Категорія: увімкни світло

“Увімкни світло”. Евеліна Голдибан. #студенти

«Я внутрішньо задоволена від того, що можу бути корисною для когось,

що я не просто живу, а можу щось робити корисне для суспільства»

 Евеліна Голдибан – студентка 2 курсу факультету іноземної філології

Через війну ти змушена була виїхати з нашої країни. Чому обрала саме Швейцарію?

Я не обирала країну, куди мені їхати, оскільки взагалі не мала бажання покидати Україну. Але разом зі своєю старшою сестрою Веронікою і її двома дітьми ми виїхали в Швейцарію до міста Валлізеллен, де проживає і працює сестра її чоловіка.  Тут ми перебуваємо вже декілька місяців. Я допомагаю Вероніці з дітьми.

Скажу чесно, що із самого дитинства дуже мріяла побувати в Швейцарії. Причиною такої дитячої мрії був переглянутий художній фільм «Хайді», який знімався саме тут. Мені дуже сподобалась природа, гори, будиночки, які побачила у фільмі. Я завжди казала: «Як би хотілось там побувати і побачити це все на власні очі». Тоді навіть уявити собі не могла, що моя мрія здійсниться, хоч і за таких обставин. Місце зйомок знаходиться неподалік від міста, де ми проживаємо. Тому я мала змогу там побувати і насолодитись усією красою.

Читати далі

“Увімкни світло”. Оксана Логвіна та Юлія Данчук. # викладачі

Сьогодні, коли минув уже третій місяць героїчного протистояння України у війні з росією, як ніколи раніше гостро, постає проблема психоемоційного стану особистості в умовах стресу. Ми поспілкувалися із психологами соціально-психологічної служби, які активно працюють зі студентами, викладачами вишу та всіма охочими від початку повномасштабної війни.

Про способи збереження психологічного здоров’я, специфіку емоційної реакції на стрес, психологічні прийоми у період криз та емоційні настрої серед українців нижче читайте в інтерв’ю із кандидатами психологічних наук, психологами соціально-психологічної служби К-ПНУ Оксаною Логвіною та Юлією Данчук.

Поділіться, як часто студенти та викладачі нашого університету звертаються по допомогу?

Від початку повномасштабної війни соціально-психологічна служба надає допомогу університетській спільноті та всім охочим. Перший місяць війни був найскладнішим періодом. Кількість звернень була максимально великою. Потім почався адаптаційний період, що дав можливість нашим студентам та викладачам, «відносно» стабілізувати свій стан, навчитись керувати панічними атаками, долати тривогу, здобути нові навички щодо контролю над власним життям та своїм емоційним станом.     

Соціально-психологічна служба університету активно та систематично розміщує на сайті університету матеріали кризової допомоги, самодопомоги під час воєнного стану. Зараз частота звернень залежить від військових подій, які висвітлюються в пресі (м. Буча, м. Маріуполь та ін.).  

Читати далі

“Увімкни світло”. Вінстон Пеннібеккер

Стипендіатка програми імені Фулбрайта Вінстон Пеннібеккер (Wynston Pennybacker).

Він, Ви – стипендіатка програми Фулбрайта. Розкажіть, будь ласка, про Ваш творчий і професійний шлях. Чому вирішили взяти участь у цьому гранті?

Перед тим, як подати свою заявку на цю програму, я працювала вчителем академічного письма в середній школі і два роки працювала з учнями 17-18 років. Також практикувалася в одному з коледжів Техасу (Texas College Access Network), консультувала студентів щодо особливостей вступу до закладів освіти, влаштування на роботу тощо. Здобувши такий досвід, подала заявку для участі у програмі.

Однією з причин, чому я обрала саме Україну, є те, що  під час навчання в університеті я вивчала історію Росії переважно російською мовою. У межах курсу неодноразово згадували Україну, стало цікаво більше дізнатися про неї. Україна для мене – щось близьке й зрозуміле, тут я зможу здобути новий досвід, познайомитися з українською культурою, людьми тощо.

