Вшанування пам’яті Йосипа Івановича Токара (1924–1993)

Вшанування пам’яті Йосипа Івановича Токара (1924–1993)

Поділитися!

20 березня 2014 року працівники наукової бібліотеки університету організували й провели вечір-портрет “Відданість улюбленій справі”, присвячений 90-річчю від дня народження керівника бібліотеки 1948–1993 рр. Кам’янець-Подільського педінституту ветерана Великої Вітчизняної війни Йосипа Івановича Токара.

На вечір були запрошені члени сім’ї Йосипа Івановича (діти, внуки, правнуки), викладачі університету, працівники бібліотеки, студенти та викладачі Кам’янець-Подільського коледжу культури.

Вечір-портрет відкрив дует “Собор” (викладачі університету Світлана і Микола Чайки).

Присутні вшанували пам’ять Йосипа Івановича Токара хвилиною мовчання. Вступне слово виголосив доктор історичних наук професор нинішній директор наукової бібліотеки університету Віктор Степанович Прокопчук, який згадав усіх очільників книгозбірні університету, починаючи з 1918 року. Він високо оцінив внесок Й.І.Токара, який обіймав посаду керівника бібліотеки протягом 45-ти років і був глибоко відданий обраній справі, а неабияку енергію та професійний потенціал скеровував для розширення фондів бібліотеки, створення умов для забезпечення навчальною і науковою літературою викладачів і студентів.

Віктор Степанович вручив також премію імені Йосипа Івановича Токара, яка за його ж пропозицією була запроваджена 2005 року. 2014 року лауреатом премії стала провідний бібліотекар, завідувач абонемента і читального залу педагогічного факультету Тамара Володимирівна Сологуб.

Далі ведучі запропонували присутнім переглянути «Книгу життя Й. І. Токара у світлинах і спогадах дітей, друзів, колег». На екрані демонструвалися світлини з коментарями:

Дитинство і юність

Народився Йосип Іванович Токар 18 березня 1924 року у селі Куява Смотрицького району (тепер село Соснівка Ярмолинецького району Хмельницької області). В рідному селі закінчив два класи неповної середньої школи, а далі у зв’язку з переїздом батьків на нове місце роботи, навчався у одній із шкіл міста Дніпродзержинська. У червні 1941 року закінчив 9-й клас. З початком війни батько пішов на фронт, а юнак разом з матір’ю, долаючи велику відстань, у січні 1942 дібрався до рідної Соснівки. Працював на різних сільськогосподарських роботах. Як і всі його ровесники, зазнав поневірянь та принижень від окупантів. П’ять разів потрапляв під облави і кожного разу втікав від фашистів, щоб не потрапити на каторжні роботи до Німеччини.

Дорогами війни

У березні 1944 року двадцятирічний Йосип Токар був призваний до Радянської армії, в лавах якої пройшов вогняними дорогами війни. Солдат, сержант, старшина роти, він брав участь у визволенні рідної України та країн Європи. Воював на території Польщі, Німеччини, Чехословаччини. Був поранений. За героїзм і мужність Йосип Іванович Токар нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної зірки, Слави ІІІ ступеня, а також медалями “За звільнення Львова”, “За форсування ріки Одер”, “За звільнення Праги”, “За перемогу над Німеччиною”. Пишався колишній фронтовик тим, що в розгромі ворожих військ на території Німеччини, зокрема в самому лігві фашизму – Берліні, була і його частка зусиль, засвідчена медаллю “За взяття Берліна”. Довелося старшині роти Йосипові Токару визволяти від недобитих німецько-фашистських військ і Чехословаччину, був фронтовим розвідником, на рахунку якого чимало захоплених ворожих “язиків”. Протягом багатьох післявоєнних років ділився цікавими спогадами про бойові епізоди воєнних років з колегами по роботі та студентською молоддю.

У пам’ять про ветеранів Великої Вітчизняної війни та на честь 70-річчя визволення Кам’янця-Подільського від німецько-фашистських загарбників прозвучав вірш у виконанні студентки 2-го курсу факультету української філології та журналістики Наталії Хом’як.

Родина, як вічна зернина на невмирущому полі життя…

В березні 1947 року Йосип Іванович демобілізувався з армії. Повернувся в рідні краї, деякий час працював у фінансовому відділі Ярмолинецького райвиконкому. Здобував професійну бібліотечну освіту 1949 року закінчив Кам’янець-Подільський технікум культосвітніх працівників. Саме, під час навчання познайомився з майбутньою дружиною Марфою Павлівною Рудько, котра тоді працювала викладачем технікуму. Разом виростили й виховали троє дітей: доньку і два сини.

