Незаконний референдум в Криму, який був абсолютно фальсифікованим, відбувся 16 березня цього року. Нібито за його результатами, більшість жителів півострову проголосували за приєднання окупованого Криму до Російської Федерації. Майже всі країни світу не визнали легітимності референдуму. До цього часу нам важко осягнути масштаби трагедії, яка трапилася. У нашому університеті навчається декілька корінних кримчан. Серед них – Лілія Нурадінова, студентка ІІ курсу факультету української філології та журналістики (спеціальність «Журналістика»), яка бере активну участь у творенні нашого часопису. Ліля погодилася прояснити справжню ситуацію, яка склалася на півострові, хоча це інтерв’ю підняло занадто гостру для неї тему – тему не лише її етнічної батьківщини, а й подальшу долю її родини.
– Ліліє, розкажи, будь ласка, нашим читачам, чи справді кримчани так палко хочуть бути в складі Російської Федерації, як нам це нав’язують проросійські ЗМІ?
– Ні, корінні кримчани – точно не хочуть! Насправді половина цієї провокаційної інформації – абсолютна неправда. Звичайно, є жителі, які хочуть прийняти російське громадянство, мотивуючи це різними (часто абсурдними) причинами. «До влади прийшли бандери. Ми не хочемо жити під ними, бо пам’ятаємо нашу історію». «Ми переживаємо за нашу рідну російську мову. Тепер вона може бути заборонена в Україні». Але так говорить абсолютна меншість населення Криму. Взагалі складається враження, що ЗМІ спеціально переслідують ідею розділення людей. Не дарма говорять, що третя світова війна – інформаційна.
– Хто за національністю твої батьки?
– Мама – українка, а батько – кримський татарин.
– Якою є сфера їхньої діяльності?
– Робота батька пов`язана з будівництвом, а мама викладає українську мову в школі. Мама й опинилася в Криму за направленням після інституту.
– Чи бойкотували члени твоєї родини незалежний референдум, який відбувся на півострові?
– Так, безперечно. Ні мої батьки, ні родичі, ні більшість знайомих не ходили на референдум.
– Як твої батьки відносяться до твоїх поїздок на Майдан?
– Я спершу їм про це не розповідала. Розуміла, що згоди я не отримаю, тай не хотіла, щоб вони хвилювалися. Нещодавно я розкрила секрет. Мама не вимовила ні слова проти, а батько ще й підтримав. Лише попросили мене бути обережнішою на таких заходах.
– Ліліє, чи залишиш ти українське громадянство?
– Безумовно. У Крим більше не повернуся. Хіба що тоді, коли його повернуть до складу України. Я вважаю себе патріотом своєї Батьківщини і готова їй допомагати, але за умови, що вона потребує цієї допомоги. Криму я зараз (зі своїми поглядами) не потрібна, а от Україні принести користь ще зможу.
– Чи відчуваєш ти себе насильно відірваною від домівки?
– Морально дуже важко. Розумію, що з батьками тепер майже не бачитимуся. На щастя, вони поки можуть приїжджати до мене. Батько на днях привозив мені речі. Побули разом кілька днів. Проводжати його в Крим було важко до сліз. Сподіваюся, незабаром сама вирвуся додому, адже візовий режим будуть вводити не скоро.
– Як ваша сім`я планує жити далі?
– Уже наступив той критичний момент, коли батькам доводиться вирішувати, що робити з громадянством. Батько дуже не хоче, але змушений взяти російське громадянство, щоб зберегти житло – залишити все окупантам було б помилкою. Мамі ще треба кілька років допрацювати до пенсії. Зараз з`ясовуємо можливість її працевлаштування і повернення на Україну. Ось такі прикрі перспективи чекають на мою сім`ю. Хочемо згодом жити разом. Батьки не приховують свого занепокоєння політичною ситуацією, просять мене лише залишатися у Кам`янці-Подільському. Після закінчення вишу шукатиму роботи на материковій частині України.
– Ліліє, хто, на твій погляд винен в розколі України?
– Безумовно «папєрєдніки»: від першого президента до останнього. Мені взагалі здається, що Крим віддали Росії за всі наші борги. Адже Янукович взяв не маленькі гроші у Путіна і тепер повинен їх відпрацьовувати. А страждаємо ми з вами.
Розмовляла Ольга Комарова.
Світлина автора