Читати далі

“Увімкни світло”. Юрій Злотін. #студенти

Час є для всього, головне – бажання!

Юрій Злотін – студент ІІІ курсу історичного факультету спеціальності 032 Історія та археологія, стипендіат Кабінету Міністрів України.

Ви студент спеціальності історія та археологія. Яка мотивація такого вибору?

Моє захоплення історією розпочалося ще в 6-7 класі, коли я перший раз серйозно «вчитався» в підручник з історії України, тоді мені це дуже сподобалося. Потім я почав усе більше часу приділяти цьому предметові, бо мене він справді зацікавив, зокрема те, як будуть події розвиватися далі. На щастя, пам’ять на дати в мене гарна, тому у 8 класі я вже знав майже всі історичні дати від 6 до 10 класу та вільно оперував подіями.

Після 9 класу я вирішив, що мені варто більш поглиблено вивчати історію, але, на жаль, навчальна програма звичайної сільської школи на це не була розрахована. Від свого друга я дізнався про Хмельницький обласний ліцей ІІ-ІІІ ступенів Хмельницької обласної ради і, поїхав туди, склав іспити і вступив.

Саме ліцей найбільше вплинув на мене як на особистість, так як з 14 років я вже був у досить серйозному соціумі: 6 днів навчання на тиждень, наукова діяльність, по 10-12 уроків історії на тиждень та інші історичні дисципліни. Щиро дякую директору ліцею Курманському Юрію Івановичу, своїм профільним учителям Папушину Михайлу Петровичу та Мельнику Анатолію Миколайовичу, які, до речі, теж навчалися в К-ПНУ, своєму кураторові Павлик Світлані Степанівні.

А якщо говорити про те, чому саме спеціальність Археологія, то мені давно подобалося знаходити старовині речі, вивчати їх, реконструювати якоюсь мірою, і взагалі, на мою думку археологія – це безкіннечна та дуже цікава наука, яка поєднує в собі різні чинники та нюанси.

За результатами ЗНО я таки вступив на омріяну спеціальність до вишу, до якого давно хотів потрапити.

Читати далі

“Увімкни світло”. Оксана Лівач. #випускники

Оксана Лівач – випускниця факультету фізичної культури, борчиня вільного стилю, призерка чемпіонату світу, чемпіонка Європи, майстер спорту України міжнародного класу

Спорт для Вас, це поклик душі, мрія дитинства чи челендж?

Спорт – це моє покликання! З дитинства росла у спортивній сім’ї і тому дуже люблю спорт. Це вже невід’ємна частинка мого життя.

У чому Ваша мотивація до спортивного зростання?

Я завжди ставлю собі високу ціль, яку хочу досягти. Для мене немає нічого неможливого, навіть коли складно чи бувають якісь життєві перешкоди, це все долаю, оскільки є мета.

Читати далі

“Увімкни світло”. Теджіндер Каур. #студенти

Молода, красива та перспективна Теджіндер Каур, котра володіє п’ятьма мовами, приїхала до України з Індії (штат Пенджаб), щоб опанувати українську мову та віднайти нових друзів. Для навчання Теджіндер обрала Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, у якому зараз навчається на підготовчому відділенні для іноземних громадян та осіб без громадянства. 

Чому для вивчення іноземної мови Ви обрали саме українську мову та Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка?

Я дуже довго шукала в Інтернеті інформацію про країни та університети куди б я могла поїхати на навчання. Однією з причин, чому я обрала Україну та власне вивчення української мови – це якість освіти, яку надають заклади вищої освіти України. Тому я твердо вирішила, що буду вивчати саме українську мову.

Читати далі

Студенти-економісти раціонально провели карантин

🎓СТУДЕНТИ-ЕКОНОМІСТИ раціонально провели карантин, дотримуючись, розробивши власні рекомендації:
⏰ Збалансувати  робочий день по основним сферам:  дистанційна робота, спілкування з сім’єю, фізична активність вдома, час на хобі, саморозвиток.
📜 Розробити план дня (близько 5-7 пунктів, де 3 – першочергові для виконання, 2-3 – другорядні, 1-2 – можна відтермінувати).

