Вам цікаво, де працюють випускники університету, у чому секрет їхнього успіху, – про це та інше читайте в рубриці «Історія успіху випускника К-ПНУ».
Пишаємося випускниками Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка!
Горбуленко Віталій: «Ініціатива винагороджується!»
Горбуленко Віталій – випускник природничого факультету 2013 року (кваліфікація – магістр географії). Колишній журналіст газети «Подолянин», головний редактор журналу «Вічний мандрівник», військовий, учасник АТО, викладач Навчального центру розвідки).
- Що спонукало Вас обрати фах географа і стати студентом природничого факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?
У школі географія була моїм улюбленим предметом, радше захопленням. Подобалося читати. Тому я вагався між географією та журналістикою. Зрештою, подумав, що, маючи здібності, займатися літературною чи журналістською роботою можна з будь-яким фахом (часто це навіть додатковий бонус). А от професійно вивчати краще те, що тобі насправді подобається. Я навіть не розглядав практичну складову питання (подальше працевлаштування, рівень оплати фахівців тощо). Просто обрав те, до чого лежала душа. Життя показало, що це був правильний вибір.
Я родом із хутора Шидлівка, що за 30 кілометрів від Кам’янця-Подільського. Обрати кам’янецький виш було найпростішим варіантом.
- Розкажіть, будь ласка, про своє студентство. Чим запам’яталися роки навчання на природничому факультеті?
Я хлопець із сільської місцевості, приїхав до міста з нестримним бажанням «завоювати світ». Одразу взявся за навчання, записався на три гуртки факультету природничого (туристичний, зоологічний і ботанічний), одразу почав заводити контакти в літературних та мистецьких колах міста, пропонувати свої послуги місцевим газетам та «рвався» до міського голови зі своїми шаленими ідеями. Потім до мене почало «доходити», що світ облаштований трохи по-іншому.
Досі смішно, коли згадую, як вирішив започаткувати на факультеті Спілку письменників-натуралістів. Розповів про свою ініціативу декану, оприлюднив оголошення про перше зібрання. На збори прийшло аж двоє студентів, один з них зауважив: «Ой, мені здалося «письменників-націоналістів», того й прийшов». Довелося знімати рожеві окуляри.
Ініціатива, котру мені вдалося зреалізувати, це факультетська газета «Фарватер», котру я почав щомісячно випускати на 2 курсі майже до кінця навчання. Гадаю, на той час це був найкращий факультетський часопис в університеті.
Один із найяскравіших спогадів – посвята в географи. Насправді в кожного факультету є свої обряди посвяти, але навряд чи в когось вони настільки круті та екстремальні, як у географів. Це цілий квест з випробовуваннями в природних умовах, а наприкінці обов’язково долання калюжі з болотом. Було весело.
Узагалі, географ – звучало гордо. А ще в нас була популярна фраза «істинний географ» – той, хто багато подорожує і має набір відповідних знань і навичок.
Найбільше запам’яталися польові практики та мандрівки. Думаю, всі студенти природничого факультету мене підтримають, що це найцікавіша частина навчання. Коли ти залишаєш аудиторії і безпосередньо досліджуєш, вивчаєш природу. А загалом студентські часи були чудовими. Ми вміли поєднувати навчання з дозвіллям.
Я жив у студентському гуртожитку в одній кімнаті з нашим старостою Олександром Юхимчуком, Владиславом Гарбаром та Володимиром Черняком. Звісно, і для нинішніх студентів природничого ці імена відомі. Ще під час навчання ми всі розуміли, що Влад Гарбар згодом стане науковцем і викладачем. Він найкраще в групі знав географію. Неодноразово ми разом їздили на всеукраїнські олімпіади, вирушали в походи, та й зараз з-поміж колишніх одногрупників, із ним найчастіше спілкуюся. Із Володимиром Черняком я прожив в одній кімнаті найдовше (ми переїхали з 6 гуртожитку в 5). Кожен мав свій напрямок діяльності. Але завжди була взаємодопомога, Скажімо, я завжди мав «безкоштовний абонемент» на відвідини всіх гумористичних заходів, де виступав Володимир Черняк. Зате згодом видав книжку про становлення команди «Наш формат» – «Кам’янецька історія веселих та кмітливих».
