Олексій Кошель: «Народ може не знати, але все відчувати…»

Олексій Кошель: «Народ може не знати, але все відчувати…»

Сьогодні нашим співрозмовником став Олексій Миколайович Кошель – український політолог, журналіст, історик, поет, краєзнавець, знаний у своїх колах професіонал, випускник історичного факультету К-ПНУ імені Івана Огієнка. Він погодився поділитися з нами своїми думками про те, що відбувається в нашій державі.

– Як Ви можете прокоментувати ситуацію в Україні станом на сьогоднішній день?
– Станом на перше березня можна говорити тільки про Крим. Чому про Крим? Тому що, станом на сьогодні Росія починає грати на випередження. Адже те, що відбувається в АРК – це конфлікт не між бандитами та повстанцями, а конфлікт чітко зрежисований РФ. Ми повинні також говорити про те, що зараз пішла хвиля звинувачень нової влади, вчорашньої опозиції, в тому, що вони спровокували цей конфлікт мовними законами, «зрізанням зірки» і так далі… Ми повинні говорити про одне, що цей конфлікт формувався на протязі останніх 15 років і просто зараз найбільш сприятливий час для того, щоб можна було реалізувати плани офіційного Кремля. В країні відбувається лише становлення нової влади, легітимним залишається лише парламент і кабінет міністрів, немає легітимного президента. І тому, можна посіяти певні сумніви в середовищі військових, що й вони успішно роблять. Друге, те, що Україна перебуває в форматі надзвичайно великого стресу, що військова експансія Росії в Криму співпала з часом траурних подій в Україні. Росія вибрала надзвичайно сприятливий час. І, на превеликий жаль, українська влада не змогла адекватно відреагувати, тобто вона почала лише виправляти помилки вчорашнього та позавчорашнього днів, замість того щоб працювати на випередження. Ми повинні говорити про те, що в Севастополі проживають такі самі громадяни, як і в Львові. Інше питання, що в них там більш радянські цінності, російська, а не українська мова, але при цьому вони точно такі самі громадяни України.

Ми повинні їм дати право обрати Севастопольську владу, оскільки, конституція чітко передбачає, що необхідно прийняти закон про статус міста та окремі правила в ньому.  Дефакто – Севастополь не має законів. Закон про Севастополь потрібно прийняти, на мою думку, не в редакції Яценюка, а в редакції Колесніченка, який говорить про «Город-герой Севастополь». Більше того, ми повинні піти на зустріч у новому мовному законі. Потрібно чітко передбачити статус регіональної мови, який або статус офіційної мови регулюватиметься законами про Київ, Севастополь та АРК. Але це лише поверхневі речі, цим питання не вирішується. Ми повинні говорити про те, що зараз Кремль грає не в «одноходівку» а в «багатоходівку». І якби російська федерація хотіла прийти в Україну і оголосити незалежність  АРК, ми чудово розуміємо, що це можна було зробити ще минулого тижня. І парламент, і міські ради могли проголосувати під дулами автоматів чи без них тобто ж є багато важелів впливу: і фінансових, і матеріальних, і фізичних, і психологічних. Ми все таки живемо не в середньовіччі, а в ХХІ  столітті.  Реакція Заходу реакція цивілізованого світу, пострадянського простору може бути досить жорсткою. Чому я говорю про реакцію пострадянського простору? Тому  що хочу нагадати, що і офіційна Астана, і офіційний Мінськ не визнали незалежності Південної Осетії та Абхазії.  Ми повинні грати в «багатоходівку» і повинні бути готові до таких кроків, оскільки  вже найближчим часом ми побачимо спроби легітимно чи напівлегітимно запровадити кримське громадянство, запровадити видачі паспортів. Я думаю, що наступним етапом може бути проведення референдуму по вступу Криму в митний союз. Тобто відбудеться реалізація так званого Гагаузького сценарію. Гагазуія, яка входить до складу Молдови, провела так званий референдум, профінансований одним бізнесменом – таке  собі велике соціологічне дослідження, але в результаті 90% респондентів  проголосували за Митний союз. Тобто Росія отримала ще один важель для того, щоб говорити про ці речі. Ми повинні бути готові, що найближчим часом Росія на цьому не зупиниться. Я не виключаю, що невдовзі з’явиться рішення Севастопольської ради, про подвійну грошову одиницю про можливість розраховуватись рублями на території  АРК. Таких важелі впливу в Росії є дуже багато. Українська влада повинна діяти неупереджено і  розширити автономію. На всіх рівнях іти на зустріч, і знову ж таки, насамперед,  для , щоб отримати паузу і можливість зміцнити свої сили в Криму. Маю на увазі насамперед сили правоохоронних органів.

