До змісту

Абітурієнтське літо

Публікація від 15 липня 2016.

rxvMNso

Провідуючи влітку центральний корпус КПНУ, одразу помічаєш різницю у часопросторі. Не те, щоб корпус змінив колір як хамелеон, чи Огієнко при вході заговорив, щоб ти його побачив.

Але з-поміж людей, які сидять на лавочках, заходять і виходять з дверей надвір, ти не помічаєш знайомих обличь, не чуєш окликів. Об 11:05 та 13:00 в корпусі можна піднятись сходами, не зіштовхнувшись з кимось по дорозі. Може, ви подумали, що це – утопія, такого не може бути, це ж будній день КПНУ! Але ні, це просто літо. Замість галасливих і завжди голодних студентів на диванчиках сидять абітурієнти з батьками.

Дівчата – у легких сарафанах, хлопці – в сорочках і шортах, батьки – у надокучливому спекотному чеканні в авто чи надворі. У декого з них бастіон освіти викликає бурхливе море недовіри, в яке не дуже хочеться відправляти власну кровиночку, але є й такі, хто радіє тому, що їхня дитина перша з-поміж родичів склала ЗНО так, що може поступити на бюджет, та ще й в університет.

Цього року необов’язково було приїздити, щоб подати документи – можна було відіслати заявку через мережу Інтернет. Але більшість молодих людей не довірились прогресивним технологіям і приїхали особисто – чи то, щоб тримати весь процес під контролем, чи щоб оглянути простір майбутньої взаємодїї зі світом науки та знання.

У зграйках абітурієнтів не затихають розмови про майбутнє навчання, що чекає їх вже з вересня.

Буває, що абітурієнти повертаються до оголошувальної дошки, щоб пересвідчитись: «От, насправді, мої документи прийняли!»,  – мамі хвалиться по телефону хлопець у синьому піджаку, що знайшов у списках оновлену цифру.

І все, що залишається побажати їм з п’ятирічної освітньої висоти – шукайте і знаходьте,  радійте і вчіться у будь-якій послідовності.

Ясінчук