- Які навички Ви здобули під час навчання в університеті? Які предмети, на Вашу думку, потребують більш детального вивчення?
Я здобув більше знань, аніж навичок. У ті часи нашого навчання спеціалізація була широкою. Дипломи, які ми отримали, дають право викладати в школі не лише географію, а й біологію, екологію, економіку.
Навички здобували на практичних та лабораторних заняттях, а також польових практиках. Я вважаю, саме польові практики дають обґрунтовані практичні вміння, тому було б добре збільшувати їх тривалість і кількість. Є відмінність у тому, щоб прослухати лекцію про ґрунти та викопати і роздивитися розрізи ґрунту в різних місцях.
Окремо треба згадати педагогічні практики, вони всі мені запам’яталися. Особливо пощастило потрапити на практику педагогом-організатором у МДЦ «Артек» у Криму. Деякий досвід роботи з дітьми, якщо чесно, навіть згодився пізніше під час проведення занять з військовими. Як би кумедно не звучало, але є педагогічні принципи як навчальних, так і виховних моментів, які однаково працюють з дітьми та дорослими.
Що потребує детальнішого вивчення? Вважаю, що людина, котра отримує вищу освіту, повинна іти в ногу з часом. Тому у всіх сферах студенти повинні опановувати сучасні технології. Якщо ми говоримо про географію, то мова, насамперед, про ГІС-технології.
- Чи було у вас захоплення або хобі під час навчання в університеті?
Звісно, захоплень було багато. Зупинимося на найсуттєвіших.
Писати вірші, пісні та прозу я почав ще в школі. Але саме в студентські часи було найбільше всього написано та опубліковано після. Я брав участь у колективних збірках, видав власну збірку поезій «Широкий світ» та повість «У пошуках невідомого». Згодом в університеті створили Клуб молодих поетів. Не знаю, чи він ще існує, але в часи нашої активності то була прогресивна організація. Ми збирали багато глядачів на виступах, видали друком збірку «Свіжий вітер».
Ще одне велике захоплення – інтелектуальні ігри. Моя команда природничого факультету постійно брала участь у чемпіонатах міста з «Брейн-рингу». А згодом я підхопив естафету в ролі ведучого ігор. Наступні кілька років організовував в Кам’янці-Подільському змагання з «Брейн-рингу» та гри «Що? Де? Коли?». Наразі, я дуже радий, що після мого від’їзу з міста, цю справу продовжує кам’янецький ентузіаст Дмитро Бойко.
Я завжди був фанатом футболу. У складі команди своєї групи грав у чемпіонатах факультету (команда тричі ставала чемпіоном факультету). Я вже майже змирився з тим, що футболістом мені не стати. Але коли навчався в магістратурі, таки здійснив невеличку мрію – створив журналістську футбольну команду «ЗМІ». Спочатку команда програвала всім підряд, згодом ми змінили концепцію, підсилилися і виграли Кубок міського голови, а також зайняли друге місце в чемпіонаті Кам’янця-Подільського, поступившись лише студентам факультету фізичної культури нашого університету.
Мандри завжди були моїм захопленням. Насправді, у студентські роки я не міг собі дозволити далекі мандри. Але вивчати свій рідний край, околиці – це теж важливо. Чимало людей прагнуть відвідати чудеса світу, але не помічають красивого поруч.
- Які заходи, що відбувалися в університеті, вам найбільше запам’яталися?
Культурне життя університету завжди «било ключем». Але особливо різнялись гумористичні виступи. Змагання КВК завжди збирали повні зали.
На факультеті, мабуть, найпотужнішим заходом був Тиждень біології. Адже це період різноманітних подій від наукових конференцій до розважальних конкурсів.
Крім того, природничий факультет завжди проводив серйозні екологічні та природоохоронні акції, як от виступи проти незаконного продажу первоцвітів, прибирання сміття.