– Чи є небезпека що ось ці сепаратистські тенденції, які ми зараз спостерігаємо в Криму при підтримці РФ можуть перекинутись на східні регіони (Луганська, Донецька, Харківська область)?

– В Росії рішення по при все не приймаються спонтанно. На відмінну від Віктора Януковича, коли вся країна залежала від його настроїв і поглядів, Володимир Путін, як виходець з кагебістських кіл, а не кримінальних, прораховує свої дії. Як працює державна машина: вони беруть результати соціологічних досліджень, накладають  їх та визначають свої можливості. Тобто вони повноцінно прораховують військові операції, політичні або будь-які інші. Але в період революційних подій в Україні, все змінювалося настільки швидко, що прорахувати все неможливо. Ми самі були здивовані, коли побачили соцопитування: за кілька місяців рейтинг Порошенка подвоївся, а в Яценюка впав. Я думаю якщо провести опитування ще раз через тиждень  то можна буде побачити, що все може бути навпаки. Я не виключаю, що російська експансія в Криму вона зробить українську націю в Криму від Луганська до Чопа єдиною. Тобто в Луганську будуть антиросійські настрої, оскільки це пряме зазіхання на територію. Я думаю, що настрої щодо бажання бачити унітарну державу виростуть  скрізь і тому Кремль зараз прораховується. Вони зараз базуються десь швидше на емоціях, на своєму відчутті або на прорахунках кількамісячної давності. Вони не можуть зрозуміти, що не бандити, а саме громада зносить пам’ятник Леніну та перейменовує площі. Вони не можуть зрозуміти, що це не Правий сектор приїхав з Кут чи Львова до Запоріжжя захоплювати облдержадміністрацію, а це свої працівники. Вони не можуть зрозуміти, що українські олігархи фактично всі без винятку зараз роблять ставку на незалежність України, оскільки їм в жодному разі не вигідно квазідержавне утворення. Їм потрібнен Європейський Союз. Найближчими тижнями, можливо навіть місяцями ми будемо бачити зростання проросійських тенденцій, але це буде не зовсім так – це буде формування картинки для російського та кримського глядача. Зібрати тисячі людей з російськими прапорами це не проблема. Партія «Батьківщина» і «Партія Регіонів» за останні роки нам показали, що завдяки фінансовим ресурсам можна назбирати досить велику кількість людей, можна ставити наметові містечка, оскільки Україна, як демократична країна, закриває очі на подібні речі. Всі ці настрої в східному та південному регіонах будуть для створення телевізійної картинки.

Що Ви можете сказати про Митний союз?

– Ну, розумієте тут вже йдеться не про цивілізаційний вибір, а про певні зручності для своєї родини, для своїх друзів. От я цілком розумію жителів Луганська, які виступають за Митний союз, оскільки їм до Росії близько, вони їздять туди на заробітки і т.д.  Тому це цілком природне бажання бути інтегрованими з Росією, щоб мати певні зручності. Не забуваємо також, що відсоток прихильників євроінтеграції можна досить чітко співставити із відсотком людей, які були в ЄС або добре знають про життя у ньому. Неоднорідність держави, неоднорідність подібного сприйняття не є трагедією. Це цілком нормальний процес.

