Університет Огієнка пишається своїми активними та творчими студентами.

Максим Баженов – здобувач вищої освіти 3 курсу історичного факультету спеціальності 032 Історія та археологія за освітньо-професійною програмою Історія.

1. Максиме, як та чому Ви обрали історичний факультет К-ПНУ? Що вплинуло на Ваш вибір? Чи пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що хочете вивчати саме історію?

Насправді вибір власне історичного факультету К-ПНУ для мене був не стільки раптовим рішенням, скільки цілком природним і закономірним кроком. Я виріс в Кам’янці-Подільському – місті, яке є «справжнім музеєм просто неба». Воно буквально дихає минулим: кожна вулиця Старого міста, фортеця, каньйон – все це змалку формувало мою свідомість. Що стосується самого моменту усвідомлення свого вибору, це було схоже на спалах чи момент осяяння – це був поступовий процес, який розпочався ще в школі. Я завжди ловив себе на думці, що мені нецікаво просто запам’ятовувати сухі дати чи імена видатних діячів. Мене цікавила сама глибина: я шукав причини подій, зв’язки між ними, намагався зрозуміти мотиви історичних постатей, усвідомити те, чим жили, як мислили і як певні рішення вплинула на наше з вами сьогодення.

Окрім того, на мій вибір колосально вплинула родина, домашня бібліотека й загальна атмосфера глибокої поваги до минулого. Історія завжди була частиною нашого життя. А коли постало питання вибору закладу вищої освіти, К-ПНУ був беззаперечним фаворитом, оскільки він є не просто університет в рідному мені місті – це потужний, авторитетний історичний заклад з глибокими традиціями, неймовірним викладацьким складом і базою, яка відома далеко за межами нашого регіону. Я хотів навчатися саме тут, в тих людей, які творять нашу з вами сучасну історичну науку.

2. Ваша родина вже кілька поколінь пов’язана з історичним факультетом К-ПНУ. Наскільки досвід рідних допомагає Вам шукати власний шлях у професії?

Звісно, приналежність до родини істориків формує особливе ставлення до професії, але я б назвав це не тягарем відповідальності, а швидше високим внутрішнім стандартом. Коли ти змалечку ростеш у середовищі, де розмови про науку, книги та історичні дискусії є звичною частиною побуту, ти мимоволі переймаєш цю повагу до академічної праці. Ти просто не можеш дозволити собі робити щось неякісно або поверхнево, бо знаєш ціну справжнього дослідження.

З іншого боку, ця родинна тяглість – це моя найбільша точка опори і колосальна підтримка. Досвід родини безцінний тим, що я з раннього дитинства мав змогу перебувати за лаштунками історичної науки. Я бачив, як працюють справжні дослідники, як вони скрупульозно ставляться до першоджерел, як ведуть наукові дискусії, яку етику сповідують. Це сформувало мій світогляд ще до вступу. Проте мій шлях залишається виключно моїм. Рідні ніколи не тиснули на мене і не нав’язували конкретних епох чи тем для досліджень. Вони дали мені міцний фундамент, навчили інструментарію, а які саме двері в минуле відчиняти – обираю сам, орієнтуючись на власні інтереси та науковий пошук.

3. Як обираєте теми для своїх наукових досліджень та виступів? Що входить у коло Ваших наукових інтересів?

Вибір теми для наукового дослідження є завжди індивідуальним та творчим процесом. Я ніколи не беруся за тему лише тому, що вона зручна для написання роботи. Для мене визначальним є перетин двох аспектів: наявності малодосліджених сторінок історії, так званих «білих плям», та мій щирий інтерес. Серозне дослідження вимагає колосального ресурсу та часу, й немає сенсу займатися тим, що зовсім особисто не цікавить. Кожна моя тема народжується з якогось конкретного питання, на яке я не знаходжу готової відповіді в наявній літературі, або з цікавого артефакту, який потребує ширшої інтерпретації чи нового історичного погляду.

Конкретно мої наукові інтереси чітко зосереджено на археології і давній історії, зокрема й Поділля. Мене захоплює саме робота з матеріальними джерелами та ті можливості, які вони відкривають для вивчення минулого. Писемні історичні тексти часто бувають упередженими, залежними від особистих поглядів авторів, тоді ж як археологічні артефакти є самими свідками історії, хоч і мовчазними. Уміння «читати» ці матеріальні залишки – фрагменти кераміки, знаряддя праці, елементи побуту – дозволяє реконструювати життя й світогляд людей та дізнатись те, про що не залишилось жодного рядка в літописах. Це дає змогу робити історію максимально об’єктивною й історичною, знову живою через сотні років.

4. Якою була Ваша перша археологічна практика? Що найбільше запам’яталося? Чи траплялися під час розкопок цікаві або несподівані знахідки?

Перша археологічна практика – це своєрідна ініціація для кожного історика. Моя відбулась влітку 2024 року в мальовничих Маліївцях. Ми тоді досліджували давній курган. Це був мій перший досвід ведення справжніх археологічних досліджень у реальних польових умовах.

Найбільше закарбувалася в пам’ять сама атмосфера експедиції, коли ти разом з однокурсниками дуже обережно знімаєш шари ґрунту, міліметр за міліметром, й раптово усвідомлюєш: зараз ви є першими людьми за кілька тисячоліть, які торкаються цього місця. Робота на кургані вимагала повної зосередженості та терпіння, адже археологія не прощає поспіху. Але те відчуття особистої причетності до розгадки таємниць далекого минулого моментально перекривало будь-яку втому. Кожна знайдена деталь, навіть найменший фрагмент кераміки чи кістки – це не просто красива знахідка для вітрини. Це безцінне джерело інформації, ще один пазл, який дає змогу відтворити складну картину життя, вірувань та побуту людей, яких давно немає.