Окремо варто згадати Орнітошколу. Зі всієї України щорічно приїжджали дослідники птахів у ту чи ту локацію неподалік Кам’янця-Подільського. Там зоологи з нашого факультету організовували спостереження за птахами, майстер-класи, конкурси, наукову конференцію. Я не займався дослідженням птахів, але систематично брав участь в Орнітошколах у складі оргкомітету. Факультет систематично організовував спостереження за птахами (Birdwatching).
- Як склалося ваше життя після університету і як виникла ідея створення журналу «Вічний мандрівник»?
Під час навчання я був переконаний, що піду в «науку». Але ще на 5 курсі почав співпрацювати з газетою «Подолянин» як позаштатний кореспондент. Згодом, навчаючись в магістратурі, я вже паралельно працював штатним журналістом. Від аспірантури відмовився. Зловив себе на думці, що писати журналістські матеріали мені значно цікавіше, ніж наукові статті. До того ж, я вже знайшов роботу, яка подобалася.
У «Подолянині» я пропрацював ще кілька років. Це і була моя школа журналістики. Скажу чесно, без журналістської освіти, одразу було складно. Але колеги терпіли мої «ляпи», редагували, навчали. У «Подолянині» була зібрана доволі потужна журналістська команда, тож і я вийшов на хороший рівень. Мені доручили вести в газеті рубрику «Спорт», а згодом і «Культуру», чимало писав на природничу тематику, паралельно публікував статті в українському «National Geographic». Але згодом я відчув прагнення щось змінити в житті…
У 2016 році я став військовим, підписавши контракт із ЗСУ. Невдовзі отримав досвід «окопної» війни під Донецьком. А загалом за перші півтора року служби мені вдалося пройти шлях від рядового солдата до офіцера. З того часу і до сьогодні моя служба переважно пов’язана із викладацькою роботою у військовому навчальному центрі на Львівщині.
«Вічний мандрівник» – це окрема історія. Кінець першого курсу навчання, польова практика, посвята в географи, вечір, багаття, навколо студенти та викладачі починають говорити про високі філософські матерії. Гуру географів Ігор Петрович Касіяник розповідає про принципи «істинного географа»: «… його не потрібно запитувати: для чого ти ідеш? Він іде, бо треба йти». Ця романтична фраза закрутилася в моїй голові, і наступного дня я написав вірш «Вічний мандрівник» з ідеалізованим образом того самого «істинного географа». З того часу я знав, що колись сформую журнал, який називатиметься саме «Вічний мандрівник».
Кілька разів я поривався взятися за цей проект, але постійно його відкладав, розуміючи, що то не найкращий час.
Рішення прийшло спонтанно. В один момент я усвідомив, що ідеального часу ніколи не буде. Чим далі я відкладаю, тим віддаляється моя мрія. Уже під час військової служби, на рівному місці почав реалізовувати цей проект. Не знаючи нюансів видавничої справи, не вдаючись до маркетингових розрахунків, не маючи ніякої бази… Я просто розповідав людям про свій задум, шукав матеріали, авторів, шукав видавця… Мені навіть складно радити комусь брати з мене приклад, бо серйозні люди так не роблять. Але зрештою, за ріквідтоді, як я взявся за реалізацію проекту, вийшов перший номер глянцевого журналу. (Улітку 2019 року). Видавничий дім «Пам’ятки України» підтримав мій проєкт, колишня колега з «Подолянина» (теж випускниця К-ПНУ) Тетяна Дика погодилася допомагати з редагуванням, товариш зі Львова Михайло Навроцький забезпечив технічну допомогу. Процес пішов! Звісно, я зіткнувся з багатьма проблемами, але без цього не буває. На сьогодні «Вічний мандрівник» ще не набрав своєї потенційної популярності, але однозначно це видання №1 в Україні у своїй ніші. Це часопис, що допомагає пізнавати світ та рідний край. Мандри, туризм, краєзнавство, архітектура, культура, природа… Мабуть, найправильніше цей журнал назвати географічним.
Я розумію, що в еру цифрових технологій друковані журнали вже не такі популярні. Тому планую розвивати бренд «Вічний мандрівник» і в інших видах медіа, шукаю партнерів. Але друкована версія теж потрібна. Адже глянцевий журнал це не просто джерело інформації, це естетична річ, котра має своїх прихильників. А в нас з україномовними виданнями доволі проблемно. Власне, українська об’єднавча ідея – це ще одна місія «Вічного мандрівника».
