Позначка: студенти

#Студенти online

Як живеться нашим студентам під час карантину, чи задовільняє їх організація дистанційного навчання і що вони радять своїм одногрупникам і наставникам, сьогодні ми дізнавалися в:

Катерини Бадзюнь, студентки ІІ курсу факультету корекційної та соціальної педагогіки і психології:

“В Україні уже більше двох місяців карантину. Впродовж цього періоду багато що змінилося. Під час карантину мені було важко та сумно, бо не було змоги побачитися з друзями та одногрупниками. І тут я знайшла вихід: щоб не було сумно, я більше часу почала проводити з сім’єю, бо навчаюся далеко від рідного дому, тому рідко бачуся зі своїми рідними.

Читати далі

Студент дня: Анастасія Отвіновська

Рубрика “Студент дня” продовжує знайомити читачів  зі студентами нашого вишу. І  «студентом дня» сьогодні стала  Анастасыя Отвіновська, студентка третього курсу факультет: українська філологія та журналістик.

Улюблене місце в університеті:

Упродовж трьох років навчання вподобала собі різні місця на факультеті та в університеті. Перше з-поміж них – це наша кафедра журналістики. Здається, там і заняття проходять по-особливому. Проте не хочу оминути й інше улюблене місце наших студентів – їдальню, адже там завжди смачно, а кава неодмінно бадьорить настрій.

Читати далі

“Увімкни світло”. Діана Грушанська. #студенти

«Хто володіє інформацією, той володіє світом». І саме журналістика може надати такі можливості. Сьогодні ми поспілкувалися зі студенткою 4 курсу факультету української філології та журналістики (спеціальність “Журналістика”) – Діаною Грушанською, котра розповіла нам про своє студенське життя, свої мрії і плани на майбутнє.

Що вплинуло на твій вибір майбутньої професії?

Насамперед це мій дідусь, котрий працює журналістом. Ще в дитинстві, коли я приходила до нього в гості, мені подобалося дивитися на купку газет, які завжди лежали в нього на столі. Цікаво було переглядати різні матеріали, бачити знайомих на фотографіях, але тоді в дитячих мріях я ще не уявляла журналістику такою, якою вона є насправді. І звісно, це приклад моєї сестри Оксани Грушанської. Коли я ще навчалася в школі, вона вже була студенткою університету. Чи не щодня вона захоплено розповідала про завдання, які виконувала, про те, як потрібно брати в когось інтерв’ю, проводити опитування, писати журналістські тексти. І тоді я зрозуміла, що хочу бути журналісткою.

Яким, на твою думку, повинен бути справжній журналіст?

По-перше, журналіст має бути відповідальним перед собою, людиною, суспільством, адже він своїми повідомленнями впливає на їх свідомість. Ми часто говоримо про те, що журналіст формує картину світу і важливо, щоб вона не була фрагментарною, а залишалася цілісною. Я думаю, що в ХХІ столітті журналіст має більше можливостей для реалізації своїх задумів, планів, проектів, адже він може користуватися соціальними мережами, подавати інформацію в онлайн-форматі. Проте класичні цінності, журналістської роботи, які усталилися впродовж багатьох років, сьогодні мають залишитися основою в роботі журналіста. Іншими словами, обов’язковим є дотримання журналістських стандартів – достовірність, точність, відокремлення фактів від коментарів і таке інше. Сьогодні через численні фейки, неточну інформацію, це робити стає важче.

Щоб у майбутньому стати хорошим журналістом, потрібно відчувати в собі бажання ділитися інформацією з іншими. Коли людина справді розуміє, що журналістика – це те, чим вона хоче займатися, тоді їй потрібно щодня цікавитися тим, що відбувається у світі, тобто “бути в курсі” всіх новин. Важливо також знати іноземну мову, щоб отримувати інформацію з іноземних джерел, дізнаватися про події, які відбуваються в інших країнах. Також необхідно постійно писати журналістські твори, щоб вдосконалювати свою майстерність.

Оскільки ти вже на четвертому курсi, то це означає, що вже проходила практику, тобто була за “справжнього журналіста”. Розкажи, як це було?

