Віктор Паньков
(видавець та вчений)
Про те, як усе починалося…
У видавничу справу я прийшов через друк власної літератури. Тоді я працював в університеті й хотів отримати звання доцента. Для цього треба було підготувати методичку. Так на світ з’явився посібник «Методи розв’язування задач на побудову» й одночасно з ним – ідея розпочати видавничий бізнес.
Про деякі етапи становлення видавничої справи в Україні…
Коли Радянський Союз розвалився, правонаступником його стала Росія. Це означало, що Україна не мала права друкувати підручники, які функціонували в Росії й Радянському Союзі. За таких умов дуже просто було створити шкільну літературу й вийти з нею на ринок. Ми це відчули й взялися заповнювати цю нішу. Але з кожним роком кількість видавництв збільшувалася, стало складніше реалізовувати свою продукцію. Ось приклад – здавали перед новим роком на конкурс підручники з історії, біології та географії. І якщо раніше було до 1-2 підручників-«конкурентів», то тепер – 8-11.
Про географію, карти й практикуми…
Профільний предмет видавництва – географія. Одного разу не встигали видрукувати підручники, але видрукували зошити. А потім виникла ідея створити практикум. Ми перші в Україні “пустили в друк” практикуми, які згодом стали дуже популярними. Зараз лише в Хмельницькому є чотири автори практикумів із географії.
Карти майже завжди замовляють у нашому місті. В Кам’янці прекрасні картографи. Карти, які вміщені в підручнику з історії України, зроблені в Кам’янці. І зараз ще будуть замовлення.
Про навчання й університет…
Вчився непогано, але я не скажу, що “страшно” гриз граніт науки. Якихось надзусиль не докладав і навіть не думав зразу продовжувати навчання. Але батьки наполягли: «Воно тобі не зашкодить». І справді, не зашкодило.
Будь-яка вища освіта – це не лише обов’язкове засвоєння знань, а свідома організація цих думок, вироблення логіки, мислення, вміння жити, вміння говорити, соціалізуватися.
Про сучасних студентів…
Оскільки я був викладачем в університеті й спілкувався зі студентами, і мої діти теж були студентами, то відзначу, що зараз є теж багато труднощів у навчанні, а потім у працевлаштуванні. Але і діти, і батьки повинні їх подолати. Ми звикли дивитися американське кіно, де люди (таке враження!) ніби ніколи не працюють, усе в них є, за все вони легко в житті розраховуються. На підсвідомості сучасна молодь це сприймає як стиль життя. Але ж цьому всьому передує величезна робота, а навчання – передусім.
Про те, що бізнес-сімейний…
Видавничий бізнес організували вдвох із дружиною. Напевно, ми одна з небагатьох родин, у яких справді сімейний бізнес. Я вмію говорити, а дружина – організовувати. В неї у блокноті все записано: що маю зробити я, а що – вона. Можемо посперечатися, розійтися по різних кімнатах, а потім зійтися на кухні й вирішити всі необхідні питання.
Про те, що цінність деяких знань усвідомлюєш з часом…
Пам’ятаю заняття з методики навчання математики. Я й мої одногрупники сприймали їх як абсолютно непотрібну річ. Але коли прийшли до школи й зіткнулися з реальним життям, то зрозуміли, що не можемо провести урок, діти не слухають, а якщо слухають, то не розуміють “учителя”-практиканта. Вчитель-методист розбила конспект в пух і прах. Тоді ми вже почали серйозно вивчати методику.
Студенти не завжди навчаються старанно, бо не знають, чи буде їм це потрібно в реальному житті. Думають – що потім знайдуть десь, потім починається реальне життя. А згодом, приступаючи до роботи, розуміють, що багато втрачено в студентські роки. І немає часу щоб щось ще шукати. І тоді на саморозвиток не вистачає часу.
Найбільш вдячні вчителі на курсах підвищення кваліфікації. Тоді вони усвідомлюють, що не завжди методично правильно подають пояснювальний матеріал. Намагаюся розтлумачити як в книжках, інші слова підбираю, іноді навіть на пальцях показую.
Про розвиток просторової уяви…
Із просторовою уявою, на жаль, погано в студентів. Її можна розвивати, але це не просто, треба використовувати спеціальні методики. Ми можемо будувати зображення плоскі, а можемо робити модель. На моделях діти краще усвідомлюють матеріал.
Працював із студентами-художниками, розвивав у них художню уяву. Діти дуже цікаві. 1 вересня заходиш до аудиторії і запитуєш, хто знає табличку множення. Піднімається 2 руки… І тоді ми починаємо вивчати предмет.
Про ризики видавничої справи…
Щоб видрукувати шкільну літературу, треба знайти автора, потім отримати дозвіл Міністерства освіти, – своєрідний гриф: «Схвалено комісією з географії». Наприклад, ця комісія стежить, щоб усе не було занадто складно написано, відповідало програмі. А потім продукція відправляється на ринок, і це завжди – страх і ризик. Цього року ми здали дві з половиною тонни непроданої літератури, яка вже втратила свою актуальність. Це друкована продукція в яку вкладена інтелектуальна праця й кошти.
Про квінтесенцію інформації…
Популярними зараз є наші посібники з підготовки до ЗНО. Загалом одинадцятикласники частіше звертаються до послуг репетиторів, ніж до підручників. Діти підручники здають в бібліотеки, а для них ми готуємо конспекти на основі опорних схем. Їх учні в будь-який момент можуть розгорнути й пригадати та повторити матеріал. Не треба багато інформації, потрібна квінтесенція.
Про застосування знань у реальному житті…
Треба відмовитися від “бездумного” накопичення знань. Нам не обов’язково пам’ятати всі формули, але треба вміти застосувати свої знання та вміння з математики в реальному житті. Треба вчитися жити так, щоб згодом професійно можна було адаптуватися до складної реальності.
Побажання студентам К-ПНУ імені Івана Огієнка…
Студенти – це ті люди, які вміють радіти життю, ловити миттєвості, і я бажаю, щоб ця здатність збереглася і в 60, і в 70 років. Помічати щось красиве, цікаве, незвичайне. Залишатися дітьми у відчуттях, не втрачати безпосередності й гарних людських якостей.
Оксана Фаріон, Оксана Грушанська