Мітки: чародій пісні

Світлі спогади про чародія пісні

(до 80-річчя від дня народження Анатолія Ляпоти)

Ще при житті воістину чародій нашої рідної української пісні Анатолій Ляпота став корифеєм пісенної творчості, співочою легендою, улюбленим співаком. Адже його спів з будь-якої сцени, чарівливий голос підкорював усіх слухачів. Виконавець співав натхненно, щиро, відкрито, засобами пісні талановито відтворював подію, стан душі людини, ніжно проникав у її внутрішній світ. Не маючи фахової й вокальної освіти, зачаровував неповторним, незрівнянним, рідкісної краси бархатним баритоном.

Знав Анатолія Ляпоту з того незабутнього серпневого дня 1960 року, коли я, першокурсник, прибув на навчання на історико-філологічний факультет Кам’янець-Подільського педінституту. З ним познайомилися в гуртожитку (тоді єдиному, нині №2, вул. Лесі Українки). Впало у вічі те, що Анатолій, уже другокурсник, постійно був перебував у центрі уваги гурту студентів. Друзі повернулися з канікул. Розповідали про відпочинок, жартували, полинули пісні. Серед молодих студентських голосів помітно виділявся потужний баритон – з приємним забарвленням і широким діапазоном. У період проходження військової служби я був постійним учасником художньої самодіяльності полку, наслухався різних співаків, та спів Анатолія Ляпоти мене безмежно зачарував і зворушив.

Як потрапив юнак зі Східної України, співучої і поетичної полтавської землі (скільки народила вона знаменитих поетів, музикантів, співаків, композиторів!), до міста над Смотричем? Анатолій Романович розповідав, що в його Карлівці, де 15 лютого 1937 року народився й зростав, наслухався безліч жартівливих, весільних, козацьких та чумацьких пісень. А здатність виспівувати дісталась у спадок від рідних – простих цукроварів. Батько Роман та тітка Горпина були чудовими музикантами. Інша тітка Катерина так гарно співала, що виступала зі своїми співаночками аж у Києві й Москві.

Змалку долучився до прекрасного світу пісні й Анатолій, успішно виступаючи на шкільних вечорах та районних олімпіадах. А далі була служба в армії. Жителі закарпатського Виноградова вибігали на вулиці, щоб почути бадьорі солдатські пісні курсантів полкової школи (готувала молодших командирів-сержантів), які щовечора перед сном проходили вулицями міста. Постійним заспівувачем був Анатолій. Зачаровувалися його привабливим і сильним голосом і в понтонно-мостовому полку, що згодом передислокувався до Кам’янця-Подільського.

1959 року Анатолій став студентом історико-філологічного факультету педінституту і назавжди пов’язав своє життя з нашим містом. Зразу ж став лідером у художній самодіяльності педінституту, незамінним солістом інститутського хору. Серед співаків виділявся талантом – абсолютним музичним слухом, ліричним баритоном. Справді, – дар Божий! Стрункий, рухливий, енергійний, Анатолій вражав і тим, як виходив у вишуканому костюмі, чи вишиванці на сцену – стрімко, бадьоро, впевнено. А ще мав привабливу, артистичну зовнішність, вишукану манеру триматися перед мікрофоном (та він, здебільшого ним і не користувався). Здавалося, що чарівну пісню виконує не аматор, а професійний співак.

Як тодішній учасник студентської художньої самодіяльності (інститутський та факультетський хори, чоловічі вокальні групи, дуети), автор цих рядків став свідком незмінного успіху талановитого співака в інституті, місті та області. Знали про нього і в Києві. Анатолій Ляпота був заспівувачем згаданих хорових колективів, виконавцем естрадних та народних пісень, романсів, арій із опер. А виконана ним пісня лягала нам на душу, співалася, ставала улюбленою (їх наспівую й досі). Анатолія Ляпоту знав в інституті кожен студент, викладач, працівник.

Пригадується осінь 1961 року. Керівник хору Борис Ліпман уперше у своїй практиці з інститутським хором виїхав на сільськогосподарські роботи до колгоспу – в селі Жванець (з 1955 року студенти щороку збирали в селах урожай). Ми працювали на силосуванні кукурудзи. Запам’яталися дотепні жарти Анатолія Ляпоти. Там зізнався, що буде одружуватися на одногрупниці, – красуні Катерині. А ввечері – репетиції. Студенти мешкали в недобудованому гуртожитку. Під час репетиції сиділи на матрацах, на яких спали. Після трудового дня втомлені іноді там і засинали. А на прощання з колгоспом у клубі подарували сільчанам концерт. Пісні Анатолія “Чорнії брови, карії очі”, “Повій, вітре, на Вкраїну” зривали гучні, тривалі й вдячні оплески слухачів.

Або ж поїздка хору 1962 року до міста Хмельницького, де для делегатів обласної звітно-виборної партійної конференції виступили з концертом.

…Січень. Морозна і сніжна зима. В некомфортабельному автобусі “ЛАЗ” почувалися досить незатишно: холодно, через двері залітав сніг, та нас зігрівали жарти й бадьорий спів Анатолія. Відповідальний концерт у театрі, що був заповнений делегатами, відкрив наш хор. Заспівувачем і виконавцем сольних пісень був наш співак. У передньому ряді сиділи високі гості із столиці, обласні керівники, які тепло зустрічали кожен виступ кам’янецьких аматорів.