У мене кожна історія з практики якась особлива і улюблена стає, тому що кожна практика по-різному проходить. Найперша моя практика була у Вінниці, куди я поїхала разом зі своєю подругою Юлією Бараболею. Ми потрапили тоді ще на державне телебачення, сьогодні воно вже суспільне. Першим моїм завданням було опитування «Якою має бути заробітня плата лікарів?». Ми повинні були з оператором іти на центральну площу й запитувати про це людей. Я чудово пам’ятаю відчуття, коли вперше взяла до рук мікрофон. А він тоді ще був із шнурочком, який постійно за щось чіплявся й заважав. Надзвичайно хвилювалася, адже треба було підійти до людини і про щось її запитувати. Були деякі нотки переживання, страху, невпевненості, адже ти не знаєш, що людина тобі відповість. Але виявилося, що хвилюватися нема чого: більшість людей просто проходять повз, вдаючи, що поспішають (сміється). Мене з напарницею завжди дивувало те, що люди починають кудись «поспішати», як тільки побачать камеру. А потім я згадала, як раніше сама, побачивши камеру, автоматично відповідала, що поспішаю. Лише зараз стало зрозуміло, наскільки це дратує журналістів.

Пізніше я потрапила на телеканал «Еспресо» в Києві. Це незабутнє відчуття, коли ти вперше потрапляєш до справжньої студії й спілкуєшся зі “справжнім” редактором. Раніше я бачила це все лише з телеекрану, а тепер розумію, що насправді студія виглядає абсолютно по-іншому. Мене досі дивує, наскільки відрізняється те, що ми бачимо на екрані, і те, що відбувається за кадром. Це безліч різних технічних пристроїв, шнурів, велика кількість людей, які працюють над створенням новин. Упродовж двох тижнів я виконувала різні завдання, але найбільше мені подобалися мої псевдопрямі ефіри. Там мене навчили бути більш стриманою у своїх емоціях, точно, виразно розповідати про те, що відбувається (адже це новини!).

Найбільше мені до душі припала практика на «Радіо НВ». Півторна місяця я працювала в Києві. Щодня готувала різні матеріали, начитувала їх; щоправда, до прямого ефіру вони не пройшли, адже це загальнонаціональне радіо і просто так твій голос там звучати не буде, але для мене це був справді дуже цінний досвід.

Ти вже визначилася, в ЗМІ якого формату хотіла б працювати?

Складно сказати, в якому форматі я хотіла б працювати. Коли в мене читалося радіовиробництво, тоді  захотіла пройти практику на радіо. Зараз ми вивчаємо телевиробництво і я розумію, що хочу працювати на телебаченні. А коли ми вивчали жанри журналістики, мріяла потрапити до редакції газети. В кожному типі ЗМІ я бачу реалізацію свого потенціалу. Але покищо зупинилася на телебаченні, адже саме там поєднуються можливості друкованих і радіо ЗМІ. Сьогодні я ще не обрала телеканал, на якому хотіла б працювати, тому що, на мою думку, нема такого каналу, який був би «супержурналістським» саме у форматі подання новинної інформації. Можливо, було б непогано його створити.

Чим займаєшся в університеті, окрім навчання?

Разом із Юлією Бараболею і Максимом Тимінським на другому курсі вперше взяла участь у кінофестивалі «Кіномедіа». Під керівництвом Олени Колупаєвої ми зняли свій перший справжній ролик і подали його на фестиваль. Ролик посів перше місце в номінації “Документальне кіно”. Також із Юлею Бараболею я відвідала «Школу документального кіно» у Львові. Там ми дізналися, як потрібно знімати кіно і що нам для цього потрібно. Пізніше я брала участь у кінофестивалі «Бруківка». Ще хотілося б розповісти історію, яка сталася на першому курсі, коли до нас приїжджав журналіст (а сьогодні – кандидат на посаду Президента України) Дмитро Гнап. Тоді я і дві мої подруги вирішили зробити відео під назвою «Викрадення Дмитра Гнапа». Я була ведучою і розповідала, що стало відомо про викрадення журналіста Дмитра Гнапа невідомими. Далі ми показували відео начебто з камер спостереження, де мої подруги з панчохами на голові тягнуть кудись Дмитра Гнапа. Пізніше ми надіслали журналістові це відео, але він ніяк не відреагував.

