«Мова – одне із тих явищ, які стимулюють духовну силу людей до постійної діяльності… Прослідкувати й описати це прагнення є завданням дослідника мови…» Саме ці слова В. фон Гумбольдта стали епіграфом міжнародної наукової конференції «Семантика і прагматика мовних одиниць», що проходила у Мінському державному лінгвістичному університеті 11-12 травня та у якій я взяла участь. Прагнення відвідати Мінський лінгвістичний визрівало давно – вважаючи себе вихованкою академічної школи Київського національного лінгвістичного, відвідавши й виступивши на конференції у Московському державному лінгвістичному в 2011 р., до повної «картини» лінгвістичних університетів мені кортіло додати ще й Мінський. Випала гарна нагода – я надіслала тези – оргкомітет їх розглянув – і мене запросили взяти участь. Варто наголосити, що до відбору учасників організатори ставились дуже прискіпливо, адже конференція – безкоштовна (заплатити потрібно було лише за збірник матеріалів – 65 гривень), тому бажаючих взяти участь було надзвичайно багато.
Статус міжнародної конференція підтвердила в перший же день, коли пленарні доповіді виголосили 10 представників Росії, 6 представників України (А.Е.Левицький, Л.Р.Безугла, С.А.Жаботинська, І.Р.Буніятова, О.П.Воробйова, Л.П.Іванова), 3 представники Німеччини, 1 представник Польщі. Несподіваним для мене було те, що перший день був повністю присвячений пленарним засіданням. Робота тривала цікаво й напружено, усі (!!!) заявлені в програмі спікери-пленарщики (24 науковці) приїхали й виступили, тому під кінець робочого дня о 19.00 учасники були переповненні новими враженнями, знаннями й втомою. Коли відповідальний секретар оргкомітету, а насправді – ідейний натхненник, відомий мовознавець-лексиколог Зінаїда Андріївна Харитончик надала мені слово на заключному засіданні, я зауважила, що поставила особистий рекорд – ще ніколи до цього я не вислуховувала 24 пленарних доповіді впродовж одного дня.
12 травня робота продовжилась у секційному режимі. Усі аудиторії, де проходили засідання секцій, були обладнані технічними засобами. Тематика обговорення охоплювала широкий спектр лінгвістичних зацікавлень: від концептуальних засад буття, категоризації предметних сутностей у мові до прагматики наукової дискусії, аксіологічного дисонансу в перекладі й маніпулятивної мовної стратегії російськомовних інтернет-ресурсів. Моя доповідь «Гендерні стереотипи в постмодерністському дискурсі: еволюція сприйняття й відображення» викликала жвавий інтерес, зважаючи на інтердисциплінарність дослідження й неоднозначність суспільно-культурологічної рецепції проблеми, тому було багато не тільки запитань, а й цінних, професійних порад. Ще одна особливість конференцій у МДЛУ, яка дещо наближує їх до закордонної практики проведення таких заходів, полягає в тому, що, знаючи тематику й послідовність виголошення доповідей, учасники можуть вибирати цікаві для них повідомлення й вільно переходити від секції до секції.
Коли вже здавалося, що робота підійшла до кінця, невтомна З.А.Харитончик запропонувала ще одну «наукову розвагу» – 12 травня саме відбувалося засідання спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій, тому учасники конференції були запрошені взяти участь в її роботі. Я не могла не скористатись такою можливістю. Захищалась кандидатська дисертація зі спеціальності 10.02.20 – порівняльно-історичне, типологічне і зіставне мовознавство, теорія перекладу. Процедура захисту дещо відмінна від прийнятої в Україні. Зокрема, незвичним є наявність такого компонента, як відгук організації-опонента («оппонирующая организация»), який зачитує завідувач кафедри, на якій обговорювалась дисертація, а також офіційні виступи 2 фахівців (докторів наук, професорів) з тематики дисертації (окрім офіційних опонентів). Але мене найбільше вразив інший момент – членами спеціалізованої вченої ради є також науковці – громадяни Російської Федерації. Загалом російський вплив надзвичайно відчутний у Білорусі, що достатньо проілюструвати виключно мовою фактів: із 24 пленарних доповідачів лише 4 – білоруси, з яких лише один (!!!) – А.А.Лукашанєц – виступив білоруською мовою; майже таким самим було мовно-національне співвідношення у секціях. Засідання спеціалізованої вченої ради, на якій відбувався захист дисертації з проблематики семантичної кореляції білоруських паремій з їх англійськими еквівалентами, проводилося на російській мові. Тому апофеозом російського домінування із цілком відчутною політичною імплікацією прозвучали слова члена спецради, професора Московського лінгвістичного університету Т.В.Писанової у привітанні, адресованому новоспеченому кандидатові філологічних наук (цитую мовою оригіналу): «Белорусский язык занял свою нишу. Его ниша – в поговорках, пословицах, песнях. Поэтому его не нужно защищать, в отличие от украинского языка, который, видимо, ввиду своей ущербности, постоянно нуждается в защите». Я мала можливість почути білоруську мову – мелодійну, самобутню, природну. Дуже шкода, якщо їй буде відведене не належне місце, а «ніша», адже мова, за словами одного із учасників конференції – це банк пам’яті для культурної націоналізації її носіїв і джерело концептуалізації знань про світ.
Свято науки вдалося, мовознавці-учасники отримали справжнє задоволення від спілкування, обміну досвідом, обговорення спільних проблем. І задоволення від міста – організатори навмисне перенесли традиційні терміни проведення конференції з жовтня-листопада на травень, коли ідеально облаштовані сквери, парки, клумби квітнуть мільйонами різнобарвних тюльпанів, братків, нарцисів, бузку. Мінськ – це місто, до якого хочеться повертатись.
А.А.Марчишина, доцент
кафедри англійської мови