Поет – людина незвичайна, творча, заглиблена у слово. Неповторним є його творіння – поезія. Вона розтривожує душу, збагачує уяву людини, відчутно торкається струн її серця. Йосип Бродський казав: «Поезія – це не «найкращі слова в найкращому порядку», це вища форма існування мови».

Генеральної конференції ЮНЕСКО ухвалила 21 березня вважати Всесвітнім днем поезії. Це свято відзначається з 2000 року. «Поезія, – говориться в рішенні ЮНЕСКО, – може стати відповіддю на найгостріші й найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями здебільшого «доходить» до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова».
Всесвітній день поезії відзначається і в Україні. У відривному «Українському народному календарі» він уперше з’явився 2004 року. 2006 року гарний подарунок місцевим поетам зробила міська влада Кам’янця-Подільського: виділила кошти для видання колективної збірки «Грані тисячоліть на струнах слова», до якої ввійшли поезії 62 авторів.
Є декілька цікавих фактів про поезію:
Найдавніші вірші з’явилися у ХХІІІ ст. до н.е. Їхній автор – аккадська принцеса і жриця Ен-Хеду-Ана. Вона писала поезії про богів.
У Китаї авторів страчували за сумну поезію. Ідея такої цензури належала імператорові Цяньлун. Він правив у ХVІІІ ст. Сумними вважали вірші, в яких згадували минулі досягнення маньчжурської династії, до якої належав імператор.

• Одну поезію можна було прочитати 2848 способами. Поезію-паліндром створила китайська поетеса Су Хуей у ІV ст. Поезія була написана ієрогліфами у формі квадрата. Цю поему можна прочитати, переходячи квадратом вправо або вліво, по горизонталі, вертикалі й навіть діагоналі.
• Поет Генріх Шиллер черпав натхнення від запаху гнилих яблук. Тарілка з ними завжди стояла поруч, коли він працював.

Усі знають, що справжня поезія безсмертна. Згадаймо слова героя великого роману «Рукописи не горять»: «І навіть через тисячі років віднайдений серед пісків пустелі клаптик папірусу зі словами стародавнього поета зберігає свою силу. Ця поезія приходить до нас через час і простір, торкається нашої душі так само, як і сучасна».
Усі поети мають свої поетичні чари, свої секрети. Кожна поезія – це загадка для нас. Ще Ліна Костенко писала: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Якщо і є люди, котрим не подобаються вірші, то вони просто не читали справжніх шедеврів. Інакше вони б обов’язково знайшли щось для душі. Отож шануймо поезію та її творців. Нехай вона стане «ще одним життєво важливим органом» для кожного з нас, як і для поетеси та члена Спілки письменників України Ірини Мулярчук.

Анастасія Туганашева, студентка IV курсу

факультету української філології та журналістики