Категорія: увімкни світло

    Студенти-економісти раціонально провели карантин

    🎓СТУДЕНТИ-ЕКОНОМІСТИ раціонально провели карантин, дотримуючись, розробивши власні рекомендації:
    ⏰ Збалансувати  робочий день по основним сферам:  дистанційна робота, спілкування з сім’єю, фізична активність вдома, час на хобі, саморозвиток.
    📜 Розробити план дня (близько 5-7 пунктів, де 3 – першочергові для виконання, 2-3 – другорядні, 1-2 – можна відтермінувати).

    Читати далі

    Політика прагне «залізних леді»

    Надія Кіндрачук – студентка 4 курсу спеціальності «Політологія» К-ПНУ ім. Івана Огієнка розповість про те, як проходила свою першу практику в Києві, як познайомилася з лідерами країн та коли почала дивитися програму «Шустер LIVE».

    Перша столична практика

    Антон Віталійович Найчук (кандидат філософських наук, доцент кафедри філософських дисциплін – прим. авт.) сприяв тому, щоб студенти могли себе зреалізувати фахово в різноманітних державотворчих проєктах.

    Читати далі

    “Увімкни світло”. Barbara Januszkiewicz. #гості

    Академічна мобільність відкрита для студентів і викладачів Університету Огієнка. Однак, для тих, хто немає змоги «підкорювати» нові країни за програмами обміну, Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка знайшов вирішення. Тепер, аби перейняти досвід провідних міжнародних фахівців, не потрібно виїжджати за межі України, адже викладачі завітають до вас!

    Так, нещодавно, Барбара Янушкевич – доктор гуманітарних наук, що працює у Жешівському Університеті, розпочала співпрацю із Кам’янець-Подільським національним університетом імені Івана Огієнка. Наразі вона викладає польську мову для студентів нашого вишу.

    Ми мали можливість поспілкуватися з пані Барбарою.

    Доброго дня! Ви цікавитесь методикою викладання польської мови як іноземної. В яких навчальних закладах Ви викладали польську?

    Здрастуйте! Одним із моїх наукових інтересів є методика викладання польської мови як іноземної. У 2008-2014 роках я була делегована ORPEG (прим. Центр розвитку польської освіти за кордоном) на дидактичну роботу в Україні. Вперше мені випало задоволення викладати польську мову як іноземну в Державному університеті ім. Миколоя Гоголя в Ніжині (Чернігівська область). Це були факультативні заняття для студентів різних факультетів. Одночасно я також викладала польську мову в Культурно-освітньому товаристві поляків „Aster” та школі № 16. Моїм учням було від 10 до 70 років. Наступним місцем, де я працювала протягом 2 років був Координаційно-методичний центр викладання польської мови та культури у Дрогобичі. Після повернення до Польщі я почала працювати в центрі «Polonus» Жешівського Університету. Моїми слухачами була молодь зі Сходу, у тому числі з України, Білорусі, Російської Федерації, Молдови, Румунії та Грузії.

    Як розпочалася Ваша співпраця з українськими університетами, зокрема з К-ПНУ імені Івана Огієнка?

    Направлення на дидактичну роботу в університеті в Кам’янці-Подільському я отримала від Національного агентства академічних обмінів у Варшаві в рамках програми «Лектори». Мета цієї програми – навчати та польської мови та культури, пропагувати їх за кордоном через скерування викладачів польської мови як іноземної до закордонних академічних осередків, у яких вивчається польська мова. Завдяки двостороннім міжнародним угодам та домовленостям про співпрацю в галузі освіти та культури, можливим є взаємне “просування”, поширення та розвиток співпраці у викладанні мов в зарубіжних центрах, а отже, спрямування викладачів на роботу за кордон.

    Як відрізняється методика викладання польської мови в Україні та Польщі?

    Глотодидактика – відносно молода наукова дисципліна, якій лише кілька десятків років. Вона намагається знайти відповідь на питання, як зробити процес викладання та вивчення другої / іноземної мови більш ефективним. Методика викладання польської мови як іноземної суттєво відрізняється від методики навчання, призначеної для носіїв польської, наприклад, основні питання будови мови представлено по-іншому, ніж в описових граматиках.

    Франсуа Вольтер стверджував, що «чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя». Яка Ваша думка з цього приводу?

    Я погоджуюсь з цим твердженням. Я вважаю, що ми живемо в час “глобального села”, де розвиток нових технологій і безперервна мобільність змушує людину постійно поспішати і не приділяти занадто багато уваги мовній коректності. Мова є живим творінням, вона розвивається, відображає соціальні зміни, технічний розвиток та зміни в способі спілкування. Однак, не можна забувати про сукупність правил, які становлять ядро мови, роблять її зрозумілою, насиченою і красивою. Те, наскільки ми дотримуємось мовних стандартів, свідчить про нашу повагу до рідної мови. У цьому також виявляється повага до людей, з якими ми спілкуємось. Ось чому так важливо розвивати свої мовні навички протягом усього життя.