Про прекрасну сім’ю та родинні стосунки подружжя Токарів розповіла провідний бібліограф В.М. Пархоменко. Від імені родини донька Наталія Йосипівна висловила щиру вдячність дирекції бібліотеки та колективу працівників за пам’ять і добрі слова про батька. Поділилася спогадами про стосунки між батьками й дітьми в сім’ї.

На честь родини Токарів прозвучала пісня у виконанні студента ІІ курсу факультету української філології та журналістики Артема Блазія.

Завідувач бібліотеки

У жовтні 1948 року двадцятичотирьохрічний колишній фронтовик був призначений завідувачем бібліотеки Кам’янець-Подільського педінституту. Одночасно дбав про підвищення свого професійного рівня: 1953 року закінчив Харківський бібліотечний інститут за спеціальністю “Бібліотекознавство”.

Йосип Іванович був справжнім подвижником бібліотечної справи. Виявив глибоку відданість обраній професії, неабияку енергію та послідовність у розширенні фонду бібліотеки, в якому було немало унікальних і рідкісних видань. До прикладу, якщо в 1947–1948 роках бібліотека мала 13283 примірники книг і журналів, то на 1 січня 1992 року – понад 788 тисяч. Недарма наприкінці 60-х років у конкурсі серед книгозбірень вищих педагогічних навчальних закладів бібліотека посіла друге місце в Україні. За невтомну працю та успіхи на ниві бібліотечної справи Йосип Іванович був нагороджений орденом “Знак пошани”. Про успіхи всього колективу бібліотеки розповіла провідний бібліотекар Л. П. Смолінська.

Усіх працівників бібліотеки вражало блискуче знання Йосипом Івановичем літератури. Він постійно вивчав плани випуску літератури різними видавництвами, рецензії на нові видання, знав, яка література незабаром побачить світ. Робив замовлення на літературу, тісно співпрацюючи з викладачами навчального закладу.

Дбав завідувач бібліотеки і про кадри. Кожного працівника спонукав до навчання, до постійної роботи над підвищенням фахового рівня. Був вимогливим і водночас доброзичливим керівником. Вимагаючи від підлеглих дотримання виробничої дисципліни, сам показував у цьому гарний приклад. Про цю сторінку його діяльності розповіла провідний бібліотекар завідувач читального залу №1 І.І. Грінішина. З повагою та вдячністю згадали колишнього керівника і наставника й інші працівники бібліотеки.

Йосип Іванович залишився в пам’яті викладачів і співробітників і як активний учасник громадського життя навчального закладу. Він виконував чимало доручень ректорату, парткому, профкому. Виступав перед студентами зі спогадами про воєнне минуле. В читальних залах з ініціативи працівників бібліотеки та її завідувача проводилися цікаві заходи: обговорення новинок літератури, зустрічі з письменниками, вченими тощо.

22 лютого 1993 року раптова смерть жорстоко обірвала його життєвий шлях. Спливає час, та не забувають і добрим словом згадують у колективі бібліотеки невтомного працелюба, який віддав бібліотечній справі більшу частину свого свідомого життя. Колектив працівників бібліотеки та її керівники намагаються зберегти і примножити славні традиції, закладені й виплекані Йосипом Івановичем Токаром – великим знавцем бібліотечної справи, чудовою й порядною людиною.

Гарною традицією в нашій бібліотеці є вшанування всіх поколінь бібліотекарів, які тут працювали. Ми щороку вітаємо ветеранів бібліотечної справи, згадуємо і вшановуємо тих, кого вже немає з нами, хто віддав частку свого життя нашій спільній справі. 95-річна історія нашої бібліотеки стала предметом вивчення її багатосторонньої діяльності. Вагомий внесок у цю справу зробив нинішній директор бібліотеки – Віктор Степанович Прокопчук, який є автором книги «Бібліотека Кам’янець-Подільського національного університету: роки становлення й розквіту». В цьому виданні вперше розкрито історію бібліотеки, життєпис кількох поколінь бібліотечних працівників впродовж 1918–2008 рр. Такі дослідження, спілкування зі старшими колегами дають можливість молодому поколінню нашої бібліотеки пізнавати її історію та знайомитися з її творцями.

Від імені наймолодшого покоління працівників бібліотеки своїми враженнями поділилася Анжела Куверіна. На завершення прозвучала улюблена пісня Йосипа Івановича Токара «Дивлюсь я на небо» у виконанні дуету «Собор».

Вечір підготували: працівники інформаційно-бібліографічного відділу: Т. Опря, Н. Козак, Г. Гайшук; завідувач читального залу № 1 І. Грінішина; працівники електронної бібліотеки: В. Лавренюк, О. Богачик.

Тамара Опря, завідувач
інформаційно-бібліографічного відділу
наукової бібліотеки університету