Олеся Трофимюк – асистент кафедри історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, здобувачка третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, випускниця факультету української філології та журналістики 2021 року, освітня програма «Філологія», кваліфікація – магістр філології за спеціалізацією «Українська мова та література».

Чому Ви обрали спеціальність Філологія (Українська мова і література) і чому вирішили навчатися саме в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка?

Фах я обрала свідомо й уже в старших класах знала, що моя майбутня спеціальність буде пов’язана з гуманітарними науками, а остаточно під час вступу обрала саме філологію, оскільки мова та література завжди мені подобались. Утім, водночас мене не приваблювала робота в школі, тому ця спеціальність стала для мене оптимальним рішенням.

Щодо університету, то, відверто, я обирала за рекомендацією друзів, які вже навчались. Окрім того, ідея переїхати до міста з давньою історією мені здавалась найкращою. Сьогодні не шкодую про свій вибір. Університет став місцем особистісного й професійного розвитку, у якому я остаточно вирішила досліджувати літературу та працювати зі студентами.

Згадуючи студентські роки, за чим жалкуєте?

Студентське життя для мене – це золотий час, коли ми встигали і навчатися, і відпочивати, активно долучалися до студентського самоврядування, різноманітних активностей. Шкодую, що мало подорожувала. Також мені не довелось брати участь в академічній мобільності, тому тепер захоплююсь студентами, які виходять за межі свого комфорту.

Розкажіть про досвід участі у міжнародному інтеграційному проєкті «SZKOŁA OTWARTEGO UMYSŁU» в Університеті ім. Я. Кохановського в Польщі.

У 2023 – 2024 роках я мала можливість разом зі студентами брати участь у «Школі відкритого розуму» – міжнародному інтеграційному проєкті для студентів, магістрантів і аспірантів, реалізацію якого розпочато у вересні 2008 року. Головна його мета – інтелектуальне виховання майбутніх науковців, діячів освіти та культури, формування політичних постатей майбутнього, формування свідомих громадян суспільства. Усі заходи проєкту покликані сприяти інтернаціональній згуртованості сучасної молоді й розбудові суспільства без кордонів.

Особливість Школи полягає в поєднанні академічних обговорень у форматі неформального спілкування. Тож учасники були долучені до різноманітних екскурсій, походів, цікавих вечорів української та польської культури.

Для мене участь у цьому проєкті була чудовою можливістю обмінятися досвідом, отримати нові враження, знання та нові знайомства. Академічна мобільність стала певним перезавантаженням, відкрила можливості пізнати нову країну, мову, емоційно наповнитись та надихнутись.

Що входить у коло Ваших наукових інтересів?

Я досліджую літературний процес ХХ століття, а саме: теорію та історію літературно-мистецького шістдесятництва. Тема мого дисертаційного дослідження «Щоденники Леся Танюка доби раннього шістдесятництва і “хрущовської відлиги”: історико-літературний аспект». Лесь Танюк – особистість винятково багатогранна. Його ім’я залишиться в історії театрального мистецтва, української літератури та культури загалом 1960–1980-х років ХХ ст. Упродовж життя він творив щоденник, у якому є й історія покоління, і предметна хроніка часу – від «хрущовської відлиги» до наших днів. Танюк був організатором відомого київського КТМ – Клубу творчої молоді, у якому зародилось українське шістдесятництво.

Яким був Ваш шлях на посаді голови Ради Наукового товариства К-ПНУ протягом року? У яких заходах та ініціативах Ви брали участь і що вважаєте найбільшим досягненням цього періоду?

Це був важливий досвід співпраці з активною молоддю університету. Можу виокремити проєкт «Школа досліджень, проєктування та стартапінгу», який за ініціативи Наукового товариства та навчально-дослідної служби розпочав свою роботу у вересні минулого року. Основне завдання цього проєкту було виявити та навчити проєктної, стартапінгової діяльності як викладачів, так і здобувачів, а також стимулювати форми їхньої спільної діяльності. Під час роботи Школи було проведеного анкетування, низку дискусійних та інформаційно-ознайомлювальних заходів в університеті, на факультетах і в ННІ української філології та журналістики.

На Вашу думку, яку українську книжку потрібно екранізувати? Яку книжку має прочитати кожен українець? Яка книжка нагадує Вам про дитинство? Чи є літературний герой, з яким Ви себе асоціюєте? Про яку українську книжку / автора недостатнього говорять?

Думаю, що роман  «Місто» Валер’яна Підмогильного обов’язково варто екранізувати. Що ж до книжки, яку має прочитати кожен українець, то це дуже складне питання. На мою думку, секретного універсального канону для ідеального українця немає. Кожна прочитана українськомовна книжка зміцнює суверенітет України та інвестує в розвиток української мови та культури. Книжка, що найбільше нагадує про дитинство, – це, мабуть, збірка «Українські народні казки». Мій тато мені багато її читав, я дуже любила її слухати.

Я не можу назвати конкретного літературного героя, з яким себе асоціюю, але мені подобаються героїні в текстах Лесі Українки. Я вважаю, що загалом сьогодні мало говорять та особливо мало знають про літературу ХХ століття, особливо про 20-ті та 60-ті роки: лише вибрані постаті відомі широкому загалу. Однозначно, що треба більше.

Назвіть улюблену цитату або мотиваційний вислів.

Я вірю, що все залежить від нас самих у цьому житті, і лише коли ми маємо сильні моральні цінності та принципи, ми можемо досягати усіх цілей. Для мене вже багато років програмовими є слова Василя Стуса: «Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина — твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є поки що? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — Творися ж!».

Що б Ви побажали студентам та науково-педагогічним працівникам Кам’янець-Подільського університету імені Івана Огієнка?

Сили, наснаги, нових звершень і працювати попри все, продовжуючи столітню освітянську традицію Огієнкового університету.

Пресцентр