Нещодавно я брала участь у міському дебатному турнірі. Це зовсім окрема історія. На першу зустріч мене таємно зареєструвала моя сестра. Вона запевняла, що це сталося випадково, але, як виявилося, все було заздалегідь сплановано. Спочатку ми були разом в команді, пізніше мені сказали, що я можу пробувати себе у цій справі самостійно. Минулого року я й Олександра Сидорчук, магістрантка історичного факультету нашого вишу, разом поїхали до Києва на дебатний турнір. Це було надзвичайно цікаво, адже дебати – чудова можливість довести свою думку «не ділом, а словом». Напевно, лише тут, на дебатах, цей афоризм діє якраз навпаки. Також, я співпрацюю з ГО ВГО “Інститут Республіка”. Я висвітлювала діяльність цієї організації, коли проходила практику на місцевому радіо. Ще інколи займаюся волонтерством на різноманітних заходах.

Часто студенти скаржаться на нестачу часу. Як ти все встигаєш?

Сьогодні фактично сам час іде нам назустріч. Зараз ми маємо щодня лише по два-три заняття. Вже о першій годині дзвінок сповіщає про те, що ти вільна аж до восьмої години ранку. Якщо правильно розраховувати свій час на підготовку до практичних занять, то можна дуже багато встигнути. Я прихильник того, щоб кожне виконання практичного заняття приносило студентові задоволення. У мене часто трапляється так, що я готую якесь завдання і вже з нетерпінням чекаю наступного дня, щоб розповісти про нього своїм одногрупникам. Саме тоді з’являється натхнення, щоб робити ще й інші справи.

Переконана, що саме віра у свої можливості допомагає мені встигати робити безліч справ. Звісно, тут не обійтися без підтримки викладачів. Це чудово, коли є люди, які вірять у тебе навіть більше, ніж ти сама. За це я дуже вдячна своїм наставникам.

Які маєш плани на майбутнє?

Зараз я планую закінчити написання дипломної роботи. Разом із Юлею Бараболею працюю над дуже цікавою темою. Ми досліджуємо суспільно важливі питання на телебаченні, знімаємо ролики про це. Перше відео в нас було про медичну реформу. Наразі я закінчую бакалаврат. Це, як на мене, звучить дуже солідно.

Що можеш побажати студентам нашого університету?

Щоб наші студенти завжди пам’ятали: студентське життя – це чудова пора. Не потрібно ставити собі якісь жорсткі обмеження. Наприклад, я стану щасливою, коли закінчу університет, або я матиму більше грошей, коли влаштуюся на роботу. Бажаю, щоб студенти відчували своє життя, відчували те, що вони роблять. Людина може бути щасливою лише тоді, коли вона розуміє, що знайшла справу для душі, що саме те, чим вона займається, приносить їй задоволення. Нехай навчання для студентів завжди буде цікавим та захопливим.

Олена Валяровська, студентка 2 курсу
факультету української філології та журналістики

Чемпіонат України з боксу

1-7 лютого в Харкові відбувся чемпіонат України з боксу серед жінок, на якому студентка факультету фізичної культури нашого вишу Мр’яна Максимів посіла друге місце у ваговій категорії до 54 кг.

Вітаємо Мар’яну та бажаємо подальших спортивних успіхів!

Спортклуб

“Увімкни світло”. Анастасія Отвіновська. #студенти

Сьогодні ми поспілкувалися з Анастасією Отвіновською – студенткою 2 курсу факультету української філології та журналістики, яка навчається за освітньою програмою «Реклама та зв’язки з громадськістю». В інтерв’ю Настя зізналася, чому обрала саме фах рекламіста, розповіла про свої успіхи та досягнення, а також поділилася планами на майбутнє. Читати далі

Хто зверху: жіноча сентиментальність чи чоловіча самовпевненість?

Ще вчора вони, такі гарні та закохані, сперечалися про те, хто кого більше любить. Сьогодні ж юнаки та дівчата стоять один напроти одного, спалюючи одним поглядом. Гострі підбори та приправлені перцем слова. Цього вечора вкотре буде вирішено – хто ж зверху?

Світло заповнює всю залу. Воно зосереджене на сцені, де скоро будуть проводитися баталії, проте й в залі його достатньо для того, щоб бачити один одного. Хлопці сидять біля дівчат. Поки що ці невимушені бесіди озвучуються лише музикою, яку несамовито викрикують чорні динаміки. Поп з елементами електро, щоб догодити всім. До «битви» ще часу досить.

