«Святий Миколаю, а скільки Вам років? Три тисячі? Дві?…», «Святий Миколаю, а чому Ви не приїхали на дорогому авто?» – запитують навипередки діти у каплиці Храму Різдва Христового і з нетерпінням очікують відповіді від свого покровителя. «Віддаю усе діткам, тому й не маю автомобіля. Мене ангели принесли на своїх крилах…» – відповідає Святий Миколай.

«Ви такий розумний, Святий Миколаю, напевно, ви тут навчаєтеся?» – запитує маленька дівчинка, вказуючи рукою на корпус історичного факультету. «Так, навчаюся, – киває святий головою. «І студентам, і викладачам теж подарунки готуєте?». «Безперечно…». «Не давайте студентам подарунків, вони нехороші: списують, ховаючись… » – загомоніли дітиська. Святий Миколай усміхнувся і запевнив дітлахів, що він обов’язково покладе неслухняним студентам різочки під подушки. Здавалося, я кільканадцять разів була присутня при звичному візиті Діда Мороза до дітей. Все зрозуміло і банально: переодягнений у червону шубу чоловік із штучною закудлаченою бородою з великого затертого мішка виймає подарунки, водить хороводи і пританцьовує зі Снігуркою біля ялинки. Можливо, ще в дитячому садочку дітлахи на це ведуться, але у молодшому шкільному віці – навряд чи. Пам’ятаю, як у другому класі я сказала відкрито, що Діда Мороза не існує. Педагоги, які стояли поруч, переглянулись і попросили мене не робити таких голослівних заяв при своїх однокласниках. Але зараз… відбувалося щось інше. Діти довірливо споглядали на Святого Миколая і дійсно вірили кожному його слову. У чому ж тоді різниця? Саме про це і розповість нам Олександр Бучковський, студент V курсу історичного факультету, який вже не перший рік приходить до дітей у вбранні Святого Миколая і спілкується з ними у храмі про духовність. Цього разу він завітав до недільної школи на запрошення о.Марата Цішковського та декана історичного факультету Володимира Дубніського, які організували це гарне свято для дітей релігійної громади каплиці Храму Різдва Христового.

– Щойно я стала свідком того, як у каплиці діти запитували тебе скільки років є Святому Миколаю. То все ж що ти їм відповів? Звідки до нас прийшов Святий Миколай?

– Для дітей неважлива точна дата. Скажу, що за сучасним законодавством Святий Миколай вже давно перебуває на пенсії, але все одно змушений працювати, як і більшість громадян нашої держави. А взагалі Святий Миколай жив у ІІІ-IV столітті нашої ери, був єпископом міста Міри (територія сучасної Туреччини).

– Наскільки успішно Святому Миколаю вдається конкурувати з Дідом Морозом?

– По-перше, у наш час існує т.зв. дешевий прототип Святого Миколая, який називається Дідом Морозом. Дітям зазвичай розповідають, що він приїжджає з Півночі на оленях. А от Святий Миколай був справжньою історичною особою. Тому дітлахи знають, що він приходить до них з неба навіть до України, мандруючи по всьому світі. Він завжди є поряд з нами. Варто зазначити, що навіть у нашому Кам’янці-Подільському є мощі Святого Миколая, правда, про них мало хто знає. Кожного четверга у костьолі Святого Миколая Єпископа (РКЦ), яким опікуються отці-пауліни, ці мощі виставляються у храмі на службі для того, щоб кожний бажаючий міг наблизитися до них і вшанувати пам’ять цієї святої особи, незалежно чи він є католиком чи православним. Святий Миколай, по суті, об’єднує і Захід, і Схід, католиків і православних.

По-друге, Дід Мороз – це пережиток радянської епохи. Він був вигаданий з метою викорінення з людських сердець Святого Миколая і його істинну доброту якимось банальним набором загальних людських рис. Інколи навіть незрозуміло, які чесноти насправді пропагує Дід Мороз. Святий Миколай уособлює чесноти служіння Богу і людям.

По-третє, у людських серцях досі простежується прив’язанність до Діда Мороза, тому вшанування традицій Святого Єпископа Міри варто повертати.

–          Кого, на твою думку, діти чекають найбільше: Діда Мороза чи Святого Миколая?

–          Подарунків вони чекають… незалежно від того, хто їх приносить.

–          Нещодавно Святий Миколай приходив до дітей на храмове свято костьолу Святого Миколая Єпископа (РКЦ), а нині завітав і до каплиці Храму Різдва Христового (УПЦ КП) . Чи збережеться така традиція наступного року?

–          Святий Миколай – це особа, яка належить до неподільного християнства. Звичайно, мені не важко було зіграти цю роль і у костьолі, і в православній каплиці. Правда, не хочу загадувати наперед. Святий Миколай, по суті, сам визначиться з доцільністю моєї кандидатури на цю роль.

–          Що тобі вдалося прочитати в очах тих маленьких дітей, що стояли біля тебе в храмах, розповідаючи віршики та молитви в очікуванні подарунку. Чи сприймали тебе, як свого покровителя?

–          Напевно, я побачив у їх погляді довіру, адже діти є безпосередніми, вони ще позбавлені у цьому віці користолюбства. У них немає підлості, ще не пізнали гіркоту цього світу – зло. Всі ці моменти не встигли деформувати їхню дитячу душу. Взагалі, у дітей є довіра майже до кожної людини. Вони дивляться з приязню та надією на надією на інших людей. Правда, ми, дорослі, не завжди можемо їм відповісти взаємністю. Дуже часто навіть кривдимо маленькі серця і відбираємо радощі дитинства. А дитинство – це найпрекрасніший період у житті будь-якої людини. Мені дуже шкода тих людей, які в силу певних життєвих обставин були позбавлені свого дитинства.

–          Чи було тобі важко перевтілитися у Святого Миколая, адже на тебе була покладена така велика відповідальність, аби діти не зневірилися у святому покровителеві?

–          Неймовірно важко. Святий Миколай – це людина, від якої лине сяйво. А я є звичайним грішником, маючи свої комплекси та недоліки. Я інколи відчував труднощі при випромінюванні щирої радості, на яку очікували дітки. Я просив Господа, щоб він мені дав сили і надію хоч у якійсь мільярдній частинці бути подібним до цього благодійника. Мені було дуже потрібно подолати той бар’єр. Інколи нам важко з дорослою людиною налагодити хоч якийсь діалог, а в дитини ще треба заслужити її увагу, налаштувати її до розмови. Не хотілося прихід Святого Миколая зводити лише до роздавання подарунків. Хотілося у кожну таку зустріч внести частинку духовності.

–          Якими будуть твої побажання читачам нашої газети напередодні новорічних та різдвяних свят?

–          Я бажаю усім вірити у чудеса, бо ми занадто стали раціональними. Сучасне людство вірує лише у силу грошей та кар’єри, а кожна мить нашого життя – це вже є диво. Наприклад, у кожне Різдво Ісус Христос приходить до нас звичайним маленьким дитятком у яслах, без пишнот і величі – і це дивовижно. Кожної хвилини з нами трапляються чудеса, просто треба вміти їх побачити. Студенти під час сесії – це найпобожніший народ, адже вони реально починають вірити в чудеса. Тому бажаю усім відкрити справжній сенс різдвяних свят, не вбачаючи лише комерцію з подарунками. Даруйте ближнім любов та радість.

Розмовляла Ольга Комарова, гол. редактор газети.

Світлини автора та з особистого архіву о. Алоїза Кособуцького