Нещодавно в Університеті Огієнка відбулася захоплива п’єса «Маленька весняна серенада». Виставу презентувала театральна студія «Елевсія» (керівник – Наталія Дворніцька). Глядачі мали можливість насолодитися надзвичайно тонкою й вишуканою постановкою у виконанні талановитих студентів факультету іноземної філології.

«Думаю, не всім відомо, що знаменита фраза «Коли гримлять гармати, музи мовчать» є перефразованим висловом знаменитого римського оратора Марка Туллія Цицерона, що звучала так: «Silent leges inter arma» («Під час війни закони мовчать»). Зауважте, мовчать закони, а зовсім не музи…..

Навпаки, древні оратори, поети, драматурги підкреслювали, що під час страшних випробувань, коли суспільство, кожна жінка, чоловік, дитина втягнуті у вир страждань, душевних мук, тривоги, болю, мистецтво, справжнє мистецтво, має активізуватись, бути ближче до народу…

Справжнім мистецтвом древні вважали те, що виконує функцію, передбачену самим Творцем,- нести людям віру в життя, надію у перемогу добра над злом, йти від самої душі, даруючи хвилини радості та духовного просвітління…

Саме тому було вирішено відновити роботу студентського театру «Елевсія»… Я, його художній керівник і постановник, написала п’єсу «Маленька весняна серенада», сповнену  надії, світла, гумору, радості…. А мої чудові актори з натхненням репетирували і представили спектакль на сцені актового залу університету..

Безперечно, з точки зору високої драматургії в спектаклі безліч певних недоліків…. Але…. Цей виступ сповнений такої щирості, бажання світла, радості, яку (я впевнена) зміг би представити далеко не кожний професій ний колектив…

Ми присвятили наш спектакль всім тим, хто НЕДОсмвіявся, НЕДОрадів, НЕДОлюбив, недопив до кінця свою молодість і щастя життя.

Хочу відзначити, що оновлений колектив нашого театру заблищав справжніми самородками, талановитими виконавцями…

По-перше, це зовсім юні учасники нашого колективу – Присяжна Даша, учениця 9 класу ліцею №5 (талант, краса і грація якої  вразили всіх присутніх) і Денис-Ян Ясинецький, учень 11 класу, ліцею №14, вишуканий, аристократичний, з почуттям власної гідності…

Це надзвичайні наші першокурсники: Анікеєва Настя, Дорофей Луїза, Літинська Яна, що просто на очах розкривалися, як прекрасні бутони казкових квітів… Масловська Марійка, яскрава, талановита, надзвичайна… Мартинов Микола – майбутня зірка сцени, з вродженим почуттям гумору…

Це студенти інших факультетів нашого університету – Яна Школова і Ліза Сєфєрідіна, самобутність, оригінальність і краса яких змусила мене написати для них окремі ролі…

Мої старшокурсники, опора, надія, вірне плече… Щирі, талановиті … Втілення краси, граці,ї розуму – Аня Ясинецька, Діана Місюра; тонкі, вишукані, ексцентричні і глибокі – Юра Бондарчук, Діма Сергушев….

І наш звукооператор,  талановита співачка, акомпаніатор, людина з вишуканим музичним смаком  – Настя Івахнюк.

Дякую, дорогі мої! Вірю, що країна, де є така молодь, просто приречена на ЩАСТЯ!»  

Наталія Дворніцька,
художній керівник студентського театру «Елевсія»,
 кандидат філологічних наук,
доцент кафедри слов’янської філології
та загального мовознавства

 

«По-перше, хочу сказати, що я мега -рада, що театр відновився та з новими силами зібрався на репетиції. У цьому величезна заслуга Наталії Іванівни Дворницької. Кожен з нас їй безкінечно вдячний. Ми всі дуже заклопотані проблемами та війною, втягнуті у вир негативних подій, а театр почав витягувати кожного з нас, учасників театральної трупи, із тієї бездонної прірви суму, болю та відчаю .

По-друге, хочу зазначити, що п’єса, за якою був проставлений наш спектакль, була написана Наталією Іванівною. Її надзвичайний професіоналізм проявився в тому, наскільки точно були визначені амплуа кожного з нас… Зігравши спектакль, кожен із нас сказав, що ми справді грали ту роль, яка ніби була створена для нас. Як геніально Наталія Іванівна просканувала кожного студента нашого факультету і подарувала можливість грати саме в тій ролі, яка йому 100% підходить.

По-третє, наші репетиції – окремий вид насолоди та радості (довжиною в півтори годинки). Із кожною наступною репетицією ми відчували, як відкриває нас Наталія Іванівна на сцені. Погодяться зі мною усі, що МИ на 1 репетиції та МИ на останній репетиції – це зовсім нового рівня люди ( потужна енергетика та приємний інтелектуальний вплив нашої театральної мами зробила з нас акторчиків відкритих та впевнених в собі на сцені. Вважаю, що це «вищий пілотаж»).

Ми щонеділі чекали репетиції… і той час проводили, насолоджуючись життям, виринаючи із сірої рутини. Кожен із нас проживав свою роль на сцені, покидаючи там, за дверима актової зали, усі свої щоденні турботи та біль..

День виступу… Всі, хвилюючись, сидять в очікуванні за кулісами.

І ось ми виступили …. Кінець репетиціям….

Вірите ви чи ні? Але засмутились усі. Чому? Ми так довго готувались, а все так швидко пройшло, що ми не встигли цілком наповнитись щастям від тих миттєвостей, коли перед нами сиділа вже жива публіка, і захоплено дивилась на нас та чекала, що ж буде далі….

А «ДАЛІ» обов’язково буде! Тому що наша театральна сім‘я хоче жити і далі зростати як актори під крилом нашої театральної матусі – Наталії Іванівни».

Аня Ясинецька,
студентка 1 курсу магістратури
спеціальності 014.021 Середня освіта (Англійська мова і зарубіжна література)

Бажаємо нашим акторам творчої наснаги і нових цікавих ролей, а художньому керівнику невичерпного джерела натхнення творити надалі!

Факультет іноземної філології