Сьогодні, 26 березня, наше місто відзначає 76-ту річницю визволення від фашистської окупації. Цього дня традиційно згадують імена наших земляків, які взяли участь у Другій світовій війні, і героїв, що захищали та звільняли місто від фашистів. Три роки окупації були надзвичайно важким періодом для нашого міста. Усе почалося 10 липня 1941 року, коли війська 11-ї німецької та 3-ї румунської армій захопили місто. З того часу до 26 березня 1944 року місто знаходилося  в руках фашистів. Було утворено Кам’янець-Подільський крейсбіт (округ) на чолі з Йозефом Райндлем, основним завданням якого було виявлення і знищення «ворогів рейху» – євреїв, військовополонених, активістів підпілля. За роки окупації населення міста скоротилося майже вдвічі. Жахливою сторінкою історії є розстріл 79 тис. громадян єврейської, української, російської і польської національностей, а також 6 тис. радянських військовополонених.

Говорячи про окупацію міста, не можна не згадати про те, як це вплинуло на діяльність Кам’янець-Подільського учительського інституту (сьогодні – Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Уже за кілька тижнів від початку війни у зв’язку з наближенням фронту інститут припинив свою роботу. Викладачі та інші працівники були звільнені від виконання своїх службових обов’язків, їм видали трудові книжки та документи для евакуації. За час перебування окупантів у Кам’янці-Подільському було знищено навчально-матеріальну базу інституту. На початку 1944 р. із наближенням радянських військ німецькі окупанти підірвали приміщення на вулиці Московській (сьогодні – Огієнка).

За часів війни і окупації міста багато викладачів та випускників учительського інституту здійснювали бойові подвиги в лавах армії або підривали діяльність фашистського режиму у складі партизанських загонів. З-поміж мобілізованих до армії було чимало випускників інституту різних років: В. Каленюк, С. Марценюк, П. Сивак, К. Сидоренко, М. Стефанцев та ін. Багато викладачів, співробітників, випускників та студентів інституту не повернулось з війни. У боях із ворогом загинули викладачі інституту різних років: Т. Невкипілий, Стадник, С. Гаман (загинув під Сталінградом), І. Лобода, Гоголь, М. Гож, випускники Я. Гончар, О. Журба, Костюк, Кузнєцова, Я. Пацина та ін.

Ті, хто не потрапив на фронт, організовували супротив ворогові в окупованому місті. Активною кам’янецькою підпільницею була уродженка с. Устя Кам’янець-Подільського району, випускниця інституту 1941 р. Євгена Будняк. Мешкаючи в місті на вулиці Лагерній (сьогодні – вулиця Гагаріна), неподалік вулиці Котовського (сьогодні – Соборна), Євгена організувала звільнення радянських військовополонених, переховувала на квартирі зброю, розповсюджувала в селах листівки з карикатурами та віршами про окупантів. У жовтні 1943 р. підпільницю було заарештовано, і того ж місяця фашисти її розстріляли.

Варто згадати також про Полікарпа Свідера. Повернувшись у рідне село Хропотову, що на Чемеровеччині, студент мовно-літературного факультету Полікарп Свідер налагодив контакти з партизанським загоном і активно допомагав йому: повідомляв про дії окупантів у селі, постачав продукти. Після звільнення села воював, був кулеметником на 1-му Українському фронті. У липні 1944 р. Полікарпа Свідера важко поранили, він втратив руку. Його бойова доблесть відзначена низкою бойових нагород.

Звільнення Кам’янця-Подільського здійснювали під час Проскурівсько-Чернівецької операції (4 березня – 17 квітня 1944 р.) – наступальної операції військ 1-го Українського фронту у взаємодії з військами 2-го Українського фронту. Операція мала на меті розгром головних сил німецько-фашистської групи армій «Південь». Під час операції планувався вихід на рубіж Тернопіль-Проскурів, згодом – форсування основними силами р. Дністер й звільнення м. Чернівці з одночасним звільненням військами лівого крила м. Кам’янця-Подільського і наступом правого крила на Броди і Львів.

Наступ радянських військ для звільнення Кам’янця-Подільського розпочали 25 березня. У запеклих боях було повністю розгромлено німецький гарнізон, взято в полон сотні солдатів і офіцерів, захоплено чимало військової техніки і зброї.  27 березня військам, що визволили місто, урочисто салютували. А остаточна деокупація міста відбулася 1 квітня 1944 року.

«…..Страшний жарт зіграла з людьми природа цими днями. Увесь березень був теплий, порівняно сухий. Снігу ніде не залишилося. На дорогах було весняне бездоріжжя. Поранені розповідають, що всюди на фронті, який навколо Кам’янця, усе мокре. На людях одяг не просихає. І раптом позавчора уночі вдарив мороз до 20 і випав густий рясний сніг» . Так у своєму щоденнику ті дні згадує Ірина Хорошунова, художниця-оформлювачка, корінна киянка, яка пережила окупацію української столиці в роки Другої світової війни, а під час звільнення Кам’янця-Подільського працювала у госпіталі. Запис датований 2 квітня 1944 р. Далі Ірина Хорошунова пише: «…незважаючи на страшенну зайнятість у госпіталі, ми не можемо не знати, яка небезпека загрожує Кам’янцю, усьому населенню і, звісно, воїнам, які визволили місто. Усі ці дні не полишає страшне хвилювання, тому що навколо Кам’янця триває важкий смертельний бій. Уперто говорять про те, що навколо міста велика кількість німецьких військ, а у самому Кам’янці дуже мало наших військ. Що Кам’янець оточений подвійним кільцем, тому що за німцями вже величезна кількість наших, які утворюють теж кільце. Але всі думають і говорять про одне: а якщо німці все-таки увірвуться до Кам’янця? Адже тоді вже ніщо не врятує міста, населення у ньому і жменьку сміливців, уральських хлопців, які звільнили Кам’янець».

Під час визволення міста загинуло 6495 воїнів радянської армії. За успішне виконання бойового завдання 49 механізованій і 6 понтонно-мостовій бригадам, 56 танковому полку, 88 окремому інженерному батальйону і 8 авіаційним частинам було присвоєно найменування «Кам’янець-Подільські».

Щороку у сквері Танкістів вшановують пам’ять загиблих воїнів, які ціною життя звільняли місто від фашистських загарбників. Локація невипадкова, адже танк, що встановлений на постаменті, був першим, який увірвався до Кам’янця-Подільського під час його визволення. Поруч із танком на мармуровій плиті викарбувано назви військових частин і з’єднань, які брали участь у визволені міста (49 механізована і 6 понтонно-мостова бригади, 56 танковий полк, 88 окремий моторизований батальйон, 8 авіаційна частина). У 1974 році тут поховали рештки Невідомого солдата й запалили Вічний вогонь. На гранітних плитах у сквері Танкістів увіковічнено пам’ять 2125 кам’янчан, які загинули в Другій світовій війні.

Сьогодні згадаймо всіх полеглих за визволення нашого міста! Згадаймо невинних жертв, які були розстріляні фашистськими військами! Вічна їм пам’ять!

Уклонімося тим, хто сьогодні захищає нашу Вітчизну!

Анжела Хан, директор студентського клубу