У Кам’янці-Подільському завжди був популярним фізико-математичний факультет К-ПНУ імені Івана Огієнка. Студенти полюбляють називати його скорочено – фізмат. Це був один з найпрестижніших напрямків навчання ще в часи Радянського Союзу. Історія відбулася саме тоді, коли одна книга приходилася на двадцять з лишком студентів, а читальні зали були переповнені. В аудиторіях збиралися одногрупники, щоб підготуватися до семінарських занять, деякі навіть залишалися ночувати на стільцях. У кожного на це були свої причини, але випадки були неодинокі. Майбутній фізик (з етичних міркувань не буду вказувати жодних імен) випросив в бібліотекаря книгу на вечір та вирішив влаштуватися в одній з аудиторій факультету, щоб гарно провести ніч за читанням.
Був пізній зимовий час, за вікнами – ніч. Хлопець увімкнувши світло, почув бурмотіння в кінці аудиторії. З-під парти вилізла сонна дівчина, озираючись по сторонах. Пропустивши свій останній автобус студентка другого курсу вирішила заночувати в рідній альма матер. Все це з’ясувалося пізніше, упродовж ночі за розмовами та читанням книги.
З того дня розпочалася дружба другого та третього курсу фізмату. Справжня, безкорисна, але з домішками ніжних почуттів зі сторони фізика. Так тривало кілька років, аж поки на випускному фізик не запропонував їй одружитися. Дівчина відмовила. Що в них там трапилося – не відомо, але юнак вступив в аспірантуру, аби залишитися в університеті біля своєї коханої. Десь через півроку дівчина одружилися зі своїм одногрупником.
Боляче було фізику, він відмовився від хорошої престижної роботи в Хмельницькому, зайнявся дослідженнями, які невідомо кому і для чого стануть потрібними. І все заради кохання, того примарного відчуття, обману власної душі. Ту любов не можна було виміряти та розписати в жодній формулі. У будь-якому науковому довіднику немає чіткого пояснення таким почуттям. А якби знайти справді формуло кохання? Тоді б він зміг легко прорахувати почуття іншої людини та мати новий шанс на щастя. Ідея так засіла в голові хлопця, що не відпускала ще дуже довгий час. Фізика давала чітке уявлення про всі процеси на планеті, навіть пояснювала побудову всесвіту, то хіба вона не може пояснити специфіку взаємного кохання? Не один рік промайнув над роботою та все зводилося до того, що кохання – це енергія, яка виникає та переходить в іншу енергію. Але формула ніяк не хотіла працювати.
Минали роки… Фізик став почесним професором, але ніяк не міг знайти ідеальної робочої формули. Одного дня в його кабінет зайшла шанована та поважна жінка, уже в літах. Гостя так приємно йому посміхалася, наче знала його все життя. Спочатку він подумав, що то, напевно, мати одного з його лінивих студентів прийшла просити за своє чадо. Жінка почала розпитувати про його життя, хвалити за здобутки та згадувати студентські роки. І тільки через деякий час він здогадався, що це прийшла його кохана, а серце жодного разу не подало навіть знаку. От так буває! Покладеш все життя на когось і навіть не помітиш, як воно промайнуло. Поговорили вони славно і розійшлися по своїм справам. Вона – до чоловіка та двійко дітей, а він – до своєї лабораторії та таємної формули. Тієї самої ночі фізик закінчив формулу справжньої любові. А коли робота була зроблена, то зрозумів, що за чудернацьким дослідженням пропустив все своє життя. На зламі літ він не мав ні сім’ї, ні дружини, а лише химерну мрію, яку відчайдушно реалізував. Та вже даремно – нікому вона непотрібна.
На лекціях він намагався переконати студентів вірити лише науці, адже вона ніколи не зробить боляче, не зрадить. Та одного разу проговорився про формулу кохання. З того дня спудеї залазили кілька разів в його кабінет, перевертали там папери догори дригом, зривали пари, шантажували, намагаючись отримати в такий спосіб заповітну формулу. Зате колеги підняли фізика насміх, мовляв, у кінці життя зовсім збожеволів. Довго фізик не знав, що робити та як дивитися в очі колегам. Одного дня зробив оголошення, що формулу він сховає в стінах рідного університету, знайти її може тільки найкращий фізик свого часу…
Промайнуло багато років. Фізик давно відійшов у вічність, Радянський Союз розпався. А серед студентства час від часу виникають розповіді про божевільного фізика, що винайшов формулу кохання, яку зможе знайти тільки самий видатний фізик факультету. Така легенда досі ходить стінами фізмату. Лише вам вирішувати, вірити чи ні, але відчайдухи продовжують її шукати.
Тетяна Сметанюк, викладач факультету КСПП,
учасниця творчого об’єднання “Phoenix“