У зв’язку з повномасштабним вторгненням окупаційних військ російської федерації на територію України чимало здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних працівників, працівників та випускників К-ПНУ стали на захист України.
Університет Огієнка пишається своїми мужніми та сміливими здобувачами. Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю зі студентом, який став обороняти нашу державу із початком повномасштабної війни, а зараз повернувся до навчання.
Не забуваймо, що війна триває. Щодня робімо щось важливе для наближення нашої Перемоги.
Максим Ткачук – студент історичного факультету освітньої програми Середня освіта (Історія та правознавство).
- Чому Ви обрали фах історика? Що мотивувало?
Стати істориком вирішив ще у 2021 році, коли складав ЗНО. Чому саме історію? Я загалом люблю старовину, люблю аналізувати події минулого, подобається вивчати й досліджувати історичні факти, бачити, як події минулого впливають на сьогодення.
- За яких умов Вас застала повномасштабна війна, що перше спадало тоді на думку?
У ніч із 23 на 24 лютого 2022 року я фарбував машину. Вранці до мене зателефонував батько і сказав, що почалася війна. Я спочатку не повірив. Найперше що зробив, долучився до Сил Територіальної Оборони, де пробув два тижні. Далі вирішив піти на деблокаду Маріуполя, там тоді брали добровольців. Це був уже квітень, 11 число. Не сказавши нікому з рідних, взяв BlaBlaCar на Запоріжжя, і все.
Служив у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Коли я прийшов туди, це був лише полк. Щодо служби, то був простим солдатом, і парамедиком, і артилеристом, і діловодом.
- Що спонукало Вас стати військовим?
Спонукали мій патріотизм і надія на те, що український народ стане нацією.
На жаль, я помилився. Війна дуже виразно показує, хто є хто.
Війна… До неї швидко звикаєш.
У мене є татуювання «Кожна ідея нації – це мій побратим», інше тату – пам’ять про чоловіка, який навчив мене всьому, що знаю у військовій справі.
У війні нічого страшного немає. Люди помирають завжди, а там все теж саме, просто жорстокіше й кривавіше.
- Які епізоди військової служби Вас особливо розчулили? Були моменти, коли ворог був особливо близько? Якими були Ваші дії?
31 серпня 2023 року, мій другий день народження. Ми зайшли на позиції в Серебрянському лісі, це був перший день перебування на позиції. Наш батальйон розгромили…
Спочатку я був піхотинцем, потім перевівся у взвод вогневої підтримки. Не вистачало військових у піхоті, то визвався добровольцем у піхоту. Десь 2-3 дні пробув на позиціях, поки її не рознесла вщент російська артилерія.
Навчання не проходив. Ми самі навчалися. Перші рази, коли виходили на бойове чергування, виглядали так: місяць тренуємося в Запоріжжі, місяць на лінії зіткнення. Досвідченіші люди з роти навчали нас.
- Що ніколи не усвідомить людина, яка не була на фронті?
Про це краще зайвий раз промовчати. Сьогодні вранці ти можеш їсти й сміятися з людиною, а через годину вона вже може бути мертвою.
- У яких умовах жили, хто опікувався про побут, як харчувалися.
Про побут… Уявіть ліс без зв’язку, з обстрілами. І в цій каші ти спиш, їж, ходиш до вбиральні. Якщо казати про село, то це просто підвал замість лісу.
Місцевих там мало, у нас здебільшого були суперечки з ними, бо вони переважно проросійські. Пам’ятаю, що на початку війни зустрічалися люди, яких і людьми не назвеш. Вони чекали приходу «русского міра». Їм було байдуже, що їхню хату рознесла російська ракета. Вони сиділи й говорили, що це ми, ЗСУ, хоча наша позиція була недалеко від них, буквально через хату. І це було очевидячки. У тих краях вплив російської пропаганди величезний. На жаль, українська пропаганда не діє на народ, а ворожа діє. У нас культ пса Патрона – пес прийде все розмінує, байрактари прилетять – все розбомблять… Ну за це я краще промовчу…
- Чи була допомога від місцевих та волонтерів?
Волонтери добре допомагали, але деколи наша бригада сама проводила збори необхідних речей.
- Наші студенти стараються допомагати ЗСУ, проводять ярмарки, акції, долучаються до зборів. Чого зараз найбільше потребують військові? Як студенти можуть допомогти, підтримати?
Найбільше військові потребують техніки, EcoFlow, генераторів. Для покращення комунікації потребують Starlink, щоб передавати координати й цілі, робити коригування тощо, бо радіозв’язок більше використовує піхота.
- Чи маєте власний талісман-охоронень?
Так, браслет із нитки, який мені подарували, як оберіг, волонтери на початку війни.
- Як військова служба вплинула на Ваші переконання та цінності?
Ніяк. Щодо цього, то я не змінився: як був патріотом України, так ним і залишився. Тільки ще більше розчарувався в українському народі, бо він бездарний і мертвонароджений.
- Яким бачите майбутнє України після завершення російсько-української війни?
Його не існуватиме, якщо український народ, так би мовити, не прокинеться, то нічого з цієї боротьби не вийде.
Коли під час війни починається розбрат у суспільстві, кожен шукає зраду і хоче показатися більшим патріотом. Питання:«Чому не в окопі?», «Ти з окопу пишеш?», «Чому не державною?» найбільше виводять з рівноваги.
Щодо мовного питання. Це потрібно було вирішувати 30 років тому, а не під час війни. Тому рекомендую всім тим людям, які про це говорять, не побувавши на війні, не відкривати рота.
- Чи була у Вашому житті книга, яка сильно на Вас вплинула? Ви пишете власні поезії. Розкажіть, будь ласка, про що пишете, коли почали віршувати, що стало поштовхом? Як саме працюєте над віршами, як добираєте назви, образи?
Можу назвати декілька книг, які формували мій світогляд. Це Альбер Камю «Ч
ума» і «Міф про Сізіфа», Еріх Марія Ремарк «На Західному фронті без змін», Зигмунд Фрейд «Я і Воно».
Можу поділитися власними віршами. Почав писати ще до війни, у 2021 році. Я тоді ще лаяв український народ за його безхребетність, а зараз він для мене просто як банка із щурами, в якій вони гризуть один одного. Пишу тоді, колив черговий раз зневірююсь у власному народові.
Також пишу поезії на любовну тематику, але інтимна лірика – це більше про своє внутрішнє «Я», це як емоційне перезавантаження.
Бачив все
Бачив все
І веcь люд бачив
Як країну терзала
Злая нечисть
Рік пройшов
А я все бачу
Рік пройшов
А люд незрячий
Рік з побратимами
Терпів обстріли
А люд незрячий
Страшно їм побачить
Те що бачив
І як розколиться руїна
І покотиться лавина
І все по золотим…
Кровавим кабінетам
Дай Боже сили Україні
Дай Боже незрячому
Побачить те що бачу
- Чи важко було адаптуватися до навчання після служби? Чим плануєте займатись після завершення навчання?
До навчання повернувся заради батьків. Після завершення навчання точно не буду працювати вчителем історії, бо такі професії в нас, на жаль, не поважали ніколи.
Зараз працюю над власним психологічним станом. Планую видати збірку віршів. У майбутньому хочу займатися власним бізнесом.
- Що б Ви побажали нашим студентам?
Як сказав Тарас Григорович: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Пресцентр