    Українським чи польським студентам важче дається вивчення польської мови?

    Вивчення мови – це організований процес, поширений у часі і характеризується своєю специфікою. Наша мова відносно легка для людей, які розмовляють слов’янськими мовами. Однак складнощі полягають у винятках та нерегулярності у відмінюванні іменників та дієслів, кількості приголосних, діакритичних знаків, носових голосних. Одним словом, багато чого потрібно вчити напам’ять. Для носіїв польської мови це рідна мова, яку ще називають вихідною мовою, якою людина вперше спілкується та за її допомогою пізнає світ. Тому, однозначно польським студентам легше опанувати правила, що керують польською мовою.

    Розкажіть будь ласка про свою діяльність як тренера професійних курсів/тренінгів для вчителів польської мови.

    У 2012 році мене направили на роботу до методичного центру в Дрогобичі, і саме з цього почалася моя пригода як викладача – тренера. Методика викладання польської мови з самого початку навчання в університеті зачарувала мене, саме в Інституті методики навчання польської мови Жешівського Університету я захистила магістерську роботу. Протягом останніх років я провела багато тренінгів у Польщі та в Україні, спрямованих на вдосконалення професійних компетенцій вчителів, які викладають польську саме польською мовою. Я рада, що завдяки тренінгам я змогла зробити свій невеличкий внесок у особистісний розвиток вчителів-полоністів.

    Які особливості Вашої методики викладання польської мови?

    Під час роботи зі студентами мені подобається використовувати активізуючі методи. Людина запам’ятовує 10% того, що чує, 20% того, що бачить, 40% того, що він говорить, 90% того, що робить. В академічній / шкільній практиці справа полягає не в точній реалізації припущень даної методики, їх можна поєднувати, трансформувати, спрощувати, найважливіше – досягти мети, тобто навчити самостійності та відповідального ставлення до навчання, сформувати зацікавленість, інтерес та активність, впроваджувати в ефективне спілкування. Методи активізації засновані здебільшого на різних формах, включаючи групову роботу; дозволяють працювати з учнями з різними потребами.

    І на завершення, що можете порадити студентам для ефективного вивчення польської мови?

    Я вважаю, що одним із методів, які сприяють ефективному вивченню польської мови, є систематичність та контакт з мовою завдяки практичному спілкуванню та оточенню мови, наприклад, слухаючи різні програми польською мовою. Щиро дякую за розмову!

    Олена Валяровська, студентка факультету української філології та журналістики;
    переклад з польської – Наталія Стахнюк, старший викладач кафедри слов’янської філології та загального мовознавства

    “Увімкни світло”. Олександра Стара. #студенти

    Що тебе спонукало до участі в програмі Erasmus+?

    У мене завжди одна мотивація – жити так, як хочу. Це стосується усіх сфер мого життя.

    Про Еразмус я дізналася, напевно, ще в 10-му класі. Вже тоді відчувала, що якось буду причетною до цього проекту, хоча почала вивчати англійську мову з нуля лише в 9 класі. Коли вступила до нашого університету, думала з іронією: “Ось і взяла участь у міжнародних програмах навчання”. Тоді я навіть не могла б подумати, що буду вдячна сама собі за вибір закладу вищої освіти. Особливо у вересні минулого року, коли прочитала на сайті, що оголошується набір для участі в програмі академічної мобільності. Тоді я поставила собі мету – стати учасницею цього проекту.

    Чи не переслідували тебе якісь острахи, що ти їдеш одна в чужу країну, в інше місто?

    Якщо я чогось боюся чи соромлюся, то роблю все за принципом «клин клином вибивають». Шість місяців я жила думками про своє життя за кордоном. Були лише позитивні уявлення, незважаючи на невпевненість щодо свого рівня володіння англійською мовою. Мені подобається робити собі виклики, крім того, люблю відчуття самостійності. Та все ж таки останнього тижня перед поїздкою я перехотіла їхати. Я злилася на себе: чому мені на місці не сидиться. Адже вдома у мене стільки всього крутого, і була задоволена усім цим. Тоді я почала цінувати друзів, рідних, своє оточення ще більше. Вважаю, що зміни надихають, але водночас і лякають. Успіх завжди уявляється чимось класним і веселим, але рідко ми говоримо про пожертвування заради нього (так, Еразмус для мене теж маленький успіх). Головне, щоб віра і бажання були сильніші за страх. У мене вони завжди сильніші, тому я навіть на секунду не вагалася щодо участі в цій програмі.

    Як називається університет, до якого ти поїхала на навчання?

    Католицький університет у місті Ружомберок.

    Що тобі найбільше запам’яталося в університеті м.Ружомберок?

