Все частіше у ЗМІ повідомляють про шахраїв, які під прикриттям збору коштів на допомогу воїнам АТО, діють у вищих навчальних закладах. Це набуло такого масштабу, що днями Міністерство освіти і науки закликало працівників і студентів вузів бути більш обачними, щоб не стати жертвами аферистів.
Подейкують, що подібні випадки трапляються і у нашому університеті, але на даний момент я не можу ані підтвердити, ані спростувати цю інформацію. Хоча деякі факти я вже віднайшов, адже проводжу приватне дослідження. Бо заробляти на горі і крові не лише окремих людей, але й цілої країни – це вершина цинізму і лицемірства, а тому вивести цих негідників на чисту воду це справа честі й обов’язок кожного патріотично налаштованого українця. Але що робити для того, щоб не потрапити вже сьогодні на їхній гачок? Хоча я і не фахівець у цих питаннях, але все ж можу поділитися своїми думками та набутим громадським досвідом.
По-перше, не варто довіряти першому зустрічному, який представляється волонтером. І тут мова йде не лише про незнайомців на вулиці, яких зараз можна часто зустріти, але й студентів у вишах і навіть викладачів. Не так і легко, як здається на перший погляд, перераховувати кошти у АТО. Для цього потрібно мати контакти з армійськими підрозділами чи добровольчими загонами. Краще за все звернутися у найближчий волонтерський центр, контакти якого можна легко знайти в Інтернеті. Там ви не лише передасте свої кошти в надійні руки, але й дізнаєтеся про справжні потреби армії, запропонуєте свої послуги допомоги, продукти чи теплі речі.
Вважаю, що моя лепта у нашу спільну перемогу над ворогом повинна залишатися прихованою. Не люблю популістів, які залишивши 10 гривень, розголосять про це на шпальтах усіх газет та будуть робити собі репутацію великого мецената та волонтера.
По-друге, не варто також ідеалізувати всіх учасників Майдану та Революції Гідності. Не кожен, хто хвалиться своїми подвигами у боротьбі з режимом чи фотографіями з барикад, дійсно є героєм. Скільки є таких, хто при перших набігах «Беркуту» накипав п’ятами та ховався за спинами інших чоловіків. Не хочу судити, адже сам не брав активної участі у Революції з різних причин, а, отже, не маю жодного морального права зараз виступати суддею. Але, принаймні, мені вистачає сил визнати це і не малювати навколо своєї персони німб праведності і героїзму. Потрібно бути просто самим собою, зі своїми слабостями і перевагами. Тим більше навіть сміливість і відвага на Майдані не врятують від помилок. Влада і гроші – це завжди спокуси, які не всім вдається подолати. Тому краще не давати гроші окремим особам, а перераховувати їх на рахунки відомих чи діючих у вашій місцевості волонтерських організацій.
Сьогодні у волонтерську діяльність залучаються окремі факультети, зокрема, і нашого університету. Але навіть усередині вишу є небезпека афер. Єдиною гарантією, що ваші кошти дійдуть до воїнів АТО, а не осядуть у кишенях «чесних благодійників» є контроль над цим процесом деканату. Адже саме на очільника факультету покладена відповідальність за діяльність та ініціативи, які виходять як від викладачів, так і студентів. Це дає можливість дізнатися про те, куди були витрачені зібрані кошти. Не варто протиставляти волонтерські ініціативи студентського самоврядування діяльності деканату, адже вони є (чи повинні бути) скоординовані, зокрема через обов’язки заступника декана з виховної роботи. Кошти, що збираються у групах, повинні проходити з відома очільників навчального закладу. Ще до початку військових дій на Донбасі був свідком, коли гроші, які збиралися на благочинні цілі чи допомогу хворим, осідали у гаманцях окремих студентів.
Також зазвичай редколегії газет від свого імені не проводять цілеспрямований збір коштів на АТО. Це говорю як колишній редактор часопису історичного факультету «Кліо», а нині як кореспондент «Студентського меридіану». Звичайно редакція може бути ініціаторами благодійної акції чи оголосити про збір коштів на своїх шпальтах, але ніколи факультетські часописи не діють самовільно від деканату чи студентського самоврядування. Вони є тільки інформаційними підрозділами навчальних закладів. Тим більше після закінчення акції редакція повинна повідомити читачів про кількість зібраних коштів та їх застосування.
Варто, щоб фінансові справи йшли за безпосередньої участі викладацького складу. По-перше, це консолідує факультетську спільноту, зміцнить довіру між професорським складом і студентами. По-друге, підвищить рівень довіри до благодійної акції. По-третє, викладачі можуть поділитися власним досвідом та надати поради, як проводити волонтерські заходи і що робити потім із зібраними коштами.
Якщо ви хочете з друзями допомогти армії – це ваша особиста справа і ви самі несете повну відповідальність за ваші «кровні» і за їхнє використання. А чи є серед ваших друзів і знайомих шахраї і аферисти – це має бути відомо вам, а у деяких випадках лише Господу Богу.
Як бачимо, благодійності важливі не лише ваша щирість, чисті наміри та пожертва, але й «чистота» рук, у котрі ви її даєте.
Олександр Бучковський,
магістрант історичного факультету,
кореспондент газети