Сестри Надвідні – нова літературна династія

Сестри Надвідні – нова літературна династія

Поділитися!

Як мало у нашому житті чогось світлого, справжнього, романтичного… Як інколи не вистачає справжніх душевних поетичних рядків та глибокої змістовної прози. Але вона є. Вона виливається на папір натхненним почерком Анастасії та Лілії Надвідних, заполонивши серця багатьох творчих людей, які навчаються та викладають у нашому університеті.

– Дівчата, розкажіть, будь ласка, про фах, який Ви опановуєте в нашому університеті?

Анастасія: Зараз я навчаюсь на другому курсі історичного факультету. Історією захопилась завдяки своїй вчительці. А коли досягла деяких успіхів у цьому напрямку, вирішила, що буду істориком. Для мене, історія – не просто вивчення минулого. Кожна історична доба, кожне століття, подія є уроком для нас, а інколи й застереженням. Вважаю, що історію свого народу має знати кожен. У першу чергу, я бачу себе вчителем.

Лілія: Я уже студентка п’ятого курсу (хоч сама у те мало вірю) факультету української філології та журналістики. Хоч і планувала отримати фах журналіста, чомусь у останній момент передумала і тепер я уже дипломований філолог. Обрала свій фах, мабуть, через любов до книг та української мови. Про свій вибір не жалкую, адже отримую задоволення, коли працюю з дітьми.

– Чи співпадає обрана спеціальність із дитячими мріями про майбутнє покликання?

Анастасія: Так. Але це швидше пов’язано з бажанням опанувати професію вчителя та працювати з дітьми. Ще з дитячого віку плекала таку мрію, пізніше дуже зацікавилась історією. І таким чином, вступивши на історичний факультет нашого університету, поклала початок для втілення в життя двох дитячих мрій.

Лілія: Зовсім ні. Я була дуже мрійливою та енергійною дитиною. То я хотіла бути актрисою, то фотомоделлю, то стюардесою, а стала вчителькою. Просто ми інколи переростаємо свої дитячі мрії.

– Розкажіть про якісь цікаві моменти із студентського життя?

Анастасія: Щодня з нами трапляються якісь цікаві моменти, всього відразу й не згадаєш. Найяскравіше, що відбулось за період мого студентського життя – археологічна практика. Цінний досвід, позитивні емоції, нові враження, два тижні проведених з одногрупниками в умовах трохи віддалених від цивілізації. Таке не забудеться ніколи.

Лілія: Багато таких моментів було. Мене зрозуміють ті, хто живе у гуртожитку. Постійний рух, знайомства, смішні казуси. Сумно не буває ніколи. Велике враження справила на мене фольклорна експедиція після першого курсу та табірна практика у «Дністровській Чайці».

– Які Ваші улюбленні письменники? Які книги порадите студентам для прочитання?

Анастасія: Дуже люблю поринати в світ поезії Олени Теліги, Ліни Костенко, Ірини Жиленко – звідси часто й черпаю натхнення. А якщо говорити про прозу, то мене привоблюють твори Марії Матіос своєю мовою. Читаючи їх, ніби поринаєш в інший світ. Зараз є досить багато талановитих сучасних українських письменників, з творчістю яких ще прагну познайомитись. Проте вважаю, що й добрих класиків літератури не треба забувати.

Лілія: Я дуже люблю читати. Мені імпонує поезія  Олени Теліги, Павла Тичини, Ліни Костенко, Сергія Жадана, Оксани Забужко, Павла Коробчука. Та все-таки більше надаю перевагу прозі. Зараз читаю Юрія Андруховуча «Дванадцять обручів». І раджу прочитати усім. Також мені подобаються твори Ольги Кобилянської, Василя Шкляра, Люко Дашвар, Ірен Роздобудько, Марії Матіос. Є ще дуже багато книг, які варті нашої уваги, та нехай кожен знайде своє. Головне, щоб ми читали.

– Від кого з батьків або родичів Вам передався літературний талант?

Анастасія: За свій талант дуже вдячна насамперед Богу. Склалось так, що я почала писати вірші пізніше, ніж Ліля. Тому вважаю, що поштовхом взяти в руки перо була саме її творчість. Вона – мій перший слухач, критик та порадник.

Лілія: Крім сестри, ніхто з моїх рідних не пише і не писав. Та я не вважаю себе талановитою. Просто інколи хочеться записати те, що у тобі живе усередині. От це я і роблю – передаю свої емоції словами.

– Чому більше надаєте перевагу у написанні: прозі чи поезії?

Анастасія: Пишу лише вірші. Мої досягнення в прозі поки що обмежується шкільними творами. Але не виключаю, що з часом у моєму творