Сьогодні в рубриці “Світ поетичного слова” поезії студентки-першокурсниці історичного факультету Надії Моспан та магістрантки факультету української філології та журналістики Дар’ї Бановської
* * * * *
Надія Моспан, студентка 1 курсу історичного факультету
(спеціальність Середня освіта (Історія та правознавство))
Загуркотіло все: і шум, і буревії,
І постріли з розлючених гармат.
Лиш залишилися в минулому юнацькі мрії,
Тепер не хлопчик, а уже солдат.
Лиш нагадає про домівку лист від рідних,
Лист від коханої, що вдома жде його, –
Вони чекають вже на нього з нетерпінням,
Щоденно молячись до Бога за життя його.
Він борить нашу землю кров’ю,
Душею чистою, немов кришталь.
Він переможе ненависть любов’ю, відходячи у даль,
Відходячи у даль… Хлопчина чи солдат?
Ось там він, на війні.
А мати молиться і все благає:
«- Боже, лиш поверни живим його мені!»
Загуркотіли знов і знов гармати,
А мати все в передчутті,
Що син її не зможе більше вже сказати:
«Я тут із вами, рідна, назавжди!»
Тепер стається часто так, і навіть дуже:
Його не доля погубила, а страшна війна,
А в матері все ллються сльози,
Тепер в будинку мати вже одна.
Затамували подих люди.
Безжалісна війна: розруха всюди,
Скалічене життя, зламана доля…
Боже, хіба такая твоя воля?!
На батьківщині моїй війна.
Вороги без жалю убивають.
Плаче мати в будинку одна,
Бо синочка її вже немає.
Вони борють цю землю самі.
Кращі хлопці стають до зброї.
Серцем віддані своїй землі,
Не бояться вогню герої!
* * * * *
Дар’я Бановська, магістрантка 1 курсу факультету української філології та журналістики
(спеціальності Середня освіта (Українська мова і література))
Серед безмежності Безмежностей один,
Із сотень океанів лиш піщинка.
Він був великим, став уже ніким,
Та буде − ранок знов розправить крила.
Літав над обріями сивих снів,
Був вищий за вершини еверестів.
Сьогодні ж впав до її ніг,
Піднятись сили стане ледве…
Він відчував миттєвості на смак,
Він знав вагу голодних днів…
Він впав до її ніг, та вищим став −
Таким, яким би стати сам не зміг.