Кантрі-нуар (country noir) – це жанр детективно-психологічної літератури з елементами південної готики. Проза кантрі-нуар – це схильність до абсурдного, макабричного та гротескного, з одного боку, та піднесений інтерес до християнства та побуту півдня Америки (насилля, бідність, нетерпимість, жорстокість), з іншого. Якщо твори південної готики відомі переважній більшості читачів (це відомий роман Харпер Лі «Вбити пересмішника», книга Томаса Вулфа «Поглянь на свій дім, янголе», твори Фолкнера, Трумена Капоте та Тенессі Вільямса), то про кантрі-нуар у літературі ми знаємо набагато менше. Якщо визначати різницю між цими двома жанрами, то можна сказати, що останній читається краще, адже непідготовлений до більш психологізованої літератури читач легко поринає в динамічні сюжетні перипетії. В кінематографі в жанрі знято відомий серіал «Справжній детектив» із Метью Макконахі та Вуді Харрельсоном.
Книга, на прикладі якої розглядатиметься жанр «кантрі-нуар», є гарним зразком цього літературного напрямку, адже вона досить гостросюжетна, крім того, авторка глибоко розкриває сутність психологічних мотивів героїв і детально описує побут жителів американського Півдня. Мова йде про книгу «Ті, хто стереже дім» (The Keepers of the House) – роман Ширлі Енн Грау, за який письменниця отримала в 1965 році Пулітцерівську премію. В центрі подій роману родина Хаулендів, що проживає в невеличкому луїзіанському містечку вже понад 200 років. Упродовж семи поколінь представники цієї сім’ї були «стовпами» цінностей американського Півдня. І врешті сімейний досвід та знання були передані оповідачці, Абігейл Хауленд. Однак Абігейл знала не все. Коли на поверхню «випливають» шокуючі подробиці стосунків її покійного діда Вільяма Хауленда із чорношкірою економкою Маргарет Кармайкл, обурена громада містечка збирається «випустити» всю свою лють на онуку «зрадника традицій». Залишившись наодинці в будинку, який побудували її предки, Абігейл не похитнулася в дотриманні своїх життєвих цінностей під натиском натовпу.
Тема міжрасових стосунків рефреном проходить через увесь роман, і неважливо, про що йде мова: любов, відносини між батьками та дітьми, політику чи буденне життя. Не можна також стверджувати, що цей роман винятково про міжрасові взаємовідносини. Адже тоді ми спостерігатимемо своєрідну редукцію основних посилань роману до однієї теми. Грау торкається безлічі речей: від побуту до поезії, від спорідненості душ до невдалих шлюбів. Ми читаємо про силу духу і сміливість, про любов і відданість, про збереження традицій. А ще отримуємо (разом із головною героїнею) глибинне розуміння вчинків рідних людей.
Роман починається епіграфом: У день, коли затремтять ті, хто дім стереже, і зігнуться мужні, і спинять роботу свою млинарі, бо їх стане мало, і потемніють ті, хто в вікно визирає (цитується 3 вірш 12 розділу книги Еклезіяста). Можна довго перейматися «літературними спекуляціями» стосовно того, що означає в контексті роману ця біблійна цитата. Однак одна з останніх і центральних сцен у книзі – Абігейл у боротьбі проти цілого міста, що прийшло вночі руйнувати її дім, – дещо проливає світло на задум автора. Впродовж усіх семи поколінь Хауленди боронили свій будинок від різних Абігейл не покидає рідний будинок, вирішує йти проти цілого міста наодинці, вона не згодна залишити місце, де її предки прожили близько 200 років.
Не тільки вирішальна сцена «лоскоче нерви», весь твір надзвичайно динамічний. Це один із тих романів, коли важко переповісти сюжет, адже подій у ньому надзвичайно багато. Крім того, в книзі є також епізоди прекрасної статики, сцен, де описується надзвичайна символічна глибина та краса людських почуттів. Чи не найяскравішою сценою роману є зустріч у лісі Вільяма Хауленда з високою чорношкірою дівчиною – Маргерет Кармайкл. Вона пере в холодному джерелі білизну, її рухи спокійні, красиві й гармонійні. Хауленд порівнює дівчину з Альбертою, жінкою-велетнем із легенд, які йому розповідали в дитинстві.
Моїм улюбленим місцем у романі є опис тих кількох днів, коли Вільям Хауленд шукав місцеву підпільну пивоварню. Грау дуже гарно передала атмофсферу задушливого Півдня. Незважаючи на те, що в цьому епізоді практично нічого не відбувається, від читання цих сторінок відірватися неможливо. Ночівлі Хауленда під відкритим небом, пересування на човні болотами, крики алігаторів та птахів, гул москітів – це подорож самітника, пошуки своєрідного Грааля. А наприкінці цієї подорожі «пілігрим» отримує більше, ніж очікував: Вільям Хауленд зустрічає в лісі Маргарет Кармайкл.
За п’ятибальною шкалою прискіпливого читача ця книга «тягне» на тверду четвірку, тому читайте її із задоволенням!
Анжела Хан, директор студентського клубу