Студентські роки навчання залишили в моєму житті найяскравіший і найглибший слід. Вони припали на другу половину 60-х рр. ХХ ст. (1965-1969), коли здобував спеціальність учителя історії в Кам’янець-Подільському педінституті. Тоді вельми високим в очах тогочасного суспільства був престиж фахівця з вищою освітою, зокрема й учителя. А відтак наплив абітурієнтів у виші аж зашкалював (по 8-10 претендентів на одне місце на нашому істфаці). Поміж студентів тоді панував дух пізнання, потяг до знань, за честь було виконувати дипломну роботу,  бо деканат дозволяв це кращим з кращих.

Цей час став вирішальним у формуванні моїх особистих якостей, підвалин професіоналізму. Саме тоді я захопився епохою визвольних змагань українців XVII ст.: у студентські роки я вперше висловив критичні думки щодо радянської дійсності. В цьому насамперед завдячую усім викладачам, котрі навчали мене й прищеплювали високі духовні цінності. Завжди згадую й понині цих поважних людей щирим спомином і добрим словом. Це професор Л.А. Коваленко й доценти А.О. Копилов та П.Ф. Щербина. Вони відіграли у моєму житті важливу роль, і світла пам’ять про них постійно живе у серці. Водночас, виплекав сам у себе й низку вкрай негативних і згубних для душі морально-ідеологічних постулатів: культ розуму, зневаги до Бога й віри у нього, захоплення філософією ніцшеанської «надлюдини». Для їх подолання згодом витратив зусилля кількох десятиріч життя.

Будучи інтровертом, вів замкнутий спосіб життя, з якого час від часу «витягували» мої добросердечні друзі: Юра Блажевич, Володя Скопецький та Микола Рощук. Спілкування з ними й було найсвітлішою сторінкою студентського життя. Найбільш пам’ятними подіями в ньому були: складення на «відмінно» іспиту з археології (перша половина 20-х чисел січня 1966 р.), що ознаменувало для мене факт перетворення в повноправного студента (я не пройшов за конкурсом під час вступу до вишу в серпні 1965 р., натомість 12 вересня мене зарахували до студентського колективу вільним слухачем). І я з радості пішов пішки до рідної домівки (17 км) чудового зимового дня; отримання на початку березня 1966 р. залікової книжки й обрання у жовтні цього ж року в гуртку «Історія СРСР» теми дослідження «Поділля в роки Визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр.», яка й визначила раз і назавжди сферу моїх наукових інтересів.

Валерій Степанков, доктор історичних наук,
професор кафедри всесвітньої історії,
академік УАІН.
Фото: Ольга Комарова