Як завше, сонце землю зігріває,

Крокує світом радісно весна,

Злітає в небо днів крилатих зграя…

В цей час колись закінчилась війна.

Вона прийшла негадано-неждано

В світ, де цвітуть сади і діти сплять,

Чотири роки наносила рани

А вже по ній пройшло сімдесят п’ять.

 

В ці дні травневі: восьме та дев’яте

Без показових маршів і пісень

Ми воїнів згадаймо… Це не свято –

Це пам’яті й скорботи світлий день!

 

Згадаймо тих, хто не прийде ніколи

І тих, хто повернувся і дожив,

Хто перейшов війну, мов мінне поле,

Й у вічний дар пошану заслужив.

 

Не зайве помолитись, щоб на Сході

Війни пожежі згасла, як тоді,

Щоб ворожнечі ми сказавши: «Годі!»

Жили у мирі, радості, труді.

 

І щоб настав той день весняний, літній

Осінній чи, можливо, зимовий,

В який змогла б країна зрозуміти,

Що цей День Перемоги наш, новий!

 

А поки схилим голови низенько:

«Всевишній, Україну борони,

Нащадкам збережи квітучу Неньку

Й даруй Землі майбутнє без війни!”

Юлія ковальчук, випускниця факультету української філології та журналістики