У камерній атмосфері університетської конференц-зали зібралися свічада вітчизняної науки. Минуле, теперішнє, майбутнє – все сплелося воєдино. Традиції Івана Огієнка, сучасний стан досліджень і подальший  розвиток. Когорта вчених обговорює низку актуальних питань, про які ще три: чотири десятиліття тому годі було б навіть думати. «Студентство зараз щасливе – воно має можливість досліджувати, аналізувати й знати правду про митців свого часу і їх попередників», – влучно зауважує Людмила Третяк у своїй емоційній доповіді.
22 жовтня свою 101 річницю від дня заснування святкує Кам’янець-Подільський національний університет, який носить ім’я славетного борця за українську мову і культуру Івана Івановича Огієнка. За доброю традицією, кожного року цього осіннього дня університетська плеяда вшановує імена славетних людей, які заклали фундамент розвитку нашої альма-матері. І цьогоріч у межах Всеукраїнської наукової конференції «Традиції Івана Огієнка у світлі вітчизняної науки» новий виток історії осередку знань Кам’янця-Подільського ознаменувала 5-та ювілейна лекція на честь непоборного неокласика, викладача кафедри слов’янознавства Михайла Драй-Хмари.
Олег Рарицький, куратор і організатор конференції, зробив короткий огляд усіх минулих засідань, привітав слухачів у залі з річницею й запросив до вступного слова проректора Василя Кобильника. Влучно, важливо й змістовно – так можна описати його виступ. Як тут не погодитися з тим, що це ми (студенти, викладачі) творимо історію вишу.  За 101 рік існування понад 90 тисяч професіоналів, фахівців у своїй галузі підготував саме наш університет. А скільки їх ще попереду. Без перебільшення КПНУ ім. Івана Огієнка – це осередок національної освіти й те місце, де не забувають старі традиції й продукуються нові.

Основною віхою конференції була відкрита лекція доктора філологічних наук, професора Ігоря Набитовича «Поезія Михайла Драй-Хмари: Weltschmerz буття». І розпочав лектор з інтриги: «Чим є  університет? Ким є викладачі? Ким є студенти?». Стовідсотково, що всі у залі «прокрутили» ці запитання у своїй голові. Мабуть, відповідь таки знайшлася, але присутні хотіли почути її з уст професора. Тоді він продовжив свою думку: «Університет – це наріжний камінь освіти. Перший, український. І славиться він не своїми фасадами, архітектурою, кольором, а передусім – людьми. Людьми, котрі під двома крилами альма-матері із самородків перетворюються на дорогоцінне каміння. Перше крило – це безпосередньо навчання, а друге – наукові дослідження». Справді, за роки навчання в університеті в молоді розширюється світогляд, з’являється чітка громадянська позиція, відбувається процес пізнання себе. Пишу так упевнено, бо відчуваю ці процеси у своїй свідомості. Пан Ігор робить екскурс у минуле, розповідає про життя Михайла Драй-Хмари у Подільський період. Формування особистості письменника надзвичайно зворушує. Адже перед поїздкою до Кам’янця-Подільського Михайло Драй-Хмара розмовляє та пише вірші російською. І раптом після приїзду до Кам’янця щось змінюється в його душі. «Заграв поклик крові», – зазначає пан Ігор. Кам’янецький період впливає на нього, як на становлення поета, українця врешті-решт.

Ігор Набитович відкрив для нас закулісся назви лекції «Weltschmerz буття». Німецьке слово, яке влучно описує цілу епоху й несе в собі всесвітню тугу людини, заглиблення у власне «я». Туга за втратою державності, своїх національних коренів стає визначальною темою поезій Михайла Драй-Хмари. Він використовує образ річки Збруч,  яка у свідомості українців стала символом роз’єднання двох частин країни. Художньо висловлює мрію всіх: ця ріка нарешті висохне й об’єднаються великі території славної України. Почасти бажання стало реальністю. Але й досі наша Батьківщина страждає і ми разом з нею.

Підсумовуючи свою відкриту лекцію, професор Ігор Набитович говорить про мужність духу Михайла Драй-Хмари: «Серед грона неокласиків він виявився найміцнішим горішком. Переконаний, що поет заслуговує на те, щоб його іменем був названий якийсь навчальний заклад». «Рафінований інтелігент», – от яким постає Михайло Драй-Хмара в баченні Ігоря Набитовича.

Підхопила думку науковця Людмила Марчук – завідувачка кафедри української мови. Вона окреслила реальні події, коли Михайло Панасович на запрошення першого ректора університету Івана Огієнка приїжджає до Кам’янця й стає викладачем слов’янознавства. Розповіла про його наукові здобутки, які сприяли розвитку університету. Професорка прочитала улюблені рядки з поезії Драй-Хмари.

До обговорення творчості поета долучилася доцент-емерит Людмила Третяк, котра подякувала панові Ігорю за те, що він «пропустив» крізь своє серце вивчення біографії Михайла Драй-Хмари. Згадала, як розпочалися її власні дослідження життя і творчості поета: «Взяла папку з архіву, таку тонесеньку, а на ній прописом «Михайло Панасович Драй-Хмара». Тоді мені захотілося доповнити її новими матеріалами».

Завідувачка кафедри педагогіки Ірина Кучинська також зосередила увагу всіх на важливості постаті першого ректора Івана Огієнка, перерахувала його принципи виховання молоді й закликала дотримуватися їх. Зауважила, що під керівництвом Огієнка поет Драй-Хмара сформувався і як викладач.

Професор Володимир Кеба поділився з присутніми своїми «імпресіоністичними рефлексіями», порівняв ювілейну лекцію професора з інтелектуальним бенкетом. Говорив про універсалізм Драй-Хмари: «У своїх поезіях він і архітектор, і скульптор, і музикант, і художник. Усе в ньому переплелося червоними нитками таланту, любові до України, сили духу».

Заключне слово на цьому «бенкеті», де замість страв – наукові дослідження, взяв Ігор Набитович. Шквал запитань професорові та щирі оплески – такими мені запам’яталися останні хвилини «поживної» для роздумів лекції.

Кажуть, наука існує поза часом і простором. Мабуть, так і є. Роботу конференції продовжили в затишній школі № 5, яка тепло прийняла гостей. Зовсім інша аудиторія слухачів: учителі й старшокласники. Очі слухачів палали цікавістю, коли професор Ігор Набитович розпочав свою промову. Доповідач також поділився своїми планами на майбутнє: 2022 року видати книгу про славного поета Михайла Драй-Хмару. Говорив про національну самосвідомість, запевнив, що його безпосереднім обов’язком є видання досліджень про творців української культури. Професор багато розповідав про свої наукові подорожі до різних країн, про викладання в польському університеті. Пан Ігор закцентував увагу на таких важливих речах: «Я живу понад 20 років в іншомовному оточенні, але ніколи не мав комплексу неповноцінності, меншовартості серед поляків, бо вважаю свою українську культуру нічим не гіршою за їхню».

Непомітно промайнула година. Олег Рарицький завершив конференцію словами подяки гостеві й присутнім, поділився науковими планами на майбутнє. Переконана, конференція розпочала нову сторінку ще однієї столітньої книги університету – книги величі й незламності українського духу.

Вікторія Крива, студентка 3 курсу

факультету української філології та журналістики