17 вересня на 88-му році життя відійшов у вічність РОМАН ІВАНИЧУК, відомий український письменник, громадський діяч, Герой України, Лауреат національної премії імені Тараса Шевченка, депутат Верховної Ради України І-го скликання.
Письменник володів неперевершеним даром художнього слова. Дебютував у літературі виходом в 1958 р. прозової збірки «Прут несе кригу», яка принесла йому загальноукраїнське визнання. У 1968 р. вийшов друком його роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна критика, автор зазнавав переслідувань, проте твір здобув широкий резонанс у суспільстві.
Роман Іваничук є автором понад 20 історичних романів, кількох повістей і збірок новел. Найвідоміші його твори «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний крик», «Бо війна війною», «Орда». До останнього часу митець не полишав творчої енергії, перебував у вирі літературного життя, виступав із презентаціями власних творів, читав лекції, друкувався у періодиці. Проблематика його творів, особливий підхід до осмислення історичної тематики спонукав вітчизняних дослідників до активного вивчення його творчості. Особливу зацікавленість доробком письменника виявляли й філологи Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, які працювали над виконанням різного плану наукових проектів про його творчість.
На кафедрі історії української літератури і компаративістики аспіранткою Оленою Гандзій була виконана дисертаційна робота «Публіцистика Романа Іваничука: проблематика і поетика» (науковий керівник професор Насмінчук Г.Й.), успішно захищена 9 червня 2011 року на засіданні спеціалізованої вченої ради у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. Роман Іваничук, отримавши запрошення бути присутнім на захисті, радо відгукнувся, спричинивши тим самим певну феєричність процедури захисту. Він узяв участь в обговоренні і, попри величезну увагу з боку критики та літературознавства до його творчості, не поминув нагоди відзначити, що його захопив особливий підхід молодої дослідниці до його публіцистичного набутку. Обдаровуючи Олену Гандзій своєю приязню і довірою, він зізнавався, а можливо, іронізував, що сам автор і не підозрював таких глибин, на які вказувала дослідниця.
Саме з червня 2011 року видатний письменник заприятелював в особі Галини Насмінчук із Кам’янцем-Подільським, і вже на початку жовтня студенти і викладачі університету, коледжу культури, учні та учительство загальноосвітніх шкіл приймали як найдорожчих гостей Романа Іваничука та Ніну Бічую. Незадовго до того вийшли книги Іваничука «Хресна проща» і Ніни Бічуї «Великі королівські лови», які з дарчими підписами авторів є в лабораторії літературного краєзнавства і приватних бібліотеках викладачів кафедри. Нас усіх тоді полонив артистизм Іваничука, його постава, шляхетність і шарм. Він не лише розгортав перед зацікавленими і вдячними слухачами сюжети того, що вже відбулося, а й ділився планами. Було під час зустрічі, правда, вже в кулуарній частині, і щось містичне. Так, благословляючи Олену Гандзій на нові пошуки, Роман Іваничук напівжартома-напівсерйозно зауважив, що йому залишилося вже не так багато, бо, мовляв, якась циганка на Закарпатті напророкувала йому, що житиме він до 87 років. Як прикро, що так і сталося…
Висловлюємо щирий біль і жаль, співчуття рідним і близьким Романа Іваничука. Вічна йому пам’ять…
Кафедра історії української
літератури та компаративістики