Дар’я Козак, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету іноземної філології, спеціальності 035 «Філологія», спеціалізації 035.041 «Германські мови та літератури (переклад включно)», перша мова – англійська, упродовж 2025–2026 навчального року проходила семестрове навчання в Католицькому університеті в Ружомберку (Словацька Республіка) за програмою міжнародної академічної мобільності ЄС Erasmus+ KA171 та поділилася своїм досвідом участі в програмі.
- Як ви дізналися про можливість участі в Erasmus+ KA171 та що мотивувало вас подати заявку?
Про оголошення конкурсу я дізналася безпосередньо на сторінці відділу міжнародних відносин в Instagram. Ідея взяти участь в академічній мобільності з’явилася в мене ще наприкінці першого курсу, коли я дізналася про успіхи наших попередників. Відтоді власне й захотілося спробувати щось нове, незвичне для себе.
- Якими були ваші перші враження від Католицького університету в Ружомберку та Словаччини? Як відбувалась адаптація до нового середовища, навчання та життя за кордоном?
На той момент у Словаччині я була не вперше, тобто я мала приблизне розуміння того, у якій країні перебуватиму впродовж семестру. Ружомберок – містечко невелике і компактне, його вдалося вивчити за лічені тижні. Це, до речі, гірський регіон: він з усіх сторін оточений Татрами (Словацькі Карпати). Тому тут було доволі прохолодно як взимку, так і влітку, що не притаманно для нашого Подільського регіону.
Адаптація, щиро кажучи, відбулася доволі швидко. Словаччина дещо схожа на Україну, тому атмосфера дому деінде переслідувала нас. Словацька мова виявилася не такою ж страшною, якою я її уявляла. Я намагалася опанувати її в тому обсязі, щоб мати змогу комунікувати в громадських місцях чи попросити про допомогу в разі чого. Так, словацька значно відрізняється від української, але я все одно розумілася зі словаками, спілкуючись кожен своєю мовою. Люди тут також доволі привітні та йшли назустріч. У цьому мені пощастило найбільше всього.
Католицький університет, якщо порівнювати з К-ПНУ, є досить новим закладом вищої освіти: він був заснований лиш у 2000-му році. Його приміщення оснащені сучасними технологіями, безліччю кафетеріями, зручним освітнім обладнанням і куточками для відпочинку. Він спроєктований у такий спосіб, що на його території розміщено два факультети, гуртожиток, бібліотека, ректорат і стадіон. Усього університет налічує 4 факультети: педагогічний, охорони здоров’я, теологічний (знаходиться у м. Кошиці) та філософський, на якому, власне, я навчалась. У якості житла мені та моїй напарниці виділили приватний гуртожиток TRIO в центрі міста. Звідти ми добиралися до навчального корпусу пішки або ж громадським транспортом.
Щодо навчання, то тут можна простежити схожі аспекти й водночас розбіжності. Організація освітнього процесу в Словаччині несуттєво відрізняється від української, а от методика викладання та й політика проведення занять тут дещо інша. Помітно, наскільки тут демократично сформовані освітні вимоги, згідно з європейськими цінностями й поглядами.
- Які дисципліни ви вивчали під час мобільності та як проходило навчання?
Спочатку хочу зауважити, що дисципліни я свідомо обирала відповідно до тих, які вивчалися в К-ПНУ, аби мінімізувати різницю при перезарахуванні балів. Це дуже зручно і водночас вигідно з огляду на фахову компетентність. Навчання в Католицькому університеті проводилося винятково англійською мовою, уможливлюючи стовідсоткове розуміння інформації міжнародними студентами такими-от, як ми. Саме цей аспект дозволив розвиватися в розмовній практиці незалежно від обставин і людей. Також, окрім іноземних студентів, траплялися й викладачі з іноземних ЗВО, які тісно співпрацювали з Ружомберком. Було цікаво дізнатися про особливості освіти в тій чи тій країні, зокрема спілкуватися з представниками різних національностей і ділитися кожен власним досвідом.
- Що вам найбільше сподобалося в організації навчання та університетському житті?