Ще зауважу щодо моєї освіти. Я наче й ніколи не працював за фахом, але насправді географічні знання мені знадобилися неодноразово. Що в журналістській діяльності, що у військовій.
- У чому вбачаєте секрети успіху?
1) Наполегливість. Ще в школі вчителі нам любили казати: спочатку ви працюєте на репутацію, потім репутація працює на вас. В університеті це дуже чітко виявляється, але і під час роботи теж. Поки ти ноунейм, потрібно працювати з подвійною силою. Коли ти вже проявив себе, тобі починають іти назустріч.
2) Ініціативність. Не чекайте, коли вам хтось щось запропонує, реалізуйте свою мрію самі!
3) Робіть те, що любите! Складно чогось досягти, коли ти вчишся чи працюєш, бо мусиш або просто заради грошей. Але якщо ти вивчаєш те, що тобі цікаво, якщо ти працюєш і отримуєш задоволення від самої роботи – результати будуть позитивні.
4) Рішучість. Є цілі, які реалізувати майже неможливо. Так здається, поки не почнеш їх виконувати. А далі сама доля починає іти назустріч. Тому ризикуйте, помиляйтеся, але робіть якісь кроки у напрямку своєї мрії.
Насамперед я військовий. Як мінімум, найближчі кілька років і далі служитиму в ЗСУ. Потім життя покаже… Щодо «Вічного мандрівника», є плани розвинути цей проєкт, зробити його самодостатнім. Вважаю, саме від успіху цього проєкту найбільше залежить моє майбутнє.
А ще в мене є низка нереалізованих задумів, на які треба кілька життів.
- Що Вам допомагає в роботі? У чому черпаєте сили, натхнення? Чи маєте час на відпочинок?
Важливо, щоб внутрішній стан був гармонійним. Важливо зберігати спокій. Важливо знаходити час для перебування на природі, подалі від галасливого світу. Важливо багато рухатися. Більшість цікавих ідей у мене виникає під час бігу. Важливо помічати прекрасне. Важливо не зневірюватися після невдач. Важливо бачити, що твоя робота комусь потрібна. Важливо покладатися на Бога і не очікувати, що все має бути так, як ти того хочеш. Мені дуже подобається молитва Антуана Екзюпері про мистецтво маленьких кроків. Цей текст надихає.
У строкатості буднів важливо знаходити час і на відпочинок, перезавантаження. Так, я переважно завжди чимось зайнятий, іноді зміна заняття і є відпочинком.
- Дайте поради студентам університету та абітурієнтам: як правильно планувати свій час, визначати пріоритети?
Щодо планування часу (або, як зараз модно казати, тайм-менеджменту) написано чимало книг. Сам колись читав, мало що запам’ятав. Це дуже індивідуально.
Насамперед важливо бути в тонусі. Наприклад, коли я маю безліч справ, тоді й робота продуктивна. А коли вдосталь вільного часу, то складно себе примусити робити будь-що. Тому важливо не «розкисати», не розслаблятися, потім складно себе «зібрати».
Планувати час можна по-різному, залежно від обставин, але треба відкинути все, що безкорисно «з’їдає» наші години. До прикладу, я абсолютно не граю комп’ютерні ігри. Зовсім! Потрібно лімітувати використання соцмереж, адже там можна лише змарнувати час.
Щодо пріоритетів, потрібно заглядати в майбутнє, думати про наслідки. Ми часто переймаємося тим, що не зіграє значної ролі в нашому житті. Або навпаки – недооцінюємо визначальні моменти.
- Які Ваші побажання alma–mater?
Дуже хочеться, щоб фраза «Я навчався в університеті Огієнка» звучала з гордістю. Для цього потрібно, щоб виш виділявся з-поміж інших певними чеснотами, нововведеннями, якістю навчання, науковими та культурними заходами. Тому бажаю постійного розвитку, удосконалення та гарних відгуків від випускників!
Валентина Колодій, координатор роботи зі студентською молоддю КПНУ