Локації вже готові. Ведучі метушаться на сцені. Звукооператор і далі ставить веселі композиції, які відволікають від сумних думок про те, що завтра ще треба повертатися на заняття. Людей тим часом стає усе більше й більше. Всі хочуть поборотися за першість у стосунках

Фонова музика змінюється на тематичну. Незмінні ведучі Марія Герлєй та Вадим Беник уже тримають свої мікрофони та готові розпочинати гру. Дух суперництва починає наростати. Милі бесіди трансформуються в хижі погляди. Тепер є окремо хлопці, окремо дівчата. За ким із них буде перемога, буде вирішено згодом. Поки що шанси рівні.

Із перших секунд ведучі ведуть словесну перепалку. Навіть вітаючись із залом, кожен хоче «перетягнути ковдру» на свій бік. Проте голосні сьогодні однаково – як хлопці, так і дівчата.

Ведучі представляють учасників гри. На рожевій стороні дівчат – учасниці університетської команди черлідерів: Вікторія Поліщук, Аня Ареф’єва, Олександра Власенко та Анна Магерко. Напроти них із синього кутка виходять: гравець команди з американського футболу “Титани К-ПНУ” Іван Чорний, учасник команди зі street workout „Street Knight ” – Олексій Горщевський та КВНщики (куди ж без них!) Артур Святий та Назар Романі. Оголошують також суддю сьогоднішньої гри – Анатолія Анатолійовича Заводовського.

Гру розпочинають дівчата. Хлопці поступаються, керуючись правилом – добре сміється той, хто сміється останнім. Отже, в першому раунді гри ведучі підготували учасникам протилежних команд підступні запитання, на які вони мають дати правильну (або ж краще для суперників – неправильну) відповідь. Зала допомагає учасникам. Прислухаючись до кожної думки, команди дають відповіді.

Отже, в першому конкурсі перемагають хлопці та отримують за це додаткове запитання. Невже їхня схема таки працює?

Далі гра йде повним ходом. Ведучі використовують увесь арсенал іронічних та дещо саркастичних слів задля того, щоб збити суперника з правильного шляху або для того, щоб він запанікував та втратив віру в перемогу. Аудиторія дружно підтримує учасників.

Раунд за раундом проходять весело та цікаво. «Збери літери», «Покажи назву», «Бліц», «Хто я?» та фінальний раунд «Зміна ролями». Усім відомі правила кожної з цих ігор. І командам, і глядачам навіть не потрібні пояснення. Всім потрібна лише перемога!

Вечір добігає кінця. Бали підраховуються. І хлопці, і дівчата досі не втрачають своєї пильності. За безтурботним сміхом та ніжними поглядами прихована ворожнеча. Але коли на сцені зявляються «Х-фактори» нашого університету Ірина Угніченко, Аліна Шевчук та дует «Twins», тоді суцільний позитив охоплює не тільки глядачів у залі, але й супротивників на сцені.

Музика затихає. Хіба що в голові звучить барабанне дріботіння. Рахунок 5000:5000. Тепер крапку над “і” можуть поставити лише дивоглядки. По одному учаснику з команди виходять лише справжні «дивоглядкові» титани. Зала підводиться з місця. Усі затамували подих. Секунди тягнуться, мов хвилини. І ось! Перемога хлопців!. Дівчата кліпають очима.

Хлопці радіють. Їхній прагматичний розум (вперше за 4 гри) все ж таки переміг. А дівчата – сильні та незалежні, не розчаровуються, тому що їхня інтуїція підказує: наступного разу вони точно будуть «зверху».

Марина Ковальчук, студентка

факультету української філології та журналістики

 

Викладачі вишу відвідали школи міста Красилова

Із метою профорієнтації викладачі нашого вишу, – декан факультету української філології та журналістики, доцент кафедри української мови Борис Олексійович Коваленко, доц. кафедри біології та методики її викладання Максим Іванович Козак, доц. кафедри екології Іван Вікторович Федорчук – відвідали загальноосвітні школи м. Красилів.

Читати далі

Візит закордонних стажерів у межах фестивалю «Global Village»

Відчути близькість теплих країн у розпалі найхолоднішого місяця зими – це розкіш, яку можуть дозволити собі лише щасливці. Читати далі

Якщо є мета, то жодні перешкоди не стануть на заваді

У народі кажуть, що терпінням і працею всього досягнеш. На власному прикладі доводить істинність цього прислів’я Інна Лебідь – студентка четвертого курсу факультету іноземної філології. Вона пройшла конкурс за навчальною програмою, завдяки чому отримала можливість здобувати освіту в Німеччині. Читати далі