5. Якщо б Ви могли перенестися в будь-яку історичну епоху лише на один день, який період обрали б і що хотіли б побачити або дослідити насамперед?

Без жодних вагань я б обрав середину XVII ст. й вирушив би прямісінько сюди – до рідного Кам’янця-Подільського. Це надзвичайно динамічний, бурхливий, багато в чому й трагічний, проте доленосний період історії нашого краю та всієї України. Доба козацьких походів і зіткнення різних цивілізацій.

Побачити на власні очі оригінальний вигляд нашого міста та його фортифікаційної системи саме того часу – до того, як воно зазнало масових руйнувань, османського панування та пізніших перебудов, – було б безцінним для мене. Це неймовірно пройтися вузькими вулицями тогочасного Кам’янця, відчути цей шалений ритм життя, а також почути гомін різних мов на ринковій площі, адже тоді в місті спільно жило багато народностей – українці, поляки, вірмени… Як археологу мені було б найцікавіше побачити в повсякденному, «живому» вжитку ті речі, які ми сьогодні по крихтах дістаємо із землі, реставруємо й намагаємося зрозуміти їхнє первісне призначення.

6. Ви поєднуєте навчання з роботою старшого лаборанта кафедри археології, спеціальних історичних і правознавчих дисциплін. Як Вам вдається знаходити баланс?

Насправді ці дві сфери не конкурують за мій час, а ідеально доповнюють і підсилюють одна одну. Робота не забирає час в навчання – навпаки, вона робить його набагато якіснішим.

Посада старшого лаборанта дає мені унікальну можливість щодня перебувати в епіцентрі академічного життя. Якщо на парах я отримую теоретичну базу, то на кафедрі маю справу з практичною площиною: працюю з археологічними колекціями, допомагаю впорядковувати фонди, беру участь в організаційних процесах. Це та сама «кухня» історичної науки, про яку не пишуть у підручниках. До того ж це неймовірний шанс спілкуватися з моїми викладачами вже не просто як студент, а як молодший колега, переймаючи їхній досвід у реальному часі.

7. Яким Ви бачите своє професійне майбутнє після завершення навчання? Чи хотіли б пов’язати своє життя з науковою діяльністю, викладанням, археологією чи, можливо, маєте інші плани?

Я бачу своє майбутнє виключно в історичній сфері, тут у мене немає жодних сумнівів. Моя найближча ціль – успішно вступити до магістратури і продовжити заглиблення в обрані теми. Мене надзвичайно приваблює академічна сфера, але в її сучасному розумінні.  

Сьогодні археологія – це вже не тільки про класичні археологічні дослідження з лопатою та пензликом у руках. Наш факультет завжди активно освоює новітню наукову практику та рухається в перед із часом, зі світовою наукою. Я активно розвиваюся в напрямі створення високоточних 3D-моделей археологічних знахідок. Це дає змогу не просто зафіксувати артефакт, а й зберегти його цифрову копію для майбутніх поколінь у найдрібніших деталях. Ба більше, я намагаюся виводити ці технології в практичну площину вже зараз. Буквально днями мені вдалось реставрувати втрачений фрагмент давньої кераміки за допомогою його друку на 3D-принтера. Уявляєте? Ми можемо фізично відтворювати частини артефактів, не завдаючи жодної шкоди оригіналам. Сучасна археологія дає багато можливостей для розвитку та кар’єрного зростання.

8. Якби потрібно було описати історичний факультет трьома словами, якими б вони були?

Якби довелося обрати лише три вектори, я б назвав такі:

• Розвиток – тому що наш факультет ніколи не консервується в минулому, як би парадоксально це не звучало для істориків. Тут панує атмосфера постійного руху вперед. Ти постійно зростаєш над собою, опановуєш нові методології, вчишся аналізувати складні масиви інформації та щодня відкриваєш для себе нові горизонти мислення.
• Фундаментальність – через глибоку, потужну наукову базу й академічні традиції, які тут закладені. Факультет дає не просто диплом, він дає ґрунтовну основу для будь-якої подальшої кар’єри. Нас вчать не зазубрювати дати, а бачити структуру процесів, розуміти першопричини. Це блискуча освіта класичного зразка, яка формує аналітичні здібності.
• Мудрість – бо історія, як відомо, є вчителькою життя. А наші викладачі – люди, які передають нам не лише сухі академічні знання, а й власний колосальний життєвий та дослідницький досвід. Вони вчать нас критично мислити, сумніватися, шукати істину й бути мудрішими в оцінках як минулого, так і сучасного.

9. Що б Ви порадили абітурієнтам, які мріють навчатися на історичному факультеті?

З особистого досвіду я б порадив не боятися та бути допитливими. Навчання тут – це про саморозвиток, вміння аналізувати інформацію, розрізняти причини й наслідки, розуміння самої суті того, як влаштований людський світ від найдавніших часів й до сьогодення.

Будьте готові багато читати й працювати з текстами. Не соромтеся постійно ставити запитання – викладачам, авторам наукових праць і, найголовніше, самим собі. Налаштовуйтеся на найяскравіші студентські роки, бо попереду будуть археологічні й архівні практики, нові знайомства та друзі, відкриття небачених раніше горизонтів й незабутні враження. Будьте постійно готовими до нових знань і викликів. І найважливіше правило – просто щиро любіть історію. Якщо ви будете віддані їй, вона обов’язково відповість вам взаємністю і відкриє такі двері, про які ви навіть і не підозрювали.

Пресцентр