Cучасна творча молодь неймовірно багатограна. Василь Жмендак, студент першого курсу факультету іноземної філології, цьому реальний приклад. Власний канал креативного відео в ютубі, фотосправа, написання пісень та перекладацька діяльність – далеко не повний список його талантів. Уже після закінчення навчання, пересікаючись зі студентами молодшого покоління, я з приємністю усвідомлюю, що вони інші – ставлять конкретні цілі у своєму житті та успішно реалізовуючи себе в різних сферах діяльності. Отож, запрошую Вас, дорогі читачі, до знайомства з одним із кращих студентів нашого університету.
– Василю, розкажи звідки ти родом?
– Сам я із села Новоселиця Снятинського району Івано-Франківської області. Це справді дуже далеко звідси. Село знаходиться на окраїні, якраз на межі двох районів. Якщо їхати з мого села в сусіднє, то потрапляєш у «невідоме» місце, яке не розпізнають GPS-навігатори.
– То ти живеш неподалік того «невідомого» місця?
– Саме так.
– Цього року ти здавав іспит ЗНО і набрав дуже велику кількість балів з англійської мови. Виникає питання: як у такому таємничому «невідомому» місці в тобі прокинувся інтерес до іноземної мови?
– Я думаю, що моя зацікавленність бере витоки ще з дитинства, адже я народився у сім’ї філолога. Моя мама викладає англійську мову в початкових і старших класах. У принципі, на перший погляд, знати мені іноземну мову, чи не знати – у мене не було вибору. Але насправді мама ніколи не змушувала мене вчити англійську. Я любив читати книги, дивитися мультфільми, озвучені англійською мовою. Певно, свою роль зіграв спадковий фактор. Наприклад, на рахунок математики, то я з нею взагалі не дружу, я – гуманітарій. І цим все сказано. Коли у коледжі за програмою, замість другої іноземної мови, поставили вищу математику, для мене був справжній шок.
В якій ролі ти себе бачиш після закінчення навчання в університеті: майбутнього викладача чи перекладача?
– Я вірю в ДОЛЮ і поки що не можу вирішувати наперед. Як воно написано, так і станеться. Звісно, викладачем та учителем мені не хотілося б бути. На мій погляд, це не чоловіча професія. А от бути перекладачем – це мені ближче. Навіть зараз я займаюся таким ще не зовсім професійним, аматорським перекладом різних іноземних мультфільмів.
– Ти робиш це за замовленням чи сам для себе?
– Я маю свій канал на ютубі, займаюся трохи відеоблогерством і саме там я викладаю свої озвучені роботи. У мене є бажання робити проекти, які можуть переглянути інші люди у вільному доступі.
– Напевно, ти слідкуєш за літературними новинками перекладної літератури і пам’ятаєш грандіозний скандал, пов’язаний з видавництвом «КСД» та перекладами романів Стівена Кінга. Як ти гадаєш, що потрібно робити видавництвам, аби уникати таких інцидентів? В чому є основна прогалина: у нестачі кадрів чи нестачі коштів на прийнятний гонорар перекладачеві за його роботу?
– На мій погляд, це нестача саме професійних кадрів. Перекладати, в принципі, може кожен, а от перекладати якісно – ні. Якщо людина трохи халатно відносилася до свого навчання, до своєї професії, то як той «фахівець» може якісно перекласти той чи інший бестселер? Більше того, у творах таких авторів, як Стівен Кінг є безмежна кількість сленгових слів, які не кожен може знати. Перекладач, який часто буває у мовному середовищі автора, знає усі ці нюанси.
– Які у тебе ще є творчі грані?
– Граю на гітарі. Фотографую, наскільки мені казали, то досить непогано. Пишу вірші та пісні трьома мовами. Ходив у театральний гурток, навіть виступав з колективом акторів в Івано-Франківську.
– Василю, а чому ти обрав для свого навчання саме наш університет?
– По балах ЗНО я проходив і до Університету Огієнка, і у ЧНУ. Навіть планував вступати в Івано-Франківськ на журналістику…
– … але все ж вирішив зупинити свій вибір на місті Сонця…
– Саме так. До речі, Кам’янець дуже мені подобається. Місто спокійне, але водночас тут проводиться безмежна кількість фестивалів, на яких я жодного разу не був до навчання у Кам’янці. Тож мені неймовірно пощастило.
Розмовляла Ольга Комарова