Насамперед мені сподобалось те, що в університеті немає чітких правил щодо проведення занять і дисципліни студентів. Більшість викладачів, з якими ми мали справу впродовж семестру, не звертали уваги на запізнення, дозволяли приносити їжу й напої (але таку, щоб не заважати іншим) і безперешкодно залишати авдиторію, якщо на те була потреба. На практичних заняттях проводився моніторинг відвідуваності студентів, а от, власне, на лекціях навпаки – нехтували цим: лектори контролювали лише цілковиту присутність на екзаменах. До речі, я також помітила, що у Словаччині немає фіксованої групи здобувачів освіти.
Яким чином тоді викладачі знають, із ким працюють? Усе дуже просто: студенти самостійно обирають курс, який їх цікавить, на освітній платформі Moodle і записуються туди. Саме так формується група. Тут зовсім інші налаштування приватності дисциплін: якщо в К-ПНУ викладач власноруч додає здобувачів до свого курсу, то в Католицькому університеті все розміщене у вільному доступі разом із силабусами для попереднього ознайомлення. Особисто я вважаю це дуже зручною опцією, оскільки в студентів дуже часто виникають запитання стосовно змісту тих самих вибіркових дисциплін, які вони планують обирати на подальший рік.
Окрім того, розклад тут формується строго на весь семестр. Він публікується на спеціальній університетській базі AIS-2, вона є універсальною на території Словаччини. Ба більше, реєстрація на предмети відбувається і підтверджується саме тут, запис у Moodle здійснюється лише після цієї процедури. У разі непередбачуваних змін, як-от: скасування пари, викладачі попереджають через систему сповіщень цієї ж платформи. До цієї функції доводилося звикати доволі довго, і через це траплялися такі ситуації, що я даремно приходила в університет і чекала кого-небудь. Однак із часом перевірка повідомлень увійшла у звичку.
- Чи вдалося вам познайомитися зі студентами з інших країн? Які цікаві знайомства або міжнародний досвід ви отримали?
Так, познайомитися вдалося з багатьма студентами, зокрема й випадковими людьми під час подорожей. Перш за все хочу згадати учасників Erasmus+, із якими я товаришувала найбільше всього: Алі (Ізмір, Туреччина) та Дачі (Ахалцихі, Сакартвело). Була також Анна (Рига, Латвія), однак вона навчалася на факультеті теології, що розташовується в Кошицях, і через це ми не так часто мали змогу спілкуватися. На превеликий жаль, академічна мобільність у Католицькому університеті відзначається малим попитом серед університетів-партнерів, на відміну від осіннього семестру, тому коло знайомств було доволі вузьке. Та навіть так я зуміла розширити межі спілкування за період перебування в Словаччині.
У Ружомберку українська діаспора мінімальна, та мені все ж вдалося познайомитися з кількома дівчатами з різних куточків України. У межах університету спілкувалася зі словаками, переважно з тими, які певною мірою були залучені до організації академічної мобільності. Я мала змогу дізнатися більше про їхню культуру й звичаї, скуштувати національну кухню і відвідати мальовничі місця містечка, про існування яких спершу й не здогадувалась.
Подорожуючи у вільний час Словаччиною та сусідніми країнами, я мала змогу спілкуватися не лише зі словаками, а й представниками різних національних меншин. Багато хто з них були здобувачами освіти інших словацьких вишів, і, як не дивно, їхнє оточення здебільшого складалося з українців. Тому я була приємно здивована, чуючи рідні народні пісні, слова й вирази з уст іноземців.
- Як проходило ваше життя поза навчанням? Які місця в Ружомберку та Словаччині вам запам’яталися найбільше?
Якщо я скажу, що витрачала більше сил на подорожі, ніж на навчання, то я не збрешу. Розклад у Католицькому університеті був сформований так, що ми мали 4 вихідних на тиждень. Навантаження не відзначалося якоюсь складністю чи потребою витрачати багато часу на підготовку, і саме це дозволяло виділяти час на мандрівки.
