Наталія Язвінська – випускниця історичного факультету К-ПНУ 2015 року спеціальності «Історія».
- Що спонукало Вас обрати історичний факультет Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?
Якщо чесно, це було як закоханість з першого погляду. Історія для мене ніколи не була просто предметом – це живі людські долі, рішення, які змінювали світ, помилки, на яких можна вчитися. А К-ПНУ… тут було те середовище, де можна було не просто вивчати історію, а й навчитися її розуміти і передавати іншим. Я завжди знала, що хочу працювати з дітьми, і розуміла – історія може стати мостом між минулим і майбутнім, якщо правильно її трактувати.
- Розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки. Чим запам’яталися роки навчання на факультеті? Кого із викладачів згадуєте?
У 2009 році на історичний факультет подавалось дуже багато вступників, нас було два потоки і 5 груп. Історичний факультет переживав справжній ренесанс популярності. Це створювало особливу атмосферу співтворчості. Разом шукали відповіді в архівах, разом відкривали нові грані відомих подій, разом хвилювались за курсові та дипломи.
Найдорожчим спогадом залишаються години в бібліотеці. Не тому, що треба було, а тому, що хотілося. Ми справді горіли своєю справою. І коли комусь було важко, інші завжди підставляли плече.
Валерій Степанович Степанков… Його пам’ять живе в моєму серці. Він володів рідкісним даром – поєднувати глибочезну ерудицію з людською простотою. Від нього я навчилася – справжня мудрість завжди скромна. Кожен викладач на факультеті по-своєму формував нас як особистостей, навчав не лише мислити, а й жити з гідністю. За що я їм безмежно вдячна.
- Згадуючи студентські роки, за чим жалкуєте? Спілкуєтеся зі своїми одногрупниками? Вони працюють за фахом?
Єдине, за чим сумую – що студентські роки минули так швидко. Хотілося б ще побути в тому стані безмежної цікавості до світу.
З одногрупниками зберігаємо теплі стосунки. Ми і досі та сама родина, яка колись разом штудіювала підручники. Більшість обрала педагогічну стежину – це говорить про те, що факультет дійсно закладає любов до професії. Наші зустрічі завжди перетворюються на цікаве спілкування, часто – на професійні дискусії, і це надихає.
- Які навички Ви здобули під час навчання в університеті?
Університет навчив мене головному – мислити. Не приймати готові схеми, а шукати власні відповіді. Робота з першоджерелами, аналіз, синтез – це стало частиною мого мислення.
Але найцінніше – навчилася розуміти, що кожна історична подія має людське обличчя. Це допомагає в роботі з дітьми – будь-яку тему можна подати через людські долі, емоції, переживання. Історія перестає бути абстракцією і стає живою.
- Де Ви зараз працюєте? Що входить в коло Ваших обов’язків? Вам подобається робота? Чим запам’яталися перші дні роботи?
Черчецький ліцей – моя професійна гавань. Заступник директора з виховної роботи та вчитель історії для 5-11 класів. Це поєднання дає можливість бачити освітній процес з різних ракурсів.
Перші кроки були нелегкими – будь-яка нова справа лякає. Але коли зрозуміла, що кожна дитина – це цілий всесвіт з власними мріями, страхами, талантами, усе стало на свої місця. Діти навчили мене бачити світ під їхнім кутом зору. І це той місток, який допомагає завжди знайти взаєморозуміння.
- Що Вам допомагає у роботі? У чому черпаєте сили, натхнення? Які цікаві проєкти виконували? Чи маєте час на відпочинок?
Джерелом натхнення є постійний розвиток. Створюю авторські методики, ігри, ділюся досвідом у професійних спільнотах. Участь у різноманітних проєктах – від місцевих до міжнародних – розширює професійні горизонти.
Особливо близькі проєкти, пов’язані з вивченням недавньої історії – фестивалі шістдесятництва та дисидентського руху. Філософські студії з міжнародними колегами за методикою Метью Ліпмана показали, як можна розвивати критичне мислення через діалог.
Робота тренером у програмах НУШ, участь у VI хвилі програми СтудМентор від ГО “Навчай для України” і як амбасадорка – це можливість впливати на освітні процеси ширше, ніж у межах однієї школи. Міжнародна співпраця з польськими колегами відкриває нові перспективи для спільних проєктів.
Мої учні регулярно беруть участь в інтелектуальних змаганнях, і їхні успіхи – найкраща оцінка моєї роботи.
- У чому секрет Вашого успіху? Розкажіть про перемогу на Всеукраїнському конкурсі «Учитель року – 2025».
Успіх, на мою думку, приходить тоді, коли твоя робота стає природним продовженням твоєї особистості. Коли те, що ти робиш, живе в тобі, а не виконується з обов’язку.
Участь у конкурсі “Учитель року” стала важливим етапом професійної рефлексії. Це була можливість систематизувати досвід, подивитися на свою діяльність очима експертів. Підготовка вимагала глибокого аналізу власних методів, співпраці з досвідченими методистами, зокрема з Галиною Іванівною Кенц з ХОІППО та професійною командою колег з Хмельниччини, які завжди перебувають у пошуку нових підходів, підвищення кваліфікації та генерування нових ідей. Ми – чудова команда, яка мотивує надихає та спонукає до руху вперед.
Результат конкурсу приємний, але найціннішим залишається сам процес професійного зростання.
А також головною опорою та підтримкою під час участі у конкурсі була моя сім‘я, колеги та учні. Безмежно вдячна за те, що були поруч.
- Які плани на майбутнє?
Мрію створити комплексну методику викладання історії через емоційний інтелект. Хочу підкреслити, як емоційний інтелект допомагає самореалізуватись, краще розуміти історичні події та якісно проводити дослідження.
Планую розширювати міжнародну співпрацю – спільні проєкти з учнями різних країн над загальними історичними темами можуть стати мостами взаєморозуміння та спільнотворення.
Продовжуватиму брати участь в проєктах, які покликані дбати про глобальні цілі, бути корисною для людства в цілому та планети зокрема.
- Дайте поради студентам університету та абітурієнтам: як правильно планувати свій час, ставити мету, визначати пріоритети?
Навчіться слухати себе. У світі багато порад, але найкращий компас – ваше внутрішнє відчуття правильного шляху.
Плануйте, але залишайте місце для несподіваного. Найкращі можливості часто приходять тоді, коли їх не чекаєш.
Не бійтеся глибини. Краще бути експертом у тому, що справді близьке, ніж поверхнево знати багато різного.
Цінуйте стосунки. Професійне життя – це насамперед люди, а вже потім технології та методики.
- Які Ваші побажання alma-mater?
К-ПНУ назавжди залишиться моєю інтелектуальною батьківщиною. Побажаю йому зберегти ту чарівну здатність поєднувати академічну серйозність з людською теплотою.
Хай університет і надалі виховує не просто кваліфікованих фахівців, а людей з активною життєвою позицією, здатних мислити критично і діяти відповідально.
Нехай стіни К-ПНУ і надалі лунають від щирих дискусій, а його випускники несуть у світ любов до знань і повагу до людської гідності.
Пресцентр