Анатолій Ляпота і Катерина Мамчур створили міцну студентську сім’ю, що стала прикладом для всіх. У них все було спільним: лекції, іспити, їдальня, відвідини кінотеатрів, канікули… Як гостро відчувалася відсутність співака, коли він у 1962-1963 навчальному році перебував на річній педагогічній практиці аж в Ізяславі (така передбачалася за тодішньою навчальною програмою). Доводилося заспівувати у факультетському хорі й автору цих рядків. Та хто міг замінити Анатолія?!

Ставши викладачем російської мови рідного інституту, Анатолій Ляпота водночас керував студентським клубом, організовував цікаві вечори. Залишався солістом хору. У тому, що 1967 р. інститутський хор став лауреатом республіканського конкурсу хорових колективів педагогічних інститутів України, була заслуга й Анатолія Ляпоти.

Його постійною і вірною супутницею була пісня й тоді, коли в місцевому сільськогосподарському інституті (нині ПДАТУ) очолював факультет громадських професій, працював викладачем у радгоспі-технікумі. Репертуар співака значно розширився, став різноманітнішим. Це десятки й десятки пісень відомих композиторів, численні романси, класичні твори.

Анатолію Ляпоті, як популярному солісту, доводилося виступати з багатьма відомими колективами художньої самодіяльності: народним ансамблем народної музики “Троїсті музики” (тодішня аграрно-технічна академія, керівник Олександр Царук), муніципальним духовим оркестром (керівник Микола Тихоліз), народним хором будинку культури “Смотрич” (керівник Микола Мельник).

Чарівний і ліричний баритон Анатолія Ляпоти принадно лунав на багатьох концертах, конкурсах, фестивалях міста, області, Києва. Дарував слухачам українську народну пісню (“Пісня про рушник”, “Пісня про Дніпро”, “Ой чого ти, дубе?”, “Безмежнеє поле” та інші) в Болгарії, Іспанії, Польщі, Росії, Угорщині, Франції. Не забував співак і свою альма-матір. Так, на концерті, присвяченому Дню матері (1996 р.), зачарував присутніх виконанням українських народних пісень. Професійно вела концерт викладач, дружина співака Катерина Семенівна. Схвальні відгуки надійшли й від гостей – членів столичної комісії (здійснювала перевірку роботи університету).

Пригадується й інший приємний випадок. Відзначали ювілей університету. Згодом факультети продовжили святкування у своїх колективах. Істориків привітав заступник голови облдержадміністрації, випускник фізико-математичного факультету, Микола Дарманський. А згодом у виконанні квартету в складі Анатолія Ляпоти (баритон), Віктора Турівного (баритон), Миколи Дарманського (бас), Анатолія Гаврищука (тенор) прозвучала улюблена пісня нашого уславленого співака “Місяць на небі”. Свого часу всі виконавці пісні були учасниками загальноінститутського хору (керівник Борис Ліпман).

Із колективами художньої самодіяльності Анатолій Ляпота часто бував у селах району, де з великим піднесенням співав чудові пісні. Особливо тепло сприймали селяни зворушливе виконання пісні “Душі криниця”.

Анатолій Ляпота був багаторазовим лауреатом республіканських та всесоюзних фестивалів народної творчості, володарем багатьох золотих медалей. Виконавська діяльність відзначена престижними грамотами, зокрема Верховної Ради УРСР, Почесною грамотою міністерства сільського господарства СРСР.

Анатолій Ляпота прожив активне, цікаве, багатогранне життя. Впродовж багатьох років його захопленням був спорт. Студентом керував волейбольною секцією інституту. З цього виду спорту став першорозрядником. У 55 років отримав звання майстра спорту України з городків (тренер випускник факультету фізичного виховання Юрій Пушкарьов). Таке високе звання незалежної України присвоїли у місті вперше. А ще гарно малював, вправно володів плакатним пером, із захопленням фотографував, добре розумівся в слюсарній справі.

Анатолій Романович був невибагливою, скромною людиною, цінував дотепне слово, дружбу, щире спілкування. В товаристві завжди розпочинав із улюбленої пісні “Місяць на небі”. Надійною й вірною супутницею в його житті була дружина Катерина Семенівна. Закінчили наш навчальний заклад і їхні діти. Успадкували спортивний талант батька. Так, Олександр став чемпіоном зі студентського п’ятиборства серед ВНЗ України, Лариса – кандидат у майстри спорту з акробатики. Діти – педагоги вже в третьому поколінні.

Дружні стосунки пов’язували автора цих рядків із Анатолієм Романовичем, адже одночасно навчалися на факультеті, співали в хорах, згодом працювали в рідному інституті, зустрічалися, згадували студентське життя та викладачів. А на одному з моїх ювілеїв разом із Василем Моциком і Миколою Мельником виконував чарівні пісні. До однієї з них приєднався і ювіляр. І досі наче лунає з його уст пісня “Маритана”.

…Анатолій Ляпота не дожив кілька місяців до свого 80-річчя. Його будуть пам’ятати й згадувати добрим словом, адже залишив гарні справи, був цікавою, доброзичливою, безкорисливою, чесною й порядною людиною. А хіба можна забути його чарівний, неповторний голос, неперевершений спів, виконання ним наших рідних українських пісень!? Анатолій Романович міг прикрасити будь-який професійний колектив. Та через скромність і невибагливість залишався на аматорській сцені. Таких співаків природа народжує нечасто.

Зі світлими спогадами Анатолій Гаврищук