Еразмус+ – це не просто зміна середовища, це насправді зміни зсередини. Саме таке щось я відчула, перебуваючи перший тиждень на чотирьохмісячному стажуванні у м. Ружомберок (Словаччина). Цікаво, а що ж буде через 4 місяці?

За цей тиждень я не встигала відписувати знайомим та нашим студентам з університету й розповідати всім про цю програму, тому я вирішила коротко структурувати всю інформацію в цьому матеріалі.

Як усе починалося?

Про Еразмус я знала ще зі школи й уже тоді вирішила, що обов’язково більш глибоко ознайомлюся з цією програмою. Мої юнацькі амбіції не згоріли і, почувши про набір студентів Кам’янець-Подільського університету імені Івана Огієнка на навчання за цією програмою, я зрозуміла: «прийшов мій час». За ініціативи відділу міжнародних зв’язків проводилися зустрічі з Богданом Щупаком, який теж був «еразмусівцем» у минулому році. Одразу після зустрічі я сказала батькам, що їду до Словаччини, хоча тоді я навіть ще не заповнила анкету.

Чи залишиться в нормі нервова система після підготовки документів?

Загалом людина не постраждає. Головне – не робити все в останній момент (чого я досі не можу навчитися).

Із чого починати? Спочатку я заповнила анкету, де подала коротку інформацію про себе. Далі підготувала CV і розгорнутий мотиваційний лист, зібрала всі свої публікації, сертифікати про участь у різних тренінгах, заходах, форумах тощо. Досі пам’ятаю, як о четвертій ночі я робила CV, а потім зрозуміла, що воно не збереглося. З мотиваційним листом проблем не було, адже я розуміла, чого я хочу і що я чудова кандидатура (ні, проблем із самооцінкою немає). Зрозуміло, що потрібен біометричний паспорт. Якщо захочу зняти комедію, то вона буде про те, як я робила паспорт. Ось і сценарій уже готовий. Насправді, паспорт я отримала в останній момент і від того могли б з’явитися перші сиві волоски, якби не мій оптимізм. Моя вам порада – замовляйте заздалегідь біометричний паспорт, якщо ви досі його не маєте.

Вже перед самим від’їздом вам потрібно буде зробити туристичне страхування (приблизно 700-800 грн), оформити довідку про несудимість (безкоштовно), зробити фотографії двох форматів (за 16 фото я заплатила 100 грн). Звісно, список документів може варіюватися.

Гроші за квитки повертають.

Як проходив відбір?

Після анкет, листів та CV я була на співбесіді з ректором та проректором університету. Ще я мала поспілкуватися з працівниками відділу міжнародних зв’язків. Зайшовши до аудиторії запідозрила щось неладне, адже в кабінеті сиділи ще й викладачі, які теж планували їхати за кордон, ректор Сергій Копилов та проректор Василь Кобильник. Відважне студентство представляла не менш відважна я. Чесно, я не готувала ніяку промову, тому все завершилося щирою імпровізацією, хоча подумки вже тоді я планувала «втечу» з кабінету.

Ландан із зе кепітал оф грейт брітан. Я готова(-ий) їхати?

Про англійську взагалі варто підготувати окремий матеріал, і не один. Нам у школі не брехали, коли говорили, що знання іноземної мови важливе! Багато моїх знайомих через відсутність сертифікату про рівень володіння англійською мовою побоялися брати участь. У мене його теж не було, але хіба це причина не спробувати? Зараз я точно знаю, чим займатимуся після приїзду, – піду на курси. Я впевнена, що після кількох місяців спілкування англійською мій рівень володіння нею стане вищим, але зайвими сертифікат і знання ніколи не будуть. Окрім того, після занять з англійської мови я поступово починаю отримувати задоволення від цього процесу. Хіба це не класно, коли жодних бар’єрів не існує?

Де я живу?

Мене поселили в гуртожитку, який знаходиться в центрі міста. Добре, що в Кам’янці я ще встигла зайти до подруг у гуртожиток, а то не було б навіть із чим порівнювати. Тепер я відчуваю низький рівень словникового запасу, щоб описати різницю. Двері відчиняємо або ключами, або карткою (так, цивілізація не лише в готелях). Є ліфт. До речі, він кращий, ніж у деяких кам’янецьких багатоповерхівках. У кімнаті нас двоє. Ванна розрахована для мешканців двох кімнат, а так як у сусідній зараз ніхто не проживає, то користуємося лише ми. Є холодильник, шафа, ліжко, лампа настільна і нескрипуче ліжко. На диво, але про СРСР тут нічого не нагадує.

А еразмусівцям треба вчитися?

Система освіти тут дещо інша, ніж в Україні. Хоча, що там приховувати, зовсім інша. Із розкладом, оцінками та іншою інформацією студенти ознайомлюються в «особистому кабінеті» в інтернеті. Ти можеш обирати предмети з інших факультетів, які тебе цікавлять. Іспити можна складати декілька разів, якщо з першого разу не пощастило. А якщо удача тебе підводить «енний» раз, то переносиш предмет на наступний рік. Зрозуміло, що еразмусівці цього робити не повинні.

Пари тривають або 45 хвилин, або півтори години. На кожному поверсі, в кожній аудиторії є вільний доступ до інтернету. В усіх кабінетах, у яких я встигла побувати є проектор і великий телевізор. На кожному поверсі туалет. Кава в їдальні дуже смачна!

Цей тиждень я лише працювала над розкладом, адже потрібно набрати певну суму навчальних кредитів. На жаль, не всі предмети збігаються з тими, які у мене заплановані в Україні, тому «Привіт дві сесії водночас!». Зате і там, і там мені цікаво вчитися.

Звісно, з кожним днем я дізнаватимуся про все більше і в деталях. Але одне я знаю точно: про це я ніколи не пошкодую і з радістю візьму участь ще раз. Не бійтеся ризикувати, можливо, є зони комфортніші за вашу теперішню?

П.с. Пропоную вам маленький вихід із зони комфорту – зайти до відділу міжнародних зв’язків у центральному корпусі університету. Саме завдяки цим людям і їхній допомозі я тут. Упродовж усієї підготовки до участі в цій програмі не почувалася самотньо. І тут, в іншій країні, я теж не відчуваю такого, адже поряд щирі й добрі люди з міжнародного відділу Католицького університету в Ружомберку.

Відділ міжнародних зв’язків