Поезія… Що це? Натхнення, необхідне кожному з нас, настрій, який хочеться виразити словами, потреба сьогодення, що проситься в рядок?… А може, це стан душі, чи розмаїття почуттів, які переповнюють наше єство й жадають вилитися на папері мелодією звуків?

У новій рубриці «Світ поетичного слова» ми публікуватимемо авторські поезії викладачів, студентів, працівників та випускників вишу.

Юлія Типусяк, магістрантка 1 курсу факультету української філології та журналістики

* * *

Моя карамельноока, кучерява осінь

Здіймає пожовкле листя й лізе, куди не просять.

Вповзає в мої легені п’янким і терпким ароматом

Своїх перестиглих яблук і грон винограду.

Хода в неї непомітна, тихесенько човгають капці,

Й під носа вона щось бурмоче, неначе столітня бабця.

Її золотава світлість танцює з холодним вітром,

Вмивається грозами-зливами, сміється щедрим сміхом.

І їй, усіма оспіваній, одягнутій в жовте листя,

Так добре блукати в садах імлистих,

Мого серця торкатися холодними пальцями,

Мрійливо кружляти туманними вальсами.

Вікторія Крива, студентка 4 курсу факультету української філології та журналістики

****

Розвію думки, стривожені над містом,

залишу тут душі напругу,

наповню серце чистим змістом,

впаду в обійми старому другу.

Поїду до нього дешевим плацкартом,

там така атмосфера, що хоч знімай на плівку,

і з притаманним юності азартом

спонтанно вирушу в мандрівку.

Він зустріне холодом ранкового вокзалу,

байдужістю людей у шумному метро…

Ні, ні, в ньому немає мого ідеалу,

однак єднає нас таємниця про любов.

****