Ой, Андрію, даруй нам надію…

Ой, Андрію, даруй нам надію…

День Андрія Первозванного – найбільше передріздвяне свято, яке відзначають 13 грудня. Цей день продовжує зимовий святковий цикл, який розпочинається 4 грудня святом Введення в храм Пресвятої Богородиці. За українським звичаєм, дівчата та хлопці збиралися в одній хаті на великих вечорницях і влаштовували там усілякі дійства. Святкування розпочиналося ворожінням, а закінчувалося забавами та співами.

Оберігаючи традиції, в переддень Андрія такі веселі вечорниці відбулися на факультеті української філології та журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, які підготували студенти І курсу груп Ukr1-B19 та FUkr1-B19.
Дійство розпочалося зустріччю кумів (у ролях: Тичинський Владислав та Слободян Світлана (через гендерну домінантність на факультеті жіночої статі частину хлопчачих ролей майстерно виконали студентки-першокурсниці), яка тривала не довго, адже до світлиці повернулися їхні дружини – господиня Одарка (Палійчук Альона) та її кума Мотря (Василинчук Катерина) й «зіпсували» їхнє чаркування. Куми сховались під стіл, а кумоньки в той час згадували молодість та ворожили на погоду. І все-таки сховок кумів було виявлено, вони отримали на горіхи та, нехотячи, залишили оселю. Далі до світлиці завітали дівчата (Беляєва Тетяна, Олійник Олена, Дорога Вікторія, Андрощук Ірина, Войцеховська Ангеліна, Мазур Ірина, Лізюк Ганна та Рубан Тетяна). За домовленістю з господинею вони, очікуючи парубків, ворожили, співали, вишивали, спілкувалися та веселилися. Почувши запах вареників, із помпезним настроєм на свято завітали хлопці. І знову ж із хлопчачими ролями добре впоралися: Гудайтес Богдана, Деркач Мирослава, Кір’янова-Щур Марина, Гарбуз Аліна, Дуб Леся та Давидова Діана. Своєю появою парубки принесли неабияку радість дівчатам. Щоб покуштувати вареничків, хлопцям довелося відгадувати загадки та співати пісні. Натомість хлопці приготували подарунок дівчатам у вигляді малого бешкетника-чортеняти (Мельничин Ольга), який навів безлад у хаті та покуштував страви без дозволу господині.

Найурочистішим етапом свята було кусання калити – його головного атрибута, символа Сонця, щастя, достатку, добробуту та надії. Адже до прийняття християнства це свято називалося Калитою. Дехто вважає, що воно походить від слова «календи». Очевидно, мали на увазі молодіжні вечорницькі зібрання з назвою Калита, які тривали до Різдва – періоду повороту сонця на весну. З-поміж вправних юнаків було обрано пана Калитинського, саме він тримав у руках високо піднятого рогача, до якого була прив’язана калита, та пана Коцюбинського, котрий намагався її відкусити. У ролі Калитинського побували не тільки хлопці зі сцени, а й гості-глядачі.

Наприкінці свята учасники пригостили всіх присутніх смачними та запашними вареничками, приготовленими вправними студентками-господинями. Андріївські вечорниці продемонстрували та підтвердили те, що сучасна українська молодь знає народні звичаї, дотримується і шанує їх.

Отож, дякуємо усім, хто долучився до нашої справи: викладачу Валерію Щегельському, який береже українські традиції та популяризує їх серед студентської молоді, надає атрибутику з фондів лабораторії етнології; куратору групи Інзі Федьковій; голові профспілкової організації студентів, аспірантів та докторантів університету Юлії Штефанко за допомогу з реквізитами (костюми), адже без них передати весь колорит обряду було б неможливо, і всім тим, хто був небайдужий і підтримував нас у підготовці до свята.

Василинчук Катерина, студентка першого курсу

факультету української філології та журналістики