Трагедія Ярослава Стельмаха “Запитай колись у трав …” – принципово нове естетичне і політичне прочитання написаної драматургом п’єси в 1979, поставленої у Кам’янці-Подільському 15 квітня 2015 року народним театром-студією «ЛІНК» міського Будинку культури про подвиг “Молодої гвардії”. Ця вистава – ще один крок на шляху новаторських пошуків театру.

Синтетичний жанр спектаклю я б визначила так: філософсько-історична оптимістична трагедія-роздум, діалог людей сорокових років з нащадками. І все ж сьогодні внаслідок складних реалій нашого суспільного і культурного життя стало можливим нове прочитання п’єси Я.Стельмаха, поставленої Кам’янець-Подільською трупою.

Хочу поділитися своїм, чисто глядацьким поглядом на спектакль. По суті, мав пройти деякий час після перегляду прем’єри, щоб вляглися складні і неоднозначні враження від неї. На одному диханні здійснені режисура Валерія Свереди та гра місцевих акторів.
Вистава надзвичайно емоційна та яскрава, новаторська, складна для сприйняття, що дає привід для непростих роздумів і в підсумку викликає те почуття, яке ще древні назвали катарсис – очищення.

Серед центральних фігур вистави Клава – Іванна Шептицька (кореспондент нашого університетського часопису), Есесівець – Вадим Якуш, Зрадник – Марк Чіківчук, Любка – Наталя Хом’як, Поліцай – Олег Сторож, Кат – Арсеній Даниленко, Уля – Наталя Сидорук, Сергій – Назар Цурський, Олег – Дмитро Галило.

У носіїв двох ідеологій – молодогвардійців і фашистів – свої несумісні життєві цінності: жити і виживати за всяку ціну.  І найяскравіші лірико-філософські діалоги п’єси – це розмови закоханих Вані Земнухова і Клави, для яких і у в’язниці перед лицем смерті триває мрія про життя і вічне щастя.

Ролі зіграні. Актори повертаються до залу, режисер – у своє крісло. І глядачі в єдиному пориві вітають їх, чужих прагматизму, носіїв ідеї безсмертя романтичної юності…

Донбас… Історія патріотизму та самовіддачі, зрадництва та насилля, людяності та кохання. Кожен герой, не зважаючи на те, яку роль виконує, так чи інакше залишається у пам’яті мільйонів, які ще згадують страшні події Другої Світової. Закарбовуються в пам’яті справжніми: слабкими та зламаними, або ж, відчайдушними та щирими.

 Аліна Перебейніс, студентка ІІІ курсу факультету
української філології та журналістики
(спеціальність “Журналістика”), кореспондент газети