Перший час я ознайомлювалася із містами й пам’ятками країни. Головною перевагою Словаччини є її лояльність до іноземців: тут видається посвідчення міжнародного студента – International Student Identification Card (ISIC). Саме він є чинним документом, що засвідчує належність учасника академічної мобільності до тієї чи іншої освітньої установи. Це щось типу на кшталт студентського квитка. ISIC, окрім знижок на громадський транспорт, дозволяє безкоштовно подорожувати потягами в межах держави. Така можливість сприяла тому, що менше ніж за два місяці мені вдалося відвідати 10+ населених пунктів.
Особисто я пам’ятаю кожну поїздку, адже всюди траплялися різні історії, проте з-поміж усіх відвіданих місць хочу виокремити Жиліну, Тренчин, Попрад-Татри, Високі Татри і, безсумнівно, Братиславу.
Жиліна – найближче велике місто в радіусі Ружомберка, там я бувала доволі часто як візитом, так і транзитом на інші залізничні напрямки. Саме звідси розпочинається рахунок відвіданих мною місцевостей. Тренчин цьогоріч був визнаний культурною столицею Європи, і це спонукало мене приїхати туди на оглядини. Не скажу, що тут є щось дуже особливе, що змусило би полюбити це місто, однак архітектура тут дивовижна. Словаччина славиться величезною кількістю замків на своїй території, і Тренчин якраз вражає своєю фортецею, яка чимось схожа на Кам’янець-Подільську фортецю. На жаль, на територію споруди потрапити мені не вдалося через обмеження робочих годин у період свят, однак кілька фотографій я все ж зробила.
Попрад-Татри й Високі Татри можуть похизуватися своїм розташуванням у самісінькому підніжжі гірського масиву, чию назву запозичив останній зазначений населений пункт. Тут відкривається неймовірний вигляд не лише на гори, а й на найвищу точку Карпат – Герлаховський Штит (2655 м). Словаки розумно поставилися до питання розвитку туризму в цьому регіоні, і тому вони проклали залізничне сполучення в найвищі гірські долини! Мені вдалося побувати в такому містечку, у Високих Татрах, де на самісінькій вершині знаходиться дивовижне гірське озеро Штрбське Плесо. Час, щоб дістатися туди від Ружомберка, займає менше 2-ох годин.
Братислава, як столиця, вражає не менше. Вона компактніша, ніж (умовно) наш Київ, тут немає метрополітену, однак сама інфраструктура дуже сучасна й незвична як для України. Містом курсує виключно екологічний громадський транспорт. Братиславі дуже часто присвоюють титул «нудної столиці Європи», оскільки тут немає якогось шаленого ритму та інших цікавинок, окрім історичного центру із замком, із чим я не зовсім погоджуюсь. Так, у порівнянні з іншими містами словацька столиця видається не такою яскравою, але у цьому є свій шарм – Братислава ідеально підходить для комфортного, помірного способу життя. Це місто однозначно вартує уваги кожного.
- Чи зіткнулися ви з труднощами під час мобільності? Як вдалося їх подолати?
Я не можу сказати, що якісь труднощі траплялися в період навчання у Ружомберку. Найважчим мені здавався період адаптації до чужого середовища, однак, відверто кажучи, я й не помітила, як швидко пристосувалась на новому місці. Можливо, перший час було складно порозумітися із словаками їхньою мовою, але навіть тут я швидко знайшла вихід із ситуації: поступово вчила словацьку або ж просила про допомогу в українських знайомих, які тут навчалися.
Що стосується паперової бюрократії, то всі ці питання допомагав вирішувати наш координатор Мартін Пінкош. З його поміччю мені вдалося без усіляких ускладнень відкрити банківський рахунок для нарахування стипендії, отримати ISIC та, найголовніше, тимчасовий дозвіл на проживання (prechodný pobyt), який засвідчував легальність мого тривалого перебування на території Словаччини понад 90 безвізових днів.
- Які нові знання, навички та особистий досвід ви здобули завдяки участі в Erasmus+?
