Анжеліка і книжки: читання під час карантину

Анжеліка і книжки: читання під час карантину

Поділитися!

Роман «Дерево росте у Брукліні»  американської письменниці Бетті Сміт

Через карантин уперше за довгий період ми отримали те, про нестачу чого так багато говоримо, – час. Кілька довгих тижнів сидіння вдома – це, звісно, не ідеальний варіант, адже ми не можемо відвідати кав’ярні, влаштувати пікнік чи подивитися фільм у кінотеатрі. Однак це період, коли можемо перепочити від повсякденного поспіху і приділити більше часу чомусь приємному. Тому, напевно, майже в кожного з тих, хто зараз «карантинить», виникає питання: як же з користю і задоволенням провести цей час? У мене, як досвідченого книголюба, є відповідь – читати. Крім задоволення від хорошої книги, ви отримаєте також можливість трохи відволіктися від реальності. Ескапізм – втеча від реального світу у світ фантазій – важливий механізм нашої психіки. І зараз, коли насправді досить важко забути про власне причину загальнодержавного карантину, особливо потрібно інколи відволікатися. Ширлі Джексон, американська письменниця, авторка знаменитого «Привиду будинку на пагорбі» писала, що жодна жива істота не може постійно знаходитися в реальному світі. Усім потрібен перепочинок, своєрідне «переключення». Усім потрібна невеличка втеча в хороше місце.

Сьогодні я розкажу про одне з таких «хороших місць» – дебютну  книгу американської письменниці і драматургині Бетті Сміт під назвою «Дерево росте у Брукліні». Це історія про сім’ю Ноланів, про їхні прості радощі та життєві негаразди на тлі Брукліна 1910-х років. Ірландці за походженням і бідняки за збігом обставин, вони самовіддано намагаються вижити в не завжди доброзичливому світі.

У центрі сюжету книги – Френсі Нолан, дівчинка зі щирим і відкритим поглядом на світ, яка любить читати книги і майже не має друзів. «Дерево росте у Брукліні» – історія дорослішання Френсі. На початку книги ми знайомимося з 11-річною довірливою дитиною, яка любить сидіти за книгою і дивитися з балкону на дерево, що росте у дворі їхнього будинку. А прощаємося ми з дорослою 16-річною дівчиною, у якої за плечима перша робота, перші розчарування і відкриття. Ця дівчина точно знає, чого вона хоче, коли кидає прощальний погляд на дерево.

Книга сповнена життя і простої життєвої мудрості. Коли ми читаємо про комічні історії, у які втрапляла Френсі, про її сльози і боротьбу, про те, як важко було вижити сім’ї емігрантів у Америці початку ХХ століття, чомусь це сповнює надією і вірою в краще. Це дуже світлий і добрий роман. У ньому стільки душі, тепла, емоцій і почуттів, що на серці стає радісно. Крім того, в авторки проста і легка манера письма, і читати її прозу дуже приємно.

А що ж таке життя в розумінні Бетті Сміт? Воно схоже на те дерево, що росте в бетонному емігранському Уільямсбурзі, чи не найбіднішому районі Брукліну, на яке так часто любила дивитися Френсі. Навіть після того, як дерево майже зрубали,  воно знову почало рости, просто трохи іншим став малюнок гілок. І ніщо не може зупинити це дерево, яке колись величною зеленою кроною накриє весь Бруклін!

Приємного читання!

Анжела Хан, директор студентського клубу