Стіни, покриті тарілками з українським розписом. Вони відбивають денне світло та розсіюють його по всій кімнаті. Сьогодні ці древні локатори мимоволі стають свідками незвичної події, чи скоріш за все об’єктами надмірного зацікавлення…

– Oh! What this? So interesting…

– Ось, тут розпис шістнадцятого століття. А це давні рушники з різних куточків України. А от там кошниця – посудина у якій колись зберігали збіжжя – розповідає Щегельський Валерій Васильович, водячи незвичних гостей по всіх закутах майстерні.

У лабораторії етнографії не часто можна почути англійську мову. Але 23 вересня випала та виняткова нагода, коли українські слова та обереги чарували увагу закордонних туристів. Три заморські панянки, енергійно шваркотіли англійською в перемішку з українською, вигукували від здивування та щиро дивувалися буденним для нас, речам. А викладачі К-ПНУ всіляко заохочували їх до нових емоцій, показуючи все нові та нові цікавинки української культури.

Ініціатором таких незвичних відвідин  стала, відома в Україні особистість, сестра Володимира Івасюка – Оксана Івасюк. Жінка упродовж тривалого часу підтримувала дружні стосунки з викладачами нашого закладу, тож влаштувати таку міні-екскурсію їй було легко. До того ж, Рарицький Олег Анатолійович разом з Насмінчук Галиною Йосипівною всіляко намагалися допомогти в цій справі. Оксана Михайлівна, розмовляючи з викладачами, розповідала про своє життя у Києві та цікаві проекти, які має реалізувати у майбутньому.

А поки тривала ця розмова, мені вдалося поспілкуватися з однією з відвідувачок. Як виявилося Тамара Гутнік (по чоловікові Нері) вже втретє приїжджає на Україну. Перший раз була за часів СРСР, потім уже за незалежності – 1992, а останній – це сьогоднішні відвідини К-ПНУ. За цей час встигла подивитися на Львів, Київ та Харків. З Україною її зв’язує родинне коріння. Як сказала пані Тамара, вона за національністю на третину українка. Її батько до Другої Світової жив на Харківщині, а дідусь по материній лінії корінний вінничанин. Під час розмови виявилося, що  Тамара Гутнік викладає в Гарварді українознавство,  її завжди цікавили мовні та культурні традиції нашої країни. Сюди вона приїхала відвідати Львівський Український Католицький Університет, а дороги мимоволі завели до Кам’янця.

Згодом до нашого діалогу долучилися й інші  гості. Як виявилося, кожна з відвідувачок якимсь чином пов’язана  з Україною. Тетяна Вітвіцька, назвала себе австрійською українкою, а Аліша Шенюк є українкою з Аргентини. На запитання, що найбільше зацікавило та вразило в українській культурі, жінки в один голос запевнили, що:

– Українська культура настільки багатогранна та цікава, що неможливо вибрати якусь одну рису, чи річ, яка б її характеризувала. Світ не знає про Україну, бо держава молода, і ніяк не може вирватися з ворожих пут. Тоді її стримував СРСР, зараз – всім відомі події. Культура дуже різнобарвна та унікальна, але не популярна. Цінним та цікавим є як дрібненький камінь з зарубкою, так і вишитий рушник.

Закордонні панянки, що довго розглядали наші національні символи та обереги. Зацікавлено робили фотографії дивних для них речей. Коли гості йшли з лабораторії, то розповіли, що на цьому для них знайомство з Кам’янцем не завершується, їх ще чекає прогулянка по місту та відвідини фортеці. Як наголосила  Аліша Шенюк замки та давні укріплення – це те, що їх найбільше дивує в Україні.

Ольга Фортельна, студентка IV курсу факультету
української філології та журналістики
(спеціальність “Журналістика”), кореспондент газети.
Світлини автора