У період різдвяних свят я прочитала книги, які мені давно радили друзі. «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду» сподобалися мені настільки, що захотілося більше дізнатися про авторку цих книг. На моє здивування Надійка Гербіш люб`язно відгукнулася і в нас вийшла дуже цікава розмова.

«Християнка, невиправна оптимістка, щаслива дружина, мати в очікуванні, письменниця, перекладачка, пригодошукачка й мандрівниця. Уперто вірю в дива, викладаю історію світової літератури, люблю каву й живу в маленькому галицькому містечку».

–  Надійко, Ви дуже активна людина: подорожуєте, перекладаєте, займаєтеся викладацькою роботою. Коли ж встигаєте писати книги, адже це теж нелегка робота?

– Улюбленою справою запросто можна займатися будь-де й будь-коли. Велика частина текстів написана «на коліні» – у автобусах, машинах, літаках і потягах, у кав’ярнях, у гостях, поки студенти пишуть самостійні, поки доповідач розповідає про щось важливе на котрійсь міжнародній конференції; у перервах між перекладами тощо. Останнім часом пишу їх у власній творчій майстерні або під ковдрою в ліжку, коли чоловік засне (чи, навпаки, коли він уже піде на роботу, а в мене випадає вільний ранок).

– Ваші «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду» випромінюють тепло та доброту. Звідки Ви берете стільки позитиву?

– Спасибі! Думаю, позитив народжується з вдячності. Я дуже вдячна Богу за життя, за найдорожчих людей, за дивовижі, які нас повсякчас оточують. Чим більше дякуєш – тим більше хорошого помічаєш. Тим більше радієш. І тим частіше трапляються дива.

– Надійко, у Вашому арсеналі є і дитяча література. Чи важко писати для найвибагливіших читачів?

– Я дуже-дуже люблю писати для дітей. Чи можна сказати, що це складно – не знаю. Натомість точно знаю, що писання для дітей завжди сповнює особливим щастям.

– Мабуть, у кожного письменника є страх перед своєю аудиторією, своїми читачами, як в актора перед виходом на сцену. Чи відчували подібне Ви?

– Страху – ні. Знаєте, в Біблії є чудова фраза про те, що любов витісняє всілякий страх. Я люблю людей, для яких пишу.

– Побутує думка, що справжній літератор незадоволений своїми творами. Погоджуєтеся Ви з цим? Чи задоволені своїми книгами?

– Абсолютно погоджуюся. Я не перечитую їх, бо знаю, що закритикую себе. Прагну рости, розвиватися, змінюватися, збагачувати наступні тексти.

– Як Ви ставитеся до критики?

– Із вдячністю.

– Що побажаєте своїм читачам?

– Уперто і беззастережно вірити в дива!

Розмовляла Лілія Надвідна,

кореспондент газети