    У мене пам’ять працює за цікавим принципом – вловлювати несуттєві дрібниці. А якщо говорити власне про університет, то вражає передусім різниця в матеріально-технічній базі.

    Розкажи про те, як ти проводила вільний час?

    Немає вільного часу – не думаєш, як його використати. Так, у мене там був дуже зручний розклад занять, тому я мала час для відпочинку. Намагалася придумати заняття на вихідні швидше, ніж вони з’являлися. Я дуже багато гуляла. Там просто нереально сидіти в чотирьох стінах і через вікно дивитися на гори. Проїзд Словаччиною для студентів безкоштовний, тому замість гуртожитку я «поселилася» в поїздах (це якщо порівняти час, який я проводила в приміщенні, і час, упродовж якого я перебувала в дорозі). Також я відвідувала різноманітні цікаві заходи, де скарбничка моїх знайомств постійно поповнювалася. Але навіть мені, екстраверту, потрібно хоч декілька годин самотності. Ось на це там був дефіцит.

    Отже, Erasmus+ – це проект лише для активних студентів?

    Наведіть мені, будь ласка, приклад місця/середовища, де чекають пасивних? І я не тільки про студентів. Може, це жорстоко, але так, місця для пасивних людей немає. Якщо людина не готова працювати, не хоче пізнавати світ, а чекає, коли її запросять очолювати міжнародні корпорації, – то це її вибір. Нехай чекає. Кожен заслуговує того результату, на який працював. Перемагають наполегливі, але біля них я не бачу пасивних.

    Для мене пасивність – це щось схоже на небажання жити (звісно ж, у межах розумного). І не плутайте її (пасивність) зі спокійними темпераментами характеру. Не потрібно штучно створювати людину-робот з моторчиком, щоб бути активним. Цей запал можна відчувати навіть тоді, коли людина спокійно сидить, мовчки розмірковує.

    Не потрібно нарікати на владу, що немає, мовляв, платформ для самореалізації, але ж можливості під носом. Тут важливою є саме частинка «само». Якщо сама людина не хоче себе проявити, то чому замість неї повинен це робити хтось інший?

    Чого очікувати студентам, котрі повернулися до Університету Огієнка? Чи виникали якісь проблеми з навчанням?

    Коли я від’їжджала, то лише дехто мені казав, що я пошкодую. Цих людей можна порахувати на пальцях однієї руки. І тепер я докладаю всіх зусиль, щоб у моєму оточенні їх ставало ще менше. Не пальців, а людей.

    Я не пошкодувала жодного разу. Чи були проблеми з навчанням, коли я повернулася? Не було. Це звичайні поточні питання, пов’язані з сесією. Звісно, їх було б менше, якби я не вирішила ризикнути й поїхати на стажування. Але це ж мій вибір і лише я повинна це владнати. Тепер все доводиться розв’язувати дистанційно. Проблеми з тим, що не всі предмети мені перезараховуються. Якщо точніше, то перезарахували лише один. Ще важче писати модульну контрольну роботу, коли лише перед її написанням дізнаєшся про назву предмета. Безперечно, викладачі в цьому не винні, вони не зобов’язані мені ставити оцінки лише за те, що я приїхала. Я цього й не очікувала. Знала, що буде важко, але була готова сама вирішувати свої навчальні проблеми.

    Що ти хочеш побажати тим, хто все ще не може визначитися: їхати чи не їхати?

    Ну, тут я не можу бути порадником, адже кожен вирішує все індивідуально. Як я можу порадити комусь пити молоко, якщо його організм не переносить лактозу? Я впевнена, що поїхала б ще раз точно. Без сумнівів. Зі всіма труднощами і переживаннями. Вихід із зони комфорту робить нас сильнішими. Для мене Еразмус – це щось набагато більше, ніж програма з обміну. Впродовж цього періоду я почала простіше ставитися до людей – без очікувань і без осуджень. У моїй голові тепер точно нема кордони. Це був, один із найкращих моментів мого життя. Не обіцяю, що з вами трапиться те, що зі мною. Особливо, якщо ви звикли шукати у всьому мінуси. П.с. Дехто може подумати, що я влаштувалася позаштатним працівником з піару відділу міжнародних відносин. Ні, це не так. Насправді я щиро дякую людям, котрі допомогли мені здійснити мою мрії, підтримати мене, давали мудрі поради.

    Максим Сльозкін, редактор газети “Студентський меридіан”

    “Увімкни світло”. Анастасія Отвіновська. #студенти

    Сьогодні ми поспілкувалися з Анастасією Отвіновською – студенткою 2 курсу факультету української філології та журналістики, яка навчається за освітньою програмою «Реклама та зв’язки з громадськістю». В інтерв’ю Настя зізналася, чому обрала саме фах рекламіста, розповіла про свої успіхи та досягнення, а також поділилася планами на майбутнє. Читати далі