Для того, щоб говорити про японську літературу, потрібно спочатку ознайомитися з основними принципами японської естетики. Сутність прекрасного японці тлумачать за допомогою чотирьох понять: сабі, вабі, сибуй і юген. Якщо перекладати дослівно, то поняття сабі означає «цвітіння часу». Сабі – це торжество природності, краса, що приходить із віком. Сабі виховує смак до старих, непідроблених речей. Вабі говорить про красу простоти та функціональність. Виховуючи в собі вміння задовольнятися малим, японці знаходять і цінують прекрасне в усьому, що їх оточує. Третій принцип японської краси – сибуй – це сутнісна краса; та, якою володіє матеріал від природи. Вона передбачає легку обробку й орієнтована на практичність. Приклад сибуй – чашка, з якої зручно пити чай, але при цьому вона зберігає справжність живої глини. Японці вміють передати, що таємниця мистецтва в тому, щоб вслухатися в невимовне, милуватися невидимим. У цій думці корінь четвертого принципу японської краси – юген. Юген – краса недомовленості, майстерність натяку, підтексту, символізму.
Для того, щоб глибше пізнати особливості японського світогляду та японської естетики, варто ознайомитися з єсеєм класика японської літератури ХХ ст. Дзюньїтіро Танідзакі «Славослов’я тіням». Танідзакі описує облаштування японського будинку, розповідає про любов японців до простоти і зручностей. Танідзакі пише, що справжня сутність краси розкривається в речах повсякденних і головне – це вміти її побачити. Справжній японський естет ніколи не буде милуватися начищеним до блиску столовим сріблом та кришталевими вазами. Йому подобаються речі спокійні, з приглушеними м’якими кольорами, де немає нічого пафосного, блискучого, такого, що ріже око. Цю любов до простоти можна проілюструвати на прикладі японської кераміки. Робити керамічний посуд японці навчилися в китайців. У Китаї кераміка завжди була прикрашена вишуканими візерунками, посуд виготовлявся з правильними пропорціями. Японське мистецтво виготовлення керамічного посуду полягало в тому, щоб якомога менше обробляти матеріал, тому японська керамічна чашка ніколи не буде гладенькою, оздобленою багатьма деталями, вона не буде досконалою. Очевидно, досконалість для японців полягає саме в недосконалості.
Знайомство з цією екзотичною культурою можна продовжити, прочитавши цікаву автобіографічну книгу придворної дами Нідзьо «Непрохана повість». Нідзьо жила й писала у ХІІІ-XIV ст. Вона була коханкою японського імператора Го-Фукакуса, пізніше стала буддійською черницею. Після 1307 року написала автобіографічну повість “Непрохана повість”, у якій детально описала своє життя. Книга не була широковідомою, але збереглася до сьогодні. Копія книги, переписана у XVII столітті, була знайдена 1940 року. 1950 року книга була видана, перевидана в 1966 році.
Особливістю цієї книги є те, що авторка, окрім розповідей про своє життя, також записує вірші танка, теми яких вона почерпнула з тої чи тої життєвої ситуації. Книга надзвичайно динамічна, відірватися просто неможливо. Водночас у читача є чудова можливість ознайомитися з життям середньовічної Японії.
Якщо ж хочете почитати щось цікаве з сучасної японської прози, то варто зупинитися на романі «Донька Шидзуко», автором якого є Кіоко Морі – відома американська письменниця. Критики відзначають, що книги письменниці вирізняються глибоким психологізмом, неповторним стилем, оригінальністю та поетичністю. В книзі письменниця повертається у своє дитинство, найтрагічнішим моментом котрого було самогубство її матері. У 1969 році Юкі, головній героїні твору, виповнюється дванадцять. Того ж року мати дівчинки Шидзуко, талановита художниця, покінчує життя самогубством. Після цього Юкі очікують багато випробувань: повторний шлюб батька, конфлікти з бабусею і дідусем, проблеми в школі. Це книга про дорослішання, про внутрішню боротьбу й про те, що життя бере своє, – відчуття втрати приглушується, а любов (у широкому сенсі) перемагає все.
Водночас ця книга, як на мене, дуже гарно ілюструє принцип «юген», про який згадувалося вище. Автор роману не завжди пропускає нас за лаштунки сім’ї Юкі, і читачам доводиться самим вигадувати деталі сюжету. Цим принципом також досить часто користується відомий сучасний японський письменник Харукі Муракамі, який іноді навіть несподівано обриває сюжетні лінії, не даючи жодних пояснень. Тому, хто зацікавився сучасною японською прозою, варто почитати романи цього письменника.
Стиль Кіоко Морі дуже спокійний і неквапливий. Авторка детально описує побут, одяг головної героїні, і перед нами постає живе об’ємне зображення дівчинки, котрій довелося дорослішати без матері.
Читайте із задоволенням!
Анжела Хан, директор студентського клубу