської літератури і історії. Вірний кращим традиціям європейських університетів, новий Кам’янець-Подільський Державний Український Університет матиме на углі невпинну наукову працю на користь рідної української культури».

Поріг нового Університету вперше переступили 49 студентів та 67 вільних слухачів. Серед них – і один діяч, ім’я його, на жаль, не збереглося. Мова піде далі про автора спогадів у місячнику «Віра й культура» (Вінніпег, 1959 р.). Ось таким було його перше враження про ректора університету: «У центрі групи в чорному сюртукові і пенсне, з щасливим лицем, м’якою поважною ходою<…> виступав проф. Іван Іванович ОГІЄНКО – ректор Університету, розпорядчик і люб’язний господар нинішнього свята. Тисячі очей разом впилися в цю фігуру, яка навіки врізалась у серце кожного з нас. І з цього дня для нас, студентів, стала і Учителем і Батьком, бо ми завжди, без всякого вагання й страху, звертались до нього в усіх випадках нашого нового, студентського життя. І ніколи нікому не було від нього відказу. Ніхто ніколи не бачив його холодним чи безучасним до студентських інтересів…». Автор спогадів підкреслював талант натхненного керівника і неперевершеного лектора, які були притаманні першому керманичу нашого університету. «За Ректором вічно увивався рій студентів, коли легкою, молодою ходою, завжди з привітним лицем, він не йшов, а літав по коридорах. Коло дверей його кабінету завжди стояло декілька студентів, дочікуючись своєї черги, по найрізноманітніших, іноді зовсім дрібних і докучливих справах. Не раз і мені самому доводилось брати подібну авдієнцію, яка диктувалась скоріш простим бажанням безпосереднього [спілкування] з цією усім доступною і чарівливою людиною, ніж справжньою необхідністю в ділі. <…> Так, захоплюючись астрономією, я рішив освідомитись відносно влаштування у нас обсерваторії і, не довго думавши, увійшов у кабінет самого Ректора. <…> Не менш як 20 хвилин він говорив зо мною на цю тему <…> І треба сказати, що його слова ніколи не зоставались пустими обіцянками. Так було і в цьому разі: уже наприкінці другого навчального року справді прибув призначений до нас спостерігач-доцент, що й взявся за влаштування спостережної вишки, і в скорому часі ми чекали із Києва телескопа…».

У часописі «Стара Україна» за 1925 рік Іван Огієнко опублікував статтю про свої шевченкознавчі студії і співпрацю зі студентами. Відомо, що студентське життя самого ректора у Києві було сповнене важких злиднів. Тому, щоб хоч якось полегшити становище студентської молоді, він долучив найбільш здібних до невеликих підробітків: «Вдруге взявся я за вивчення мови Шевченка нової в Камянці-Подільському в 1919-1920 рр. Тут роспочав я складати повного Словника до Шевченковах творів (віршом і прозою), а потому, мав приступити до складання Граматики мови Шевченка. Для виконання механічної частини праці мав я до своїх послуг пятьох студентів університету, які. за відповідну плату, списали мені (з видання Доманицького) цілого Шевченка на окремі картки, – по одному слову на картку (трохи пізніше метод списування був змінений, – списувалося окреме речення на картки, підкреслюючи по порядку окремі слова)…».

Окрім того, нових студентів зараховували на навчання впродовж академічного року. Ректор у листопаді 1918 р. звернувся до Міністра освіти й мистецтва з проханням збільшити кількість студентських стипендій для університету. Для молоді відкрили їдальню. При Університеті працювала українська гімназія для дорослих з правами учнів звичайних середніх шкіл. Того ж року до неї зарахували понад 100 бажаючих.

Як сприймає постать Огієнка сучасна молодь?

Згадую свою останню сесію в магістратурі, коли пари переважно проходили у центральному корпусі. Бувало, біжу на екзамен, знайду поглядом на стіні портрет Огієнка. Якщо на устах проглядається посмішка, отже, все здам на «відмінно», а якщо погляд дещо невдоволений – обов’язково витягну не той білет, який мріявся.

Напевно, мало хто знає, що у 20-х роках ХХ століття. планувалося створити філію Київського університету Святого Володимира у Кам’янці-Подільському. Але саме завдяки зусиллям Огієнка вдалося відкрити новий самодостатній освітній заклад, в якому зараз ми навчаємося. Досі пам’ятаю, як майже три роки тому мій однокурсник Ігор Пиріг провів цікаве анкетування серед студентів-істориків для конкурсу, який проходив на сайті «Кам’янець-Подільський історичний». Мій колега прагнув з’ясувати, яку ж оцінку дають Івану Огієнку сучасні студенти. Було проведене вибіркове анкетування, в якому взяли участь студенти IV та V курсів нашого факультету. Їм було запропоновано дати оцінку постаті Івана Огієнка: як засновника і першого ректора університету, як перекладача Біблії, як богослова, як науковця. Відповіли на це питання кожен по-різному. В анкетах можна було прочитати наступне: «…на стежку служіння Богу може стати духовно і морально чиста людина…», «…Але в своїх аргументах він в основному керується емоціями, національною ідеологією і мало фактами», «Як історик І.Огієнко, на мою думку, не був вченим першої величини…», «Огієнко є знаковою постаттю для Кам’янця-Подільського <…> патріот, справжній українець…», «Іван Огієнко – постать багатогранна і гідна для наслідування…». Як бачимо, ректор Огієнко – це постать дійсно багатогранна і однозначно його оцінити неможливо.

Кілька місяців тому моя подруга, яка викладає на одному з факультетів університету, показала мені своє оповідання, яке згодом ввійшло в одну із збірок кам’янецьких письменників і скоро вийде друком. Серед ключових персонажів був саме Іван Огієнко. У серії короткометражних кінозамальовок «Таємниці мого міста» (реж. Дмитро Кубряк та Андрій Раднюк) також є цікавий ролик про приїзд Михайла Грушевського на Поділля і його співробітництво з Юхимом Сіцінським та Іваном Огієнком (роль блискуче зіграв Віктор Стасюк). Та й ні для кого вже не є секретом, що наш виш абітурієнти та гості різних наукових заходів все частіше називають у неофіційному спілкуванні Університетом Огієнка. В будь-якому разі ця історична постать для нас цікава і вивчення його наукового доробку та інших сфер діяльності завжди буде на часі.

Ольга Комарова,
гол. редактор газети