Читати далі

Політика прагне «залізних леді»

Надія Кіндрачук – студентка 4 курсу спеціальності «Політологія» К-ПНУ ім. Івана Огієнка розповість про те, як проходила свою першу практику в Києві, як познайомилася з лідерами країн та коли почала дивитися програму «Шустер LIVE».

Перша столична практика

Антон Віталійович Найчук (кандидат філософських наук, доцент кафедри філософських дисциплін – прим. авт.) сприяв тому, щоб студенти могли себе зреалізувати фахово в різноманітних державотворчих проєктах.

Читати далі

“Увімкни світло”. Barbara Januszkiewicz. #гості

Академічна мобільність відкрита для студентів і викладачів Університету Огієнка. Однак, для тих, хто немає змоги «підкорювати» нові країни за програмами обміну, Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка знайшов вирішення. Тепер, аби перейняти досвід провідних міжнародних фахівців, не потрібно виїжджати за межі України, адже викладачі завітають до вас!

Так, нещодавно, Барбара Янушкевич – доктор гуманітарних наук, що працює у Жешівському Університеті, розпочала співпрацю із Кам’янець-Подільським національним університетом імені Івана Огієнка. Наразі вона викладає польську мову для студентів нашого вишу.

Ми мали можливість поспілкуватися з пані Барбарою.

Читати далі

“Увімкни світло”. Олександра Стара. #студенти

Що тебе спонукало до участі в програмі Erasmus+?

У мене завжди одна мотивація – жити так, як хочу. Це стосується усіх сфер мого життя.

Про Еразмус я дізналася, напевно, ще в 10-му класі. Вже тоді відчувала, що якось буду причетною до цього проекту, хоча почала вивчати англійську мову з нуля лише в 9 класі. Коли вступила до нашого університету, думала з іронією: “Ось і взяла участь у міжнародних програмах навчання”. Тоді я навіть не могла б подумати, що буду вдячна сама собі за вибір закладу вищої освіти. Особливо у вересні минулого року, коли прочитала на сайті, що оголошується набір для участі в програмі академічної мобільності. Тоді я поставила собі мету – стати учасницею цього проекту.

Чи не переслідували тебе якісь острахи, що ти їдеш одна в чужу країну, в інше місто?

Якщо я чогось боюся чи соромлюся, то роблю все за принципом «клин клином вибивають». Шість місяців я жила думками про своє життя за кордоном. Були лише позитивні уявлення, незважаючи на невпевненість щодо свого рівня володіння англійською мовою. Мені подобається робити собі виклики, крім того, люблю відчуття самостійності. Та все ж таки останнього тижня перед поїздкою я перехотіла їхати. Я злилася на себе: чому мені на місці не сидиться. Адже вдома у мене стільки всього крутого, і була задоволена усім цим. Тоді я почала цінувати друзів, рідних, своє оточення ще більше. Вважаю, що зміни надихають, але водночас і лякають. Успіх завжди уявляється чимось класним і веселим, але рідко ми говоримо про пожертвування заради нього (так, Еразмус для мене теж маленький успіх). Головне, щоб віра і бажання були сильніші за страх. У мене вони завжди сильніші, тому я навіть на секунду не вагалася щодо участі в цій програмі.

Як називається університет, до якого ти поїхала на навчання?

Католицький університет у місті Ружомберок.

Що тобі найбільше запам’яталося в університеті м.Ружомберок?

У мене пам’ять працює за цікавим принципом – вловлювати несуттєві дрібниці. А якщо говорити власне про університет, то вражає передусім різниця в матеріально-технічній базі.

Розкажи про те, як ти проводила вільний час?