Академічна мобільність дозволила мені відкрити для себе ті сильні сторони, яких я раніше не помічала. Навчаючись в англомовному освітньому осередку, я беззаперечно покращила рівень володіння мовою та суттєво розширила свій вокабуляр. Я завдячую цьому літературним дисциплінам, на яких ми вивчали британських літераторів та аналізували їхні доробки, зокрема лексику. Не менш впливовими були курси Practical Language, які проводив ірландець Джон. Я обожнювала його заняття. Не лише тому, що вся робота була зосереджена виключно в межах аудиторії, позбавляючи нас необхідності виконувати будь-які домашні завдання, а й через фантастичну можливість ледь не щоденно спілкуватися із самим носієм мови і, до того ж, одного з найважчих акцентів англійської!
Стосовно питання пристосування за кордоном, то тут не обійшлося без навичок міжкультурної комунікації, мандрування і самостійного життя. Знаходження серед нової спільноти сприяло тому, що я дізналася багато цікавого про Словаччину й інші держави, звідки мені траплялися люди. Постійні подорожі словацькими містами та сусідніми країнами, як-от: Австрія, Чехія й Угорщина значною мірою вплинули на розширення горизонтів і розуміння того, яким є життя в різних куточках Європи. Оскільки первинною метою мобільності є навчання, а таку прекрасну можливість мандрувати не хотілося втрачати, то мені доводилося ще й розвивати вміння правильно і коректно поєднувати науку з дозвіллям. Не менш вагомим у цій історії став перший досвід тривалого проживання за кордоном. Для мене така практика стала дуже цінною.
- Який момент або подія під час мобільності залишилися у вашій пам’яті найбільше?
Знайомства, поїздки, друзі – усе це стало невід’ємною та колоритною частиною моєї мобільності. Я пам’ятаю кожні спільні прогулянки в горах Ружомберка, вечори в гуртожитку, де ми пригощали один одного своєю національною кухнею; візити моїх давніх приятелів, які навчаються за кордоном. Історій є багато, кумедних і тривожних, про це розповідати можна дуже довго. Неймовірні спогади залишилися й після нічних безтурботних прогулянок європейськими містами, де ми залишалися на день чи іноді два. Спектр емоцій, пережитий у цей період, я ніколи не зможу передати дослівно, однак упевнено скажу те, що це однозначно були найкращі дні в моєму житті.
- Що б ви порадили студентам К-ПНУ, які планують взяти участь у програмі Erasmus+?
Моя порада – ніколи не сумнівайтеся в собі та власних силах. Якщо Ви свідомо бажаєте спробувати студентство за кордоном, знайти велику кількість однодумців із різних сторін світу, набути й розширити безцінний досвід самостійного життя далеко від домівки, тоді вагатися аж ніяк не потрібно. Академічна мобільність – це про незабутні враження, насолоду, нові зв’язки й можливості, дорослішання та становлення кращою, сильнішою версією себе. Саме тут відкривається нова сторінка у Вашій історії, яку Ви, повірте, ще дуже довго не схочете перегортати.
- Чи хотіли б ви знову взяти участь у міжнародній мобільності? Якщо так, то чому?
Усе залежатиме від часу й обставин, але я збрешу, якщо скажу, що не хочу більше мати справи з програмою обміну Erasmus+. Мене попереджали, що мобільність затягує, і я, власне, втрапила в таку ситуацію. Безумовно буду стежити за оновленнями на сторінках відділу міжнародних зв’язків і придивлятися до наданих пропозицій. Якщо пощастить, то мені хотілось би спробувати навчання у Польщі або інших країнах Європи, куди ще не поталанило потрапити.
- Якби вам потрібно було описати вашу Erasmus+ мобільність трьома словами, які б ви обрали і чому?
Досвід, дружба, спогади. Це найкращі слова, які підкреслюють мою мобільність. «Досвід» розповідає про знання і навички, здобуті й відшліфовані мною впродовж тривалого перебування в новому середовищі. Під «дружбою» я маю на увазі нових товаришів, однаково земляків і вихідців із різних країн, зустрічі з кращими друзями й незабутні дні, проведені разом із ними. «Спогади» – це про абсолютно все, що я пережила, побачила й відчула. Відверто кажучи, трьох слів недостатньо, аби повною мірою описати моє навчання у Словаччині в усіх його фарбах й емоціях. Таке хочеться прожити знову, палко радити іншим і згадувати довго-довго з посмішкою та теплом на душі й серці.
Відділ міжнародних зв’язків