8 жовтня в Кам’янець-Подільському державному історичному музеї- заповіднику відбулася третя Всеукраїнська науково-практична конференція «Археологія і фортифікація Середнього Подністров’я». Було заслухано 49 доповідей, які стосувалися різних питань археології та фортифікації. На конференції виступив з доповіддю гість з Російської Федерації, директор з наукової роботи Центру вивчення історії фортифікації Костянтин Носов. Наша ж країна була представлена різними регіонами та містами: Кам’янець-Подільський, Хмельницький, Київ, Меджибіж, Чернівці, Львів, Кіровоград, Дніпропетровськ, Чортків, Вінниця, Житомир, Броди, Хотин, Збараж, Рівне, Керч, Івано-Франківськ, Галич, Луцьк. Приємно, що деякі доповіді були присвячені історії нашого міста. Так, П.А. Болтанюк та В.П. Мегей виголосили доповідь «Гончарні клейма з Вірменського бастіону», Е. В. Овчінніков, Л.І. Виногродська, П.А. Болтанюк – «Кераміка Кукутень-Трипілля з території Старого замку (Північний бастіон)», М.І. Мошак – «Діаруш Міхала Кучинського від 1764 року про першу спробу російських військ заволодіти кам’янецьким замком», В.В. Пагор – «Плани Кам’янця-Подільського XVII-XIX ст. як джерело для вивчення фортифікаційної урбаністики міста» та ін. Ці доповіді стали великим внеском у дослідження історії Кам’янця-Подільського, бо висвітлювали маловідомі сторінки минулого. За результатами конференції видано збірник матеріалів обсягом 266 сторінок, який ще «гарячим» потрапив до рук дослідників з видавництва «Медобори-2006».

Принагідно хотілося б звернути увагу на стан археології як в Україні загалом, так і на Кам’янеччині зокрема. Скажемо відверто, що археологічна наука тримається на ентузіазмі дослідників. 2000 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про охорону культурної спадщини», а 2004 року – «Про охорону археологічної спадщини». Здавалося б все добре: є закони, які дають змогу зберегти археологічну спадщину. Та чомусь у нас завжди має бути якесь «але»… 2 жовтня 2012 року Верховна Рада прийняла  Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення». І ось тут розпочалися серйозні проблеми для археологів. До внесення змін всі проекти землеустрою підлягали обов’язковій археологічній експертизі. У разі виявлення пам’ятки власник або користувач земельної ділянки оплачував проведення археологічних досліджень. У структурі Інституту археології Національної академії наук України спеціально було створено Охоронну археологічну службу України (ОАСУ), спеціалісти якої проводили археологічну експертизу. Після прийняття змін проведення такої експертизи нібито для спрощення процедури відведення земельної ділянки є не обов’язковим. Що ми маємо в результаті? Власники або користувачі земельних ділянок не зацікавлені в проведенні археологічної експертизи, оскільки в разі виявлення пам’ятки потрібно буде профінансувати археологічні роботи, а також затратити чимало часу на проведення досліджень. Як результат – заявок на проведення обстежень ділянок надходить дуже мало.

Внесення згаданих змін звело практично до декларацій закони «Про охорону культурної спадщини» та«Про охорону археологічної спадщини». Всі функції із землевідведення належать Держкомзему та архітектурним комісіям, археологи стали лише пасивними глядачами знищення археологічної спадщини, не маючи ніяких засобів впливу. Тепер власники земельних ділянок просто безконтрольно знищують культурні шари, які мають історичну цінність, яку неможливо виміряти в грошах. Нагадаємо, що археологічні пам’ятки  є не відновлюваними, знищивши їх, ми вже ніколи не зможемо відновити!!! 1919 року дописувач кам’янецької газети «Трудова громада» писав: «Як не звернути увагу на теперішнє становище, то для нас, яко українців, ця справа може бути навіть ганьбою, бо кожний культурний нарід повинен охороняти пам’ятки свого минулого, і як він цього не робить, – значить в нього нема поважання до свого минулого». Як актуально! Виходить, що ми некультурний «нарід» без «поважання до свого минулого»…

Ще одним наслідком «законодавчого хитання» став відтік професійних кадрів з археології. Оскільки кількість замовлень на проведення археологічних експертиз зменшилася, то Охоронна археологічна служба України залишилася майже без роботи, а її співробітників перевели на 0,1-0,2 ставки (нехай автори змін до законодавства спробують прожити на такі «великі» кошти), через що археологи змушені були шукати іншу роботу, щоб якось забезпечити свої сім’ї. Це призвело до ліквідації відділів ОАСУ. За прикладом далеко не будемо йти – ліквідовано (чи то пак знищено державною політикою) Хмельницьке відділення ДП ОАСУ «Подільська археологія».

