Чомусь у суспільстві створився такий стереотип – якщо спортсмен чи фізкультурник, то обов’язково неосвічений, з невисоким рівнем IQ (і то ми зараз не говоримо про ораторські можливості мера Києва). Насправді ж є дуже багато розумних, талановитих та харизматичних спортсменів. Не вірите? Думаю, бесіда з Ростиславом Шаркевичем, студентом другого курсу факультету фізичної культури К-ПНУ імені Івана Огієнка проілюструє вам протилежне.

– Привіт, Ростиславе. Дуже рада тебе бачити.

– Привіт, Іванно.

– Ось ти вже навчаєшся другий рік у К-ПНУ, встиг багато чого досягти. Україна знає, що наш університет готує висококваліфікованих спортсменів. Скажи, чи відповідають твоїм очікуванням реалії навчання у ВНЗ?

– Очікування були зовсім іншими. Я чув від інших людей, що, якщо фізкультурник  – значить низький рівень інтелекту, бо існує такий стереотип. Але, коли я вже пішов навчатися в К-ПНУ, то відчув наскільки це все професійно та як круто там навчатися. Я знаю дуже багатьох відомих людей особисто: Василя Матвійчука, який виступав на Олімпійських Іграх, Кінзерську Олесю. Я дуже радий, що зараз там навчаюсь.

 – Професія, яку ти зараз опановуєш, це дійсно те, чого ти хотів? Чи, може, мав інші плани?

– Так, були зовсім інші плани. Я хотів вступати до театрального університету імені Карпенка-Карого на актора театру та кіно. Але так склалися обставини, що я зараз навчаюсь тут. Я пройшов, але необхідно було залишитися в рідному місті.

– Чи хотів би ти надалі займатися театральною діяльністю?

– Важко, бо часу на це майже немає, але дуже хотілося б. Після такої тривалої паузи я хотів би продовжити свою акторську діяльність, бо практика гри на сцені в мене є. Я виступав за молодіжну збірну КВН Кам’янця – Подільського. Готував нас Вова Черняк. Мав також і  власну КВН-команду.

– А якісь хобі ще маєш, окрім того, що весь свій вільний час ти проводиш на тренуваннях?

– Ну так КВН… був. Хоча нам це заборонено. Якщо ви помітили, на жодному концерті немає команд з факультету фізичної культури.

– Чому заборонено?

– У нас немає на це часу. Тренери кажуть, що через це ми почнемо прогулювати тренування, а для спортсмена це – неприпустимо.

– А маєш час на особисте життя?

–  Так, маю. Небагато, але маю. Моя дівчина мене розуміє, за що я їй дуже вдячний.

– Що тобі дається важче – фізичні навантаження чи теорія?

– Теорія, звісно. Я маю другий розряд по футболу, що дається значно легше. А теорія… Багато є того, що ти не розумієш, не розумієш для чого воно тобі треба. Практика, звісно, важливіша, але теорія показує, вчить, як треба правильно себе поводити в спорті.

– А які саме у вас тренування?

– Особисто в мене – футбол. Там ПСМ діляться на кілька видів: вільна боротьба, сумо, теніс, пінг-понг… Дуже багато можливостей.

–  Не можу не запитати в тебе про досягнення. Якими спортивними результатами ти пишаєшся?

–  Чим я пишаюся? Ну, перш за все, тим, що навчаюся разом із такими здібними спортсменами. Ще на першому курсі ми перемогли з футзалу наших викладачів. А щодо особистих перемог – це підвищена стипендія і те, що моє фото висить на дошці пошани в університеті поряд із зображеннями видатних спортсменів нашого вишу.

– А хто надихає тебе на твої досягнення?

– Та ніхто не надихає.

– Може, маєш кумира в спорті?

– У спорті кумирів не маю. Хоча хотів би дуже побачитись із Богданом Ступкою.. Але, на жаль…

– А як складаються стосунки з твоїми одногрупниками, колегами-спортсменами? Чи немає жорсткої конкуренції?

– Супер. Конкуренції немає. Хоча колись куратор нас цим лякав. Просто ми всі хочемо показати свій максимальний рівень. От не вмієш ти робити сальто, але з усіх сил стараєшся і, навіть, якщо ти щось собі там зламаєш…

– Ой, а часто таке траплялось?

– Ну, тільки коли стрибали через «козла» (сміється). А так –  нічого серйозного.

– Розкажи, будь ласка, про типовий день студента-фізкультурника. Як він починається: зарядка, який сніданок? Чим завершується день?

– Прокидаюся я досить…пізно, а готуюся завчасно звечора. Уранці дуже важливо – гарно поснідати, бо надзвичайно багато енергії йде на гімнастику, ритміку, хореографію.Далі в нас «медичні» пари. Потім тренування після другої години. Ну і додому, відпочивати, бо дуже втомлюємося.

– Чи дуже багато зусиль ти докладаєш, аби залишатися в тонусі? Чи, може, це тобі як «два пальці об асфальт»?

– Ну, не «два пальці об асфальт». Але мені це цікаво, по-перше. Якби не мав зацікавлення, навряд чи я отримував би від цього задоволення. Насправді, це дуже важливо.

– Я дуже дякую, що ти виділив трохи часу для інтерв’ю. Надзвичайно гарно поспілкувались, як на мене. Може ти хочеш щось додати «Post Scriptum»?

– Будьте здорові. Займайтеся фізичною культурою. Спорт – це здоров’я, а воно найважливіше в житті.

Розмовляла Іванна Шептицька, студентка ІІІ курсу
факультету української філології та журналістики
(спеціальність “Журналістика”), кореспондент газети