Працівники бібліотеки педагогічного факультету факультету К-ПНУ імені Івана Огієнка (Т.В. Сологуб, Н.Й. Сивак та Н.Я. Скоропад) 7 травня 2015 року в 105 аудиторії організували вечір-реквієм «Пам’яті жити у віках» (до 70-річчя Перемоги над нацизмом у Європі). Ведучими вечора були студенти IV курсу Віра Дем’янчук та Наталія Тарасюк.
На захід завітав Онисим Михайлович Жук, старшина 2 статті, учасник бойових дій, який довгий час працював доцентом на кафедрі економічної теорії в нашому виші. Після екскурсу стежками воєнних спогадів, Онисиму Михайловичу було презентовано музичний дарунок від лауреата міжнародного конкурсу баяністів-акордеоністів Сергія Голубовича.
Запам’ятались слова, що виголосила у своїй промові Зоя Єгорівна Запорожан, ветеран праці, кандидат сільськогосподарських наук, професор, «Відмінник освіти України», голова ради ветеранів Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, яка довгий час працювала на педагогічному факультеті: «Хто б міг подумати, що люди, які пліч-о-пліч били фашистів, через понад 70 років підуть зі зброєю один проти одного?». На знак вдячності за змістовну розповідь для Зої Єгорівни звучали музичні акорди у виконанні Максима Хаснуліна.
Пам’ять героїв було вшановано хвилиною мовчання. Також на вечорі виступили доктор фізико-математичних наук, професор, проректор з наукової роботи Іван Михайлович Конет та доктор історичних наук, професор, директор бібліотеки, автор наукового видання «Кам’янець-Подільський державний учительський інститут у роки Великої Вітчизняної війни» Віктор Степанович Прокопчук.
Присутні мали можливість почути декламування поезії «Пам’ять» Іриною Луценко та акапельне виконання пісні «Роде наш красний» Інною Яремчук. Усім учасникам заходу було вручено примірник наукового видання «Кам’янець-Подільський державний учительський інститут у роки Великої Вітчизняної війни».
На завершення розповіді хочу процитувати рядки із вірша «Пам’ять» Зої Єгорівни Запорожан, що торкнули серце та, на жаль, сьогодні є актуальними як ніколи:
Весна! Весна! Поля, сади цвітуть,
І сяє сонце з чистої блакиті,
І сміх, і пісня…Тільки не забудь,
Яка ціна тому, щоб вільно жити!
Плачу дитячому немає забуття!
І горю материнському – немає!
Скарб найдорожчий – то людське життя,
І хай про це ніхто не забуває!
Вероніка Чухась, студентка ІІ курсу
педагогічного факультету