Юрій Винничук «Танґо смерті»

Юрій Винничук «Танґо смерті»

tango-smerti

Юрій Винничук – письменник і публіцист, який завжди дивує своїх читачів. Я уже тривалий час слідкую за його творчістю. Його роман «Танґо смерті» однозначно є найкращою працею майстра слова.

Твір розгортається у двох сюжетних лініях, які переплітаються лише у фіналі книги. Перша лінія – розповідь про чотирьох друзів: єврея, поляка, німця та українця, які живуть у передвоєнному Львові. Пізніше вони мужньо стануть на захист свого міста від фашистських та радянських ворогів.

Друга сюжетна лінія – це сучасний Львів. Головний герой Мирко Ярош – професор, дослідник арканумсьної мови та культура мертвого народу. Обидві сюжетні лінії поєднує пошук таємничої мелодії, яку зашифрував у своєму трактаті львівський аптекар ще у ХVII столітті. Ця мелодія – «Танґо смерті», під яку розстрілювали в`язів у Янівському концтаборі. Душі людей, які чули цю мелодію перед смертю потім переселяються у інших людей, але усвідомити своє минуле життя вони можуть лише за однієї умови – знову почути звуки танго.

Роман Юрія Винничука «Танґо смерті» – це чергова таємниця. Загадкові бібліотечні лабіринти, детективний сюжет, містичні символи і знаки, фатальні мелодії й оригінальні персонажі. Уважний читач помітить ще й іншу, структурну, закономірність. Якщо скласти разом назви розділів книжки, то отримуємо 1A2B3C4D5E6F7G…і так далі за алфавітом. Вочевидь, цей код також має певне символічне значення, розгадка якого ще потребує свого дешифрувальника.

Завдяки оригінальній задумці й майстерному втіленню роман Юрія Винничука може зацікавити як прихильників історичних романів, так і тих, хто зазвичай читає тільки детективи. Одне відомо точно: «Танґо смерті» – це той універсальний роман, якого українській літературі давно бракувало.

Андрій Любка: «Отримавши змогу стати першим читачем роману «Танґо смерті» в рукописі, мушу визнати, що з його появою маємо тепер українського Умберто Еко та ще й з нотками Борхеса. В тканину твору і трагізм, і гумор, і любовну та детективну інтригу, і цілі сторінки енциклопедичних знань та переказів, описати довоєнний Львів так живо, так смачно – для цього треба було оволодіти неабиякою майстерністю і неабиякими знаннями. Українцям текст у такому історичному світлі давно був потрібен».

Лілія Надвідна, студентка V курсу факультету

української філології та журналістики,

кореспондент газети