Категорія: Інтерв’ю

“Праця у ЗМІ та викладання у закладі вищої освіти – це як два крила…”: інтерв’ю з викладачами кафедри журналістики до професійного свята

Традиційно 6 червня відзначають свято всіх тих, хто пов’язав своє життя з журналістикою. Незважаючи на складність та ризикованість професії, журналісти щоденно шукають інформаційні підстави, борються із дедлайнами та полюють на найцікавіші факти. На базі навчально-наукового інституту української філології та журналістики не один рік готують фахівців цієї творчої спеціальності. А про те, як починали свій професійний шлях викладачі кафедри журналістики, та як досягти успіху у цій сфері, читайте в нашому інтерв’ю.

 

Колупаєва Олена Миколаївна

 кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри журналістики, завідувач навчальної лабораторії мультимедійних засобів і медіадизайну

Поділіться, будь ласка, міркуваннями, що вплинуло на вибір майбутньої професії та як розпочали свою діяльність на кафедрі журналістики?

Вважаю, що журналістика є правильною сферою для сміливих, активних людей, які люблять пригоди, прагнуть досліджувати світ, висвітлювати проблеми і досягнення. Переконана, що мені вдалося перетворити дві мої найбільші пристрасті – спорт і кінематограф – на частинку роботи. З початку роботи на кафедрі журналістики я зосередила своє наукове дослідження на сфері спортивної журналістики, зокрема футболі, а також у режисерському секторі, працюючи разом із групою студентів над створенням короткометражних фільмів для участі у фестивалі «Кіномедіа».

Що, на вашу думку, складніше: професійно займатися журналістикою, тобто працювати у ЗМІ, чи викладати?

Думаю, важче працювати у ЗМІ, оскільки викладання відбувається в умовах, наближених до реальних, де є право на помилку, де є можливість перезаписати, перезняти. Викладач – це той, хто моделює, проєктує ситуацію в майбутньому, журналіст, у свою чергу, відтворює  поточні події.

Якими рисами має володіти хороший журналіст?

Хороший журналіст постійно ставить собі питання про події у світі і завжди шукає правду в кожній історії. З огляду на конкурентноспроможність журналістики та нові виклики часу, хороший журналіст – це той, хто вміє збалансувати етичні принципи та прагне розкрити таємниці. Хороший журналіст має володіти навичками 21 століття: критичним мисленням, творчим підходом, емоційним інтелектом та знанням роботи із соціальними мережами, які є вимогою часу.

Дайте поради студентам: що потрібно, аби досягти успіху в журналістиці?

Будьте оригінальними, мисліть нестандартно, знайдіть власний стиль. Не бійтеся бути собою, знайдіть свою нішу в журналістиці, де цінуватиметься ваша творча енергія і ваше бачення. Читайте, розвивайтеся, проходьте онлайн-курси, скористайтеся можливостями, які особливо зараз доступні українцям. Будьте тими, кому будуть довіряти! Будьте тими, хто буде давати надію і хто буде надихати!

Насмінчук Ірина Анатоліївна

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри журналістики, член Національної спілки журналістів України

Поділіться, будь ласка, міркуваннями, що вплинуло на вибір майбутньої професії та як розпочали свою діяльність на кафедрі журналістики?

Українська філологія – це наше родинне захоплення і, мабуть, тяжіння до слова в мене на генетичному рівні. Тому проблем із вибором професії я практично не відчула. Філологічний факультет був питомо моїм. Після захисту кандидатської дисертації я почала працювати на кафедрі української літератури і журналістики. З часом кафедра журналістики стала самостійним структурним підрозділом, відтоді це моя рідна кафедра.

Що, на вашу думку, складніше: професійно займатися журналістикою, тобто працювати у ЗМІ, чи викладати?

Журналістика – це моя «сродна праця». І праця у ЗМІ та викладання у ЗВО – це як два крила. Добре, коли є змога викладацький набуток доповнити практичними студіями. Власне заради цього я вступила до НСЖУ. Робота в ЗМІ, мабуть, не важча, ніж викладацька, але вона значно небезпечніша, ризикованіша, особливо з огляду на медійну працю в умовах теперішньої війни з російським агресором.

Якими рисами має володіти хороший журналіст?

Хороший журналіст має бути здатним до боротьби на інформаційному фронті, вільно «плавати» в потоці інформації. А щоб бути переконливим, треба відточувати аналітику і дбати про свою очитаність.

Дайте поради студентам: що потрібно, аби досягти успіху в журналістиці?

