Різдво Христове – одне з великих християнських свят, які віряни відзначають особливо урочисто. Цього дня ми прославляємо одну з найвеличніших подій в історії – народження Сина Божого Ісуса Христа. Усі християни переконані, що Ісус був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Бог-отець хотів показати важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння.

Різдво – свято любові та надії, яке українці традиційно відзначають у родинному колі. У переддень народження Ісуса на небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про появу на світ Спасителя і вказувала шлях до Царя всіх людей. Тому 6 січня Святвечір особливо шанується в українських родинах.

Мешканка с. Оринин, що на Кам’янеччині Валентина Підгірна поділилася своїми спогадами про  традиції Святвечора, яких дотримувались у родинах подолян: «Запам’ятала я, як моя бабуся вчила нас дотримуватися народних обрядів. Перед Різдвом на Святвечір готували 12 пісних страв. Обов’язково була кутя, до неї додавали горіхи, мед, тертий мак. Коли господиня розмішувала пшеницю і мак у макітрі, примовляла: «Хай сіється, хай родиться, а у моїй хаті хай добро водиться», а як клала в кутю мед, говорила: «Як мед солодкий, щоб і життя моє було таке солодке». Першу ложку брав тато. Підкидав до сволока в сторону вікна і казав «Морозе, Морозе, ходи до нас кутю їсти». Після того всі хрестилися, казали “Отче Наш” і сідали до столу. У кутку хати під образами стояв Дідух – необмолочений перший сніп пшениці чи жита. Для нас, як дітей, найцікавішим було тоді, коли ми залізали під стіл, дорослі кидали туди горішки, яблука, ми їх збирали. Бабуся давала братові мисочку куті, він мав поставити її на стільчик коло дідуха, а ми з сестричкою в цей час під столом проказували: «Кво-кво, ціп-ціп…» (казали що це треба було для того, щоб квочки сідали і курчата водилися). Коли брат ставив мисочку, бабуся гладила всіх рукою по голові і казала : «Чуб-чуб, щоби гарні і чубаті кури водилися».

З нетерпінням чекали на Святвечір і дівчата. Мешканка с. Теклівка Кам’янець-Подільського району Олена Аліксійчук згадує, що  перед Різдвом ,дівчата виходили на поріг із ложкою куті й слухали: звідки загавкає пес, то з тієї сторони і буде чоловік. Також під час Святої вечері дівчина повинна була взяти окраєць хліба і непомітно покласти його під скатертину або собі в рукав. А потім на ніч покласти його під подушку і примовити: «Суджений-ряджений, приходи до мене поїсти». Майбутній наречений мав обов’язково їй  наснитися.

Цікавими були традиції і на Різдво. Валентині Підгірній запам’яталося таке: « Із самого ранку діти ходили від хати до хати – водили Коляду:

«Горобчик летить, хвостиком вертить

А ви дядьку не дрімайте, копійочку дайте!»

й віталися: «Зі святим Різдвом, будьте здорові!». Відповідати треба було: «І вас вітаємо, щоб здорові були». А після того, як в церкві закінчувалася служба, як вітання казали: «Христос народився!» – і відповідали «Славімо його!».

Олена Аліксійчук згадувала: «На Різдво, ввечері, господар ходив лякати плодові дерева, які довго не давали урожаю. Він замахувався сокирою, а діти повинні були кричати: «Не рубай, тату (діду), воно буде родити!» І так три рази. Старі люди кажуть, що після такого обряду дерева починають добре плодоносити. А ще є повір’я, якщо на Різдво опівночі 12 разів обійти навколо церкви, то людина щасливо одружиться (вийде заміж)».

Зараз деякі звичаї забулися та загубилися в часі, але Різдво все ж залишається одним із найважливіших свят для подолян, найголовнішою традицією якого є проведення часу з родиною.

Христос ся рождає! Славімо його!

Валерій Щегельський,
кандидат філологічних наук, старший викладач
кафедри історії української літератури і компаративістики,
завідувач навчально-наукової лабораторії етнології,
пресцентр