Немає вільного часу – не думаєш, як його використати. Так, у мене там був дуже зручний розклад занять, тому я мала час для відпочинку. Намагалася придумати заняття на вихідні швидше, ніж вони з’являлися. Я дуже багато гуляла. Там просто нереально сидіти в чотирьох стінах і через вікно дивитися на гори. Проїзд Словаччиною для студентів безкоштовний, тому замість гуртожитку я «поселилася» в поїздах (це якщо порівняти час, який я проводила в приміщенні, і час, упродовж якого я перебувала в дорозі). Також я відвідувала різноманітні цікаві заходи, де скарбничка моїх знайомств постійно поповнювалася. Але навіть мені, екстраверту, потрібно хоч декілька годин самотності. Ось на це там був дефіцит.

Отже, Erasmus+ – це проект лише для активних студентів?

Наведіть мені, будь ласка, приклад місця/середовища, де чекають пасивних? І я не тільки про студентів. Може, це жорстоко, але так, місця для пасивних людей немає. Якщо людина не готова працювати, не хоче пізнавати світ, а чекає, коли її запросять очолювати міжнародні корпорації, – то це її вибір. Нехай чекає. Кожен заслуговує того результату, на який працював. Перемагають наполегливі, але біля них я не бачу пасивних.

Для мене пасивність – це щось схоже на небажання жити (звісно ж, у межах розумного). І не плутайте її (пасивність) зі спокійними темпераментами характеру. Не потрібно штучно створювати людину-робот з моторчиком, щоб бути активним. Цей запал можна відчувати навіть тоді, коли людина спокійно сидить, мовчки розмірковує.

Не потрібно нарікати на владу, що немає, мовляв, платформ для самореалізації, але ж можливості під носом. Тут важливою є саме частинка «само». Якщо сама людина не хоче себе проявити, то чому замість неї повинен це робити хтось інший?

Чого очікувати студентам, котрі повернулися до Університету Огієнка? Чи виникали якісь проблеми з навчанням?

Коли я від’їжджала, то лише дехто мені казав, що я пошкодую. Цих людей можна порахувати на пальцях однієї руки. І тепер я докладаю всіх зусиль, щоб у моєму оточенні їх ставало ще менше. Не пальців, а людей.

Я не пошкодувала жодного разу. Чи були проблеми з навчанням, коли я повернулася? Не було. Це звичайні поточні питання, пов’язані з сесією. Звісно, їх було б менше, якби я не вирішила ризикнути й поїхати на стажування. Але це ж мій вибір і лише я повинна це владнати. Тепер все доводиться розв’язувати дистанційно. Проблеми з тим, що не всі предмети мені перезараховуються. Якщо точніше, то перезарахували лише один. Ще важче писати модульну контрольну роботу, коли лише перед її написанням дізнаєшся про назву предмета. Безперечно, викладачі в цьому не винні, вони не зобов’язані мені ставити оцінки лише за те, що я приїхала. Я цього й не очікувала. Знала, що буде важко, але була готова сама вирішувати свої навчальні проблеми.

Що ти хочеш побажати тим, хто все ще не може визначитися: їхати чи не їхати?

Ну, тут я не можу бути порадником, адже кожен вирішує все індивідуально. Як я можу порадити комусь пити молоко, якщо його організм не переносить лактозу? Я впевнена, що поїхала б ще раз точно. Без сумнівів. Зі всіма труднощами і переживаннями. Вихід із зони комфорту робить нас сильнішими. Для мене Еразмус – це щось набагато більше, ніж програма з обміну. Впродовж цього періоду я почала простіше ставитися до людей – без очікувань і без осуджень. У моїй голові тепер точно нема кордони. Це був, один із найкращих моментів мого життя. Не обіцяю, що з вами трапиться те, що зі мною. Особливо, якщо ви звикли шукати у всьому мінуси. П.с. Дехто може подумати, що я влаштувалася позаштатним працівником з піару відділу міжнародних відносин. Ні, це не так. Насправді я щиро дякую людям, котрі допомогли мені здійснити мою мрії, підтримати мене, давали мудрі поради.

Максим Сльозкін, редактор газети “Студентський меридіан”