Нещодавно у нашому місті побував доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України, головний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Микола Федорович Котляр. Учений взяв активну участь у ІІІ Міжнародній конференції «Україна і Велике князівство Литовське в ХIV-XVIII ст.: політичні, економічні, міжнаціональні та соціокультурні відносини у загальноєвропейському вимірі», яка проходила впродовж 16-19 жовтня 2013 року в стінах нашого вишу. Микола Федорович радо завітав до редакції газети «Студентський меридіан» для діалогу, втім у кінці нашої розмови зізнався, що ніколи не спілкується з пресою.

– Миколо Федоровичу, Ви часто називаєте Кам’янець-Подільський своєю «малою Батьківщиною». Як Ваше життя пов’язане з нашим містом?

– Я народився у Кам’янці. Мого батька якраз забрали до війська. Його військову частину перевели до вашого міста. Він з мамою прожив тут майже два роки. Після мого народження ми пробули у Кам’янці ще рік, тому це місто вважаю своєю «малою батьківщиною».

– Що є предметом Ваших наукових студій?

– О, це питання, яке потребує розгорнутої відповіді. Постараюся відповісти коротко. Я давно працюю в науці. Розпочинав з нумізматики. Був на той час аспірантом у петербурзькому Ермітажі, головному нумізматичному центрі не лише Росії, усього Радянського Союзу. Під керівництвом видатного нумізмата Івана Георгійовича Спаського я написав кандидатську дисертацію про монети Галицько-Волинської Русі ХIV-XV ст. Опублікував близько 6-7 книг, присвячених нумізматиці, опису знахідок на території України. А потім, коли я повернувся до Києва й почав працювати в Інституті історії (нині – Інститут історії України НАНУ. – Ред.), то зрозумів, що доведеться трохи скорегувати тему своїх наукових досліджень, тому що займатися нумізматикою можна було лише, працюючи в музеї Ермітажу. Навіть у Києві такого музею немає з подібним асортиментом та кількістю монет. Але мене давно цікавила історія Київської Русі. Невипадково мої перші нумізматичні статті одночасно вийшли з науковою публікацією з історії давньої Русі.

Працюючи в Інституті історії, я не полишав нумізматичних студій, займаюся ними досі. Багато публікую: окремих видань – більше 40 книжок. Близько 23-25 реальних видань – авторські монографії, паралельно з якими виходять переклади іншими мовами (російською, польською, англійською).

Я «тяжію» до джерелознавства, до вивчення давньоруських джерел. Цікавлюся літописами. Моє видання Галицько-Волинського літопису, яке вийшло десять років тому, є єдиним у світі, перевидане кількома мовами. На мій погляд, воно є прекрасним джерелом для вивчення історії України ХІІІ століття.

Інші мої студії – це персоналії давньоруські. Буквально нещодавно перевидали «Історію в особах». Її писало кілька авторів, я долучився до створення ІІ тому. Саме в цій книзі я розглядаю давньоруську історію крізь постаті людей, починаючи з Аскольда, київського княжа ІХ ст. і закінчуючи Данилом Галицьким. Також видрукував дослідження з дипломатії давньої Русі.

– Розкажіть про роботу на посаді наукового редактора у видавництві «Наукова думка».

– На цій посаді працював менше року. Після закінчення аспірантури молодим науковцям важко знайти роботу. Якраз тоді порадили звернутися до видавництва «Наукова думка». І це було добре, адже я набув досвіду роботи наукового редактора. Почав редагувати праці з археології. Так продовжувалося близько року, поки не перейшов працювати до Інституту історії.

– У Вас є вагомий досвід у проведенні наукових досліджень, також Ви викладаєте в кількох потужних українських вишах. Що, на Ваш погляд, легше: бути академічним ученим чи професійним лектором?

– Дослідницька робота є моєю улюбленою. Викладацькою роботою зараз майже не займаюся. Щиро кажучи, студенти з кожним роком навчаються все гірше. І поява Інтернету досить згубно на них впливає: замість того, щоб працювати з реальними джерелами, молода людина «порпається» у мережі, переписує чужі напрацювання. Це дуже легко виявити, особливо науковцю із досвідом. Я завжди можу зрозуміти, що мій студент приносить: свій матеріал, чи звідкись переписаний. На жаль, ця погана тенденція щодо ведення досліджень є серед студентства і навряд чи зникне в найближчий час. Це плагіат. І нині цей плагіат досяг такого рівня, що навіть у Росії та й у нашій країні створюються відповідні комісії, щоб виявляти такі роботи.

Після захисту кандидатської дисертації захистив докторську. Це зараз захищаються швидко, а тоді пауза могла тривати 15-20 років. Коли почав писати кандидатську, то одночасно зацікавився іншою темою, яку мені спершу запропонував керівник. Згодом він зрозумів, що мені не здійснити цього дослідження так, як слід, у кандидатській роботі, тому тему було змінено на більш вузьку. Одночасно я продовжував вести паралельне дослідження – і зрештою написав докторську дисертацію.

Неодноразово брав участь у роботі комісій із захисту кандидатських та докторських дисертацій. За браком вільного часу зараз практично не викладаю, інколи читаю лекції за кордоном. Мої улюблені іноземні виші знаходяться в Італії та Швеції.

Щодо того, ким легше бути: лектором чи науковцем – це залежить від характеру людини, від її вдачі. Мені все-таки більше до вподоби дослідницька робота, хоча я не нехтую викладацькою роботою, адже веду лекції в Німеччині, Італії, Швеції, Польщі.

– Які Ваші враження від цієї конференції та в цілому від співпраці з нашим університетом?

– Враження гарні. Повинен сказати, що для себе я виділяю кілька українських університетів. Ваш виш входить до цієї когорти. По-перше, в цьому університеті є сильний викладацький склад. Я спілкувався і спілкуюся нині з багатьма викладачами, вченими вашого університету. Пам’ятаю і Лаптіна, і Винокура, і багатьох інших. По-друге, ваш виш – динамічний. Його керівництво не очікує, поки для університету щось перепаде згори, а виходить зі скрутного становища своїми силами: розробляються різні програми, проводяться наукові конференції. Наприклад, ця конференція є дуже корисною, пізнавальною для всіх. Приїхали науковці з Росії, Литви, Білорусі. Гарний у вас виш: мені подобаються ваші викладачі і ваш ректор – ці люди добросовісні й працелюбні. По-третє, все-таки Кам’янець-Подільський – це не просто районний центр, а видатне історичне місто. Вважаю, що найкращими українськими вишами є ваш та Львівський національний університет імені І.Франка, Харківський національний університет імені В. Каразіна, Одеський національний університет імені І. Мечнікова та Чернігівський національний університет імені Т.Шевченка.

– Що Ви побажаєте нашому студентству, основним читачам нашої газети?

–  Добросовісності й відповідальності. Бажаю молодим науковцям не втрачати наснаги для написання потужних історичних праць.

Розмовляла Ольга Комарова,

в.о. гол. редактора газети.

Фото автора