По-перше, не намагатися сподобатися всім, бо цього не вдасться ніколи. По-друге, ловити кайф від кожної зустрічі, кожної розмови, навіть кожної невдачі. По-третє, не дозволяти душі старіти.

Почапська Оксана Іванівна

кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент, доцент кафедри журналістики, медіатренер, член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки краєзнавців України

Поділіться, будь ласка, міркуваннями, що вплинуло на вибір майбутньої професії та як розпочали свою діяльність на кафедрі журналістики?

Складно сказати. Якщо про професію педагога, то тут все якось із дитинства. Просто подобалось. А от щодо журналістики, то це вже було дещо інакше. Просто було цікаво, як люди, яких я бачу щодня по телевізору, чую по радіо чи читаю в газетах, працюють. Уперше я потрапила в редакцію газети в класі, мабуть, дев’ятому, коли переможців конкурсу шкільних газет запросили на екскурсію до редакції «Подільських вістей». Мені тоді здавалося, що журналісти знають все і журналістів знають усі. І це дуже зацікавило. На кафедру журналістики я прийшла вже після того, як вступила до аспірантури Львівського національного університету імені Івана Франка. Я тоді перший рік працювала на посаді старшого диспетчера факультету української філології та журналістики. І коли мене запитали, чи хочу я піти навчатися на факультет журналістики, навіть не було роздумів. Потім захистила кандидатську дисертацію. І так далі, поволі – до доцента кафедри журналістики.

Що, на вашу думку, складніше: професійно займатися журналістикою, тобто працювати у ЗМІ, чи викладати?

Важко все, якщо працювати якісно. І легко все, якщо ти отримуєш задоволення від того, що ти робиш. Я дуже не люблю велику кількість папірців, які незмінно супроводжують професію педагога, але страшенно люблю студентів (навіть тих, які частенько прогулюють заняття). Не тільки педагоги навчають студентів, але і студенти навчають педагогів. До речі,  основам роботи із програмами для створення векторної графіки мене навчив наш колишній студент, якого таки відрахували через те, що він просто перестав відвідувати заняття (у додистанційну епоху).

Якими рисами має володіти хороший журналіст?

Хороший журналіст – це журналіст, який точно усвідомлює наслідки своєї діяльності. Перше питання, яке повинен ставити собі журналіст: від мого матеріалу більше користі чи шкоди? І от якщо шкоди таки більше, то варто зупинятися. Ну, а далі – це Етичний кодекс, це стандарти журналістики.

Дайте поради студентам: що потрібно, аби досягти успіху в журналістиці?

Щоб досягти успіху в журналістиці, потрібно над собою весь час працювати. Журналіст – це, в першу чергу, розуміння контексту подій, а вже тоді – змісту самих подій. Журналіст – це інтелектуал.

Загоруйко Наталія Анатоліївна

кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри журналістики, член Національної спілки журналістів України

Поділіться, будь ласка, міркуваннями, що вплинуло на вибір майбутньої професії та як розпочали свою діяльність на кафедрі журналістики?

Вибір професії був зумовлений прагненням реалізувати свою мрію – працювати в університеті та здобути науковий ступінь. Це був мій особистий вибір, а наші викладачі були достойними прикладами для наслідування. Кафедра журналістики – моя рідна кафедра, адже я була аспіранткою цієї кафедри, де й почала працювати відразу після закінчення аспірантури.

Що, на вашу думку, складніше: професійно займатися журналістикою, тобто працювати у ЗМІ, чи викладати?

Наша викладацька робота з кожним роком все більше ускладнюється різними бюрократичними процедурами, однак її перевагою є  спілкування з креативною молоддю. Професія журналіста, попри те, що є однією з найцікавіших та найзатребуваніших професій у наш час, несе водночас і серйозні безпекові ризики та загрози для представників цього фаху, особливо для розслідувачів та тих, хто працює в гарячих точках. Тому вважаю, що важче професійно займатися журналістикою. Щодо мене, то я намагаюсь досягти золотої середини, поєднуючи викладацьку роботу з журналістською.

Якими рисами має володіти хороший журналіст?

Журналіст має володіти комплексом особистих та професійних здібностей, аби бути хорошим фахівцем та виконувати на належному рівні  роль інфлуенсера в суспільстві, визначаючи пріоритетні вектори його розвитку.   Назву найголовніші: сміливість, допитливість, об’єктивність, ерудованість, патріотизм та прагнення зробити світ кращим.

Дайте поради студентам: що потрібно, аби досягти успіху в журналістиці?

Хочу наголосити лише на одному – потрібно багато читати високоякісної інтелектуальної літератури, адже журналіст має орієнтуватися у всьому, зокрема добре знати історію та культуру своєї країни.