– Пане Олексію, Ви згадували за Порошенка, що його авторитет зріс. Що ви можете про нього сказати, як про одну з можливих кандидатур на пост голови держави?

– Розумієте, вподобання виборців не можна розглядати з точки зору політичної чистоти кандидатів. Виборцям не принципово, які були коливання в політичних силах. Виборцям потрібна скоріше чесність позиції.  Для мене був дуже показовий приклад, коли три лідери опозиції вийшли на майдан 20-го лютого і оголосили про свою угоду з Януковичем. Майдан виступив проти. Потім Віталій Кличко вийшов і вибачився перед людьми. Тобто люди побачили його насамперед не як політика, а як людину, яка може піти і вибачитися.  Це складний вчинок політика – подивитися кільком сотням людей в очі і сказати: «Вибачте, я бовдур». Давайте згадаємо, що в історії України одиниці політиків виходили до народу, і визнавали свою помилку публічно. Це велика рідкість. І в ці хвилини люди все пробачають, їхні симпатії дуже швидко міняються. Саме тому для людей не було принципово, в яких політичних силах перебував Порошенко, з ким він працював. Для них принциповими залишаються кілька речей:

– фаховість;
– умовно «чесні»схеми заробляння грошей;
– ведення чіткого, знакового бізнесу.

Наприклад, торт «Київський» відносять до неофіційних кулінарних символів України (сміється – авт.).  Це достатньо якісний продукт, відповідно до власника цього бізнесу є більша симпатія, ніж до власника тіньових операцій. Питання «чесності» та «нечесності» є набагато пріорітетнішим, щоб охарактеризувати політ діяча.

– Що, на Вашу думку, відбудеться з державою, якщо на її чолі поставити ідеолога?

– Зараз ми з вами живемо в державі, де більшість влади зосереджується в руках прем’єр-міністра. Фактично його вплив не менший, ніж у президента. Я не бачу загрози для країни в такому випадку. Треба виходити з того, які є реальні завдання для країни на сучасному етапі:

– євроінтеграція;
– максимальна адаптація до законодавства ЄС, проведення реформ за зразком Європи;
– розірвання Харківських угод;
– євроатлантична інтеграція;
– членство в НАТО.

Це гарантія цілісності та збереження суверенітету держави.  Хочу нагадати, що питання про НАТО не було в програмі дій уряду ще декілька днів тому. А тепер ми говоримо про це, як про обов’язкову умову. Це показує, що головою нашої держави не обов’язково повинен бути «господар». У першу чергу він повинен бути авторитетним в Європі та в світі. Його повинні однаково гарно приймати  в Брюсселі та Москві, в Парижі і  Берліні.

– А що означав і означає майдан для політиків?

-Вони хотіли аби він стояв. Аби він існував у формі народного віче, щоб використовувати його для ведення переговорів із владою, не більше. Але які потреби в суспільства? Воно хоче, насамперед, хороших, глибинних реформ і тому тема професіоналізму виходить на перше місце.

– Що, на Вашу думку, може допомогти нашій державі вийти з кризи?

– Докорінні зміни – ось чого потребує Україна. Ми повинні бути готовими до кардинальних змін у сфері економіки, правоохоронних органів та органів держвлади, парламенту. Готовими до зміни обличчя нашої держави, до відходу від радянських канонів управління держапаратом, містами, областями та селами. До прикладу ми повинні скасувати статус «смт – селище міського типу». Є безліч прикладів, коли кількість жителів у так званих «смт» реально перевищує кількість жителів у містах. Ми повинні стати на шлях реформування, на шлях становлення нової суверенної України.

 

Розмовляла Олена Митрофанюк,
студентка ІІ курсу 
факультету
української філології та 
журналістики,
кореспондент газети