Водночас створені сприятливі умови для процвітання «чорної археології». Відсутність контролю за збереженням археологічних пам’яток, вільний продаж металошукачів (значно потужніших, ніж на озброєнні в звичайних «білих» археологів) призводять до знищення археологічної спадщини. За коментарем з цього питання ми звернулися до археолога, доцента кафедри історії народів Росії та спеціальних історичних дисциплін Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Анатолія Федоровича Гуцала: «Охороняти практично вже немає що. На сьогодні немає, мабуть, поселень, де б не була нога «чорного археолога». Крім руйнації археологічних пам’яток природою, сільськогосподарськими роботами, техногенними факторами, додалася пошесть скарбошукацтва. Скарбошукачі руйнують пам’ятку остаточно, вибираючи основний археологічний матеріал. І обстеження останніх років це підтверджують». Дуже вдало науковець відзначив, що романтичний термін «чорний археолог» потрібно замінити на «чорний грабіжник», адже ж немає «чорних вчителів» чи «чорних лікарів», чому ж тоді є археологи.

Принагідно зауважимо, що відкрите автором цих слів багатошарове поселення (свідомо не вказуємо місця його знаходження) після оприлюднення інформації в одному з наукових збірників було нещадно пограбоване цієї осені скарбошукачами і тепер там практично майже вже неможливо знайти вироби з металу.

Загалом ситуація в Україні зі збереження археологічної спадщини через недолугість вітчизняного законодавства, передусім через намагання законодавців написати законодавчий акт «під себе» є катастрофічною. Проте можна деякою мірою контролювати ситуацію на місцях. Розглянемо проблему збереження археологічної спадщини на території Кам’янеччини.

На щастя, продовжує працювати в складі ДП ОАСУ «Подільська археологія» регулярно діюча археологічна експедиція «Кам’янець», яку очолюють археологи-фанатики Валерій Пилипович Мегей та Петро Анатолійович Болтанюк. Цим людям справді не байдужа доля археологічної науки та археологічних пам’яток. Минулого року міською радою прийнято рішення про обов’язкове проведення охоронних археологічних досліджень в історичному ареалі Старого міста. Ці дослідження проводять фахівці регулярної археологічної експедиції «Кам’янець». Лише цього року проведені археологічні роботи на вулицях Кузнечній та Довгій, Польському та Вірменському ринках. Як наслідок, знайдено значну кількість ґудзиків з черепашок беззубок (річкових молюсків), монет, пряжок, точильних брусків, керамічного та скляного посуду та ін.

Складається враження, що нарешті в нашому місті вирішена проблема збереження археологічної спадщини. І знову «але»… Найчастіше археологам для дослідження дають ділянки розміром 8-10 м2. Це вже фактично не розкоп, а лише шурф. Таке ставлення можна розуміти просто як формальність для отримання дозвільних документів на проведення забудови і мало хто з власників чи користувачів земельних ділянок переймається долею «підземного багатства». Що ж залишається робити археологам? А нічого. Добре, що хоч на таких клаптиках можна проводити дослідження. В інших містах і цього немає. На проведення ж масштабних археологічних досліджень на кшталт тих, що були проведені на Північному дворі Старої фортеці під керівництвом кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту археології НАН України Лариси Іванівни Виногродської просто немає коштів. Як говорив перший Президент України: «Маємо, що маємо».

Проте не завжди навіть такі «огризки» ділянок дають для дослідження. Часто власники намагаються обійти стороною археологів з їх археологічною експертизою ділянки. Прикладом можуть стати самочинні роботи власника кафе «Мрія козака». Інспектор архбудконтролю наклав штраф на суму 20 000 гривень. Але це вже нічого не змінять: археологічний шар безповоротно втрачений. Навіть якщо штрафувати на мільйони гривень, то пам’ятку вже не повернути.

Якщо вже була прийнята постанова, спрямована на охорону археологічної спадщини нашого міста, то її треба виконувати в повному обсязі, а не 8-ма квадратними метрами. Інакше не можемо бути впевнені в тому, що завтра взагалі скасують проведення охоронних археологічних досліджень. Лише впродовж двох останніх років стільки зроблено археологічних відкриттів, а скільки ще їх могло б бути на знищених для археологів нині ділянках, тобто забудованих після проведення земляних робіт.

Класик української літератури та кінематографу Олександр Довженко у своєму щоденнику занотував: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». Якщо так і далі будемо ставитися до своєї історико-культурної спадщини, то так і назавжди залишимося сліпцями.