Брати, ви покликані до свободи (Гал. 5, 13)

Напевно, ніколи вже слово незалежність для українців не звучатиме, як раніше. Тепер це не просто набір літер, а щире прагнення мільйонів сердець до гідного і вільного життя на власній Богом даній землі. На жаль, що це зрозуміли лише ціною тисячі життів юних хлопців і чоловіків.

Помилкою наших предків, утім, як і наших сучасників, було те, що свобода вважалася доконаним фактом, результатом одної миті, одного голосування. Її сприймали як звільнення від комуністів, фашистів та іншої нечисті, тоді як насправді вчитися бути вільним потрібно все життя. Адже незалежність – це Божий дарунок, який потрібно вміти прийняти і мудро використати. Лише так зможемо досягнути процвітаючою і благополучної держави  та щасливих посмішок на дитячих устах. Без Божої благодаті це зробити неможливо. Адже сумний приклад  ХХ ст. довів, що навіть найкращі задуми створити рай без Бога перетворювали землю на справжнє пекло. Але у той час навіть пекло війни та падаючих «градів» не страшні, якщо з нами Бог.  І розповіді учасників АТО – є вагомим аргументом ролі  молитви  у боротьбі за свободу.

У нашому університеті є гарна традиція – відзначати День Незалежності України молебнем поблизу Каплиці Храму Різдва Христового УПЦ КП. Щорічно викладачі та студенти історичного факультету, а також прихожани храму і небайдужа громадськість міста це свято проводять у молитві за Україну, мир, закінчення війни та свічний спокій полеглих на східних рубежах войнів. 24 серпня службу провів отець Марат Цішковський. Настоятель храму  у проповіді наголосив, що Батьківщина дається Богом, щоб ми її любили. І хоча кожна людина покликана бути мешканцем Божого Царства, як зможемо бути гідними мешканцями Небесної Вітчизни, якщо не були достойними земної.  На мою думку, патріотизм, любов до власного народу, його культури, мови лежить у серці християнства. Адже Христос народився у єврейській родині, став частиною конкретного народу з його культурою та історією, а не популярного на той час римського світу, який базувався на спільній  цивілізаційній спадщині. Це у своїй черзі не заважало вважати Ісусу з любов’ю розмовляти з представниками інших народів і племен і бути відкритими на їхні потреби. Бо на цьому полягає християнська любов до братів, яких ти приймаєш такими які вони є насправді, з усіма їхніми чеснотами та вадами і готовий за них віддати життя.  І це роблять наші вояки, які там на Сході стоять не за свої інтереси і власне життя, а щоб їхні діти і ми могли у мирі і злагоді будувати наше спільне майбутнє. А нашим обов’язком є за них молитися, адже  стріляє, але Бог вирішує куди куля має потрапити.

Олександр Бучковський, магістр історії,
випускник історичного факультету.
Світлини Ольги Комарової