Олена Валяровська
студентка 1 курсу ос “магістр”
спеціальності 061Журналістика

 

Випускник історичного факультету К-ПНУ Олександр Ткаченко проходить стажування в Апараті Верховної Ради України

«Практика у «великій політиці» – чудовий фундамент для налагодження професійних і дружніх контактів із талановитими людьми, частина з яких вже незабаром власноруч будуватиме успішну Україну»

Що тебе підштовхнуло подати заявку на стажування до Верховної Ради?

Подати заявку для участі в конкурсному відборі на стажування в Апараті Верховної Ради України мене підштовхнуло два чинники. По-перше, після здобуття освітнього ступеня «бакалавр», а пізніше «магістр», було бажання, з одного боку, реалізувати набуті знання, а з іншого – збагатити їх. Саме тому ідея глибоко зрозуміти процеси, які відбуваються в політичному та економічному житті нашої держави, а також змога оцінити їх як історику, була для мене вкрай цікавою.

Читати далі

“Увімкни світло”. Юрій Злотін. #студенти

Час є для всього, головне – бажання!

Юрій Злотін – студент ІІІ курсу історичного факультету спеціальності 032 Історія та археологія, стипендіат Кабінету Міністрів України.

Ви студент спеціальності історія та археологія. Яка мотивація такого вибору?

Моє захоплення історією розпочалося ще в 6-7 класі, коли я перший раз серйозно «вчитався» в підручник з історії України, тоді мені це дуже сподобалося. Потім я почав усе більше часу приділяти цьому предметові, бо мене він справді зацікавив, зокрема те, як будуть події розвиватися далі. На щастя, пам’ять на дати в мене гарна, тому у 8 класі я вже знав майже всі історичні дати від 6 до 10 класу та вільно оперував подіями.

Після 9 класу я вирішив, що мені варто більш поглиблено вивчати історію, але, на жаль, навчальна програма звичайної сільської школи на це не була розрахована. Від свого друга я дізнався про Хмельницький обласний ліцей ІІ-ІІІ ступенів Хмельницької обласної ради і, поїхав туди, склав іспити і вступив.

Саме ліцей найбільше вплинув на мене як на особистість, так як з 14 років я вже був у досить серйозному соціумі: 6 днів навчання на тиждень, наукова діяльність, по 10-12 уроків історії на тиждень та інші історичні дисципліни. Щиро дякую директору ліцею Курманському Юрію Івановичу, своїм профільним учителям Папушину Михайлу Петровичу та Мельнику Анатолію Миколайовичу, які, до речі, теж навчалися в К-ПНУ, своєму кураторові Павлик Світлані Степанівні.

А якщо говорити про те, чому саме спеціальність Археологія, то мені давно подобалося знаходити старовині речі, вивчати їх, реконструювати якоюсь мірою, і взагалі, на мою думку археологія – це безкіннечна та дуже цікава наука, яка поєднує в собі різні чинники та нюанси.

За результатами ЗНО я таки вступив на омріяну спеціальність до вишу, до якого давно хотів потрапити.

Читати далі

Освіта дає тобі мудрість діяти в щоденному житті: вступники ОНС “доктор філософії” про перспективи наукової діяльності

У К-ПНУ завершились випробування для здобуття ОНС «доктор філософії». Ми поспілкувались зі вступниками: фахівцем загального відділу К-ПНУ ТЕТЯНОЮ БОДНАР, яка здобуватиме освітньо-науковий ступінь зі спеціальності Філологія ; письменницею, громадською діячкою ЛОРОЮ ПІДГІРНОЮ, яка вступає на спеціальність Історія; логопедом-дефектологом ВІКТОРІЄЮ ВОРОХ та вихователем ДНЗ ГАЛИНОЮ ЛУКАЧОВИЧ – вступниками на спеціальність Спеціальна освіта.

Майбутні науковці розповіли про свої студентські роки, поділилися планами на майбутнє і дали цінні поради першокурсникам К-ПНУ.

Читати далі

“Увімкни світло”. Теджіндер Каур. #студенти

Молода, красива та перспективна Теджіндер Каур, котра володіє п’ятьма мовами, приїхала до України з Індії (штат Пенджаб), щоб опанувати українську мову та віднайти нових друзів. Для навчання Теджіндер обрала Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, у якому зараз навчається на підготовчому відділенні для іноземних громадян та осіб без громадянства. 

Чому для вивчення іноземної мови Ви обрали саме українську мову та Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка?

