Змістовно і цікаво опановують дисципліну «Сучасна риторика та спічрайтинг» здобувачі вищої освіти 2-3 курсів факультету іноземної філології. Молодь прагне здобути якомога більше знань і провести час із користю. Таку можливість їм надає виступ із доповіддю перед одногрупниками. Тему оратор обирає самостійно, опираючись на свої знання, інтереси, хобі, попередній досвід публічних виступів. У ці дні на вибір впливає ще й очікування Хеловіну – свята, яке сягає корінням часів древніх кельтів (бл. 2 тис. років тому). Кельти вірили, що у ніч на 1 листопада стирається кордон між світами живих і мертвих, а душі повертаються на землю. Як тут не звернутися до загадкового, не поділитися своїм баченням таємниць?

Це прекрасно вдалося Олені Возняк, яка 2-й рік навчається за освітньо-професійною програмою Середня освіта (Мова і література (англійська, німецька). Дівчина захоплюється літературою, музикою, кіно, цікавиться ораторським мистецтвом. Тому, за її словами, обрала зазначену дисципліну й успішно її вивчає.

Слухачі-одногрупники та викладач доцент Білоусова Т.П. уважно прослухали і обговорили виступ Олени із теми «Мольфари».

Тож продовжуємо традицію публікації авторських ораторських текстів і пропонуємо вам долучитися до таємного світу мольфарства.

***

Вони мали сотні імен та одне покликання. Могли підтримувати зв’язок із силами природи. Вчили прислухатися до них і навіть керувати ними: відводити грозу, насилати повені, перетворюватися на тварин, літати, спілкуватися з духами. Ці люди здатні вилікувати або вбити людину, змусити кохати до нестями або люто ненавидіти.

Так говорили про гуцульських чаклунів, мольфарів, а ще кажуть – вони і досі живуть серед нас.

Слово «мольфар» походить від «мольфа» – річ, яка наділяє власника магічними силами, проте може і вбити його. Мольфою міг стати будь-який предмет, і навіть ось цей брелок, який зараз у мене в руках, варто лише промовити над ним спеціальне закляття.

Одним із головних місць сили мольфарів була гора Писаний Камінь, що знаходиться недалеко від села Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області. На горі зображені загадкові знаки, схожі на ієрогліфи (фігурки людей, ромби, кола та хрести), через які вона і отримала свою назву. Науковці вважають, що найдавніший малюнок з’явився ще за часів Київської Русі й до сьогодні повторюється в гуцульських орнаментах.

За легендою, в цьому місці навіть проста людина на якусь мить може стати чаклуном. А ще Писаний Камінь може виконати будь-яке бажання – достатньо доторкнутись до нього головою та руками. Вірити в це або не вірити – вирішувати вам, але побувати тут хоч раз у житті однозначно варто!

Ще одне унікальне місце – підніжжя гори Говерла, де знаходиться крихітне містечко Ворохта.

У містечку з глибокої давнини і дотепер проживає багато ворожок, магів, цілителів. Як кажуть в Україні, «Що хата – то мольфар». Ворожити тут вміє чи не кожен, тож з усіх кінців України, з-за кордону тисячі людей їдуть у Ворохту за порадою. І не дивно: сама назва містечка походить від слова «ворохтити», тобто «ворожити», «гадати». А на його гербі зображений Едельвейс, квітка-талісман, квітка, схожа на маленьку зірку, закутану в біле хутро, квітка кельтських магів.

Ще одне місце сили – високогірне озеро Несамовите, схоже на велике дзеркало. Кажуть, що вода цього озера очищує від негативу і навіть заживляє енергетичні пробоїни. В глибині озера нібито знаходиться вирій, сполучений з доісторичним підземним морем…

Вода в Несамовитому дуже чиста і віддзеркалює небо, тому тривожити її не можна – моментально зіпсується погода. Маючи добрі наміри і чисті думки, можна «нашепотіти» на воду своє бажання, – воно неодмінно здійсниться.

У таких унікальних місцях інколи, не часто, народжуються мольфари. Так називають людей, наділених особливою силою, надприродними здібностями. За однією з версій, мольфари – це потомки козаків-характерників, а саме чаклунів, охоронців війська.

Отже, у гуцульській сім’ї з’являється дивна дитина, яка багато часу проводить наодинці з природою, може спілкуватися з душами померлих, чує або бачить те, що не відкривається іншим. Вона здатна творити добро і зло, володіє чорною або білою магією. Специфічні знання отримує від пращурів, з покоління в покоління однієї родини. Це мольфар за спадком, від народження. Є і такі, які мають задатки, але не мають знань – їх спеціально навчають.

Основна сила мольфара в його словах та співах, кожен вирізняється своїм неповторним, так би мовити, «стилем роботи».

Розкажу про знаменитого гуцульського мольфара – Михайла Михайловича Нечая (1930–2011).

Перед зйомками фільму «Тіні забутих предків» до Нечая на консультацію приїжджав режисер Сергій Параджанов. Мольфар розказував йому про самобутність Гуцульщини, а виконавця головної ролі Івана Миколайчука вчив грати на дримбі. До речі, Нечай був керівником фольклорно-етнографічного народного ансамблю, сам виготовляв музичні інструменти.

Коли в Чернівцях планували проводити перший фестиваль «Червона рута», організатори запросили Нечая «підтримувати небо» – забезпечувати безхмарну погоду, відвертати дощ, який міг би завадити успішному проведенню заходу. Мольфар прекрасно впорався зі своєю місією: ясна погода була не тільки під час фестивалю, але й ще наступні 7 днів.

Журналістка, письменниця і дослідниця мольфарства Громовиця Бердник багато років підтримувала з Михайлом Михайловичем дружні стосунки. За її спогадами, Нечай був людиною делікатною, надзвичайно розумною, глибокою і мудрою. Свої здібності та знання сприймав як обов’язок служити на користь людям і, попри публічність, не ділився ними ні з ким.

Усі ви знаєте, що Нечай провидів свою смерть і відмовляв усім, хто просив про зустріч із ним після 15 липня 2011 року. Ранком того дня хворий на шизофренію чоловік, який раніше уже скоїв умисне вбивство, під час лікувального сеансу вдарив мольфара ножем. На допитах він мотивував напад релігійними переконаннями.

Їхні ритуали живуть століттями, а їхні здібності залишаються нерозкритими. З кожним сходом сонця або настанням ночі мольфари переплітають долоні в чарівних жестах, які виганяють темноту та приносять світло. Але всі їхні чари, перехрещення неба та землі, залишають по собі лише питання, які вітрами збираються на високих гірських вершинах. Чи знайдемо колись розгадку, чи залишиться мольфарство вічною таємницею? Не знаємо… Можливо, сама природа зберігає цю таємницю, і мольфари – лише посередники між світом живих та загадковим світом Карпатських гір?

***

На думку слухачів, промова Олени Возняк була дуже вдалою: логічною, сповненою цікавих фактів, емоційною. Дівчина говорила вільно, чітко, ясно, не вживала слів-паразитів. Демонструвала виправдані жести і міміку, активно співпрацювала з аудиторією та коментувала слайди презентації. Дякуємо їй за чудовий виступ і сподіваємось, що почуємо ще не один раз!

Олена Возняк,
студентка 2 курсу (Ang1-b22)

Тетяна Білоусова,
кандидат філологічних наук, доцент,
керівник студентського Ораторського клубу