Сьогодні в рубриці “Світ поетичного слова” поезії Оксани Почапської, доцента кафедри журналістики
***
А день, наче скалка в совиному оці, –
Глибоко і гостро… Чеканять світи
Розмінні слова… І на кожному кроці –
Чіткіше… Чіткіше… Дійти… Дійти…
І світ, наче свист, що іще до прильоту, –
Пригнися! Летить! … На “чотири, п’ять, нуль…”
І ми біжимо… Заганяємось… Хто ти?
Хто я? Хто отой, що… З повітряних куль
Скажені вітри, незагнуздані в стійлах
Зривають снігів перетоплену лють…
І ми заганяємось… Стайні і стіни…
І б’ють попід ребра… і видихи п’ють…
А день, наче шалик, зім’ятий на поспіх…
І все, як завжди, в круговерті доріг…
Чеканять світи… Урочисто і млосно…
І скрапує з вій перетоплений сніг…
***
На вістрі кубла обіймів тріпоче листя…
І вітер підносить мрії над сірим містом…
І вечір торкає тишу горнятком кави…
І ніжність… І тепле літо помежи снами…
На вістрі кубла осінніх розмитих вражень
Ніщо й нікому… Ніхто нічого уже не важить…
Усі – за світлом… Усе – по колу… На вістрі вечір…
І ніч безмежна, в’язка, як втома, вже гріє плечі…