Я дуже довго шукала в Інтернеті інформацію про країни та університети куди б я могла поїхати на навчання. Однією з причин, чому я обрала Україну та власне вивчення української мови – це якість освіти, яку надають заклади вищої освіти України. Тому я твердо вирішила, що буду вивчати саме українську мову.

Читати далі

Історія успіху випускника К-ПНУ

Ігор Пшембаєв – випускник фізико-математичного факультету 2018. (Спеціальність 014 Середня освіта (Фізика)). 

Що спонукало Вас стати студентом фізико-математичного факультету К-ПНУ імені Івана Огієнка?

Можна сказати, що професію я обрав завдяки своєму шкільному вчителеві фізики – Гоцуляк Любі Василівні. Ще будучи школярем (8 клас), я поїхав на районну олімпіаду з фізики. Тоді я ще не зовсім добре уявляв усі обсяги цієї науки, але, по-перше, на той момент вона мене дуже цікавила, а по-друге, Люба Василівна розповідала про свої студентські роки, як класно було навчатися тоді в Кам’янець-Подільському державному педагогічному інституті, що її однокурсник – Щирба Віктор Самуїлович – став деканом факультету й запрошував вступати усіх учнів, котрих цікавлять фізико-математичні науки, на цей факультет. Тоді я й вирішив, що буду навчатися в Кам’янець-Подільському на фізика.

Читати далі

Інтерв’ю з доктором історичних наук, професором Віктором Брехуненком

«Складність наукових пошуків ученого полягає в тому, щоб «не обрізати своє коріння», не осучаснити генези того субстракту, з якого пізніше з’явився український етнос. З іншого боку, не задавнити його надміру»  Читати далі

Право – це система поведінки

Дотримання законів – не обмеження,

а запорука справжньої свободи.

С. Оріховський

 15 жовтня у читальному залі історичного факультету відбулася презентація нового навчального посібника «Основи правознавства» створеного авторським колективом викладачів кафедри архівознавства, спеціальних історичних та правознавчих дисциплін.

Читати далі

«Сьогодні нам «бракує історії» як природного засобу самопізнання й самоідентифікації…» (інтерв’ю з професором Олександром Лисенком)

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка – потужний осередок історичної науки в Україні. Серед науково-педагогічних працівників історичного факультету вишу чимало відомих учених, керівників наукових шкіл, які сьогодні формують обличчя вітчизняної історичної науки, розвиток якої можливий лише завдяки тісній взаємодії дослідників академічних інституцій та закладів вищої освіти. Уже не одне десятиліття триває плідна співпраця істориків нашого університету з Інститутом історії України НАН України, який очолює академік, доктор історичних наук, випускник історичного факультету К-ПНУ Валерій Смолій.

Читати далі

“Увімкни світло”. Олександра Стара. #студенти

Що тебе спонукало до участі в програмі Erasmus+?

У мене завжди одна мотивація – жити так, як хочу. Це стосується усіх сфер мого життя.

Про Еразмус я дізналася, напевно, ще в 10-му класі. Вже тоді відчувала, що якось буду причетною до цього проекту, хоча почала вивчати англійську мову з нуля лише в 9 класі. Коли вступила до нашого університету, думала з іронією: “Ось і взяла участь у міжнародних програмах навчання”. Тоді я навіть не могла б подумати, що буду вдячна сама собі за вибір закладу вищої освіти. Особливо у вересні минулого року, коли прочитала на сайті, що оголошується набір для участі в програмі академічної мобільності. Тоді я поставила собі мету – стати учасницею цього проекту.

Чи не переслідували тебе якісь острахи, що ти їдеш одна в чужу країну, в інше місто?

Якщо я чогось боюся чи соромлюся, то роблю все за принципом «клин клином вибивають». Шість місяців я жила думками про своє життя за кордоном. Були лише позитивні уявлення, незважаючи на невпевненість щодо свого рівня володіння англійською мовою. Мені подобається робити собі виклики, крім того, люблю відчуття самостійності. Та все ж таки останнього тижня перед поїздкою я перехотіла їхати. Я злилася на себе: чому мені на місці не сидиться. Адже вдома у мене стільки всього крутого, і була задоволена усім цим. Тоді я почала цінувати друзів, рідних, своє оточення ще більше. Вважаю, що зміни надихають, але водночас і лякають. Успіх завжди уявляється чимось класним і веселим, але рідко ми говоримо про пожертвування заради нього (так, Еразмус для мене теж маленький успіх). Головне, щоб віра і бажання були сильніші за страх. У мене вони завжди сильніші, тому я навіть на секунду не вагалася щодо участі в цій програмі.

Як називається університет, до якого ти поїхала на навчання?

Католицький університет у місті Ружомберок.

Що тобі найбільше запам’яталося в університеті м.Ружомберок?

У мене пам’ять працює за цікавим принципом – вловлювати несуттєві дрібниці. А якщо говорити власне про університет, то вражає передусім різниця в матеріально-технічній базі.

Розкажи про те, як ти проводила вільний час?

Немає вільного часу – не думаєш, як його використати. Так, у мене там був дуже зручний розклад занять, тому я мала час для відпочинку. Намагалася придумати заняття на вихідні швидше, ніж вони з’являлися. Я дуже багато гуляла. Там просто нереально сидіти в чотирьох стінах і через вікно дивитися на гори. Проїзд Словаччиною для студентів безкоштовний, тому замість гуртожитку я «поселилася» в поїздах (це якщо порівняти час, який я проводила в приміщенні, і час, упродовж якого я перебувала в дорозі). Також я відвідувала різноманітні цікаві заходи, де скарбничка моїх знайомств постійно поповнювалася. Але навіть мені, екстраверту, потрібно хоч декілька годин самотності. Ось на це там був дефіцит.

Отже, Erasmus+ – це проект лише для активних студентів?

Наведіть мені, будь ласка, приклад місця/середовища, де чекають пасивних? І я не тільки про студентів. Може, це жорстоко, але так, місця для пасивних людей немає. Якщо людина не готова працювати, не хоче пізнавати світ, а чекає, коли її запросять очолювати міжнародні корпорації, – то це її вибір. Нехай чекає. Кожен заслуговує того результату, на який працював. Перемагають наполегливі, але біля них я не бачу пасивних.

Для мене пасивність – це щось схоже на небажання жити (звісно ж, у межах розумного). І не плутайте її (пасивність) зі спокійними темпераментами характеру. Не потрібно штучно створювати людину-робот з моторчиком, щоб бути активним. Цей запал можна відчувати навіть тоді, коли людина спокійно сидить, мовчки розмірковує.

Не потрібно нарікати на владу, що немає, мовляв, платформ для самореалізації, але ж можливості під носом. Тут важливою є саме частинка «само». Якщо сама людина не хоче себе проявити, то чому замість неї повинен це робити хтось інший?

Чого очікувати студентам, котрі повернулися до Університету Огієнка? Чи виникали якісь проблеми з навчанням?

Коли я від’їжджала, то лише дехто мені казав, що я пошкодую. Цих людей можна порахувати на пальцях однієї руки. І тепер я докладаю всіх зусиль, щоб у моєму оточенні їх ставало ще менше. Не пальців, а людей.

Я не пошкодувала жодного разу. Чи були проблеми з навчанням, коли я повернулася? Не було. Це звичайні поточні питання, пов’язані з сесією. Звісно, їх було б менше, якби я не вирішила ризикнути й поїхати на стажування. Але це ж мій вибір і лише я повинна це владнати. Тепер все доводиться розв’язувати дистанційно. Проблеми з тим, що не всі предмети мені перезараховуються. Якщо точніше, то перезарахували лише один. Ще важче писати модульну контрольну роботу, коли лише перед її написанням дізнаєшся про назву предмета. Безперечно, викладачі в цьому не винні, вони не зобов’язані мені ставити оцінки лише за те, що я приїхала. Я цього й не очікувала. Знала, що буде важко, але була готова сама вирішувати свої навчальні проблеми.

Що ти хочеш побажати тим, хто все ще не може визначитися: їхати чи не їхати?

Ну, тут я не можу бути порадником, адже кожен вирішує все індивідуально. Як я можу порадити комусь пити молоко, якщо його організм не переносить лактозу? Я впевнена, що поїхала б ще раз точно. Без сумнівів. Зі всіма труднощами і переживаннями. Вихід із зони комфорту робить нас сильнішими. Для мене Еразмус – це щось набагато більше, ніж програма з обміну. Впродовж цього періоду я почала простіше ставитися до людей – без очікувань і без осуджень. У моїй голові тепер точно нема кордони. Це був, один із найкращих моментів мого життя. Не обіцяю, що з вами трапиться те, що зі мною. Особливо, якщо ви звикли шукати у всьому мінуси. П.с. Дехто може подумати, що я влаштувалася позаштатним працівником з піару відділу міжнародних відносин. Ні, це не так. Насправді я щиро дякую людям, котрі допомогли мені здійснити мою мрії, підтримати мене, давали мудрі поради.

Максим Сльозкін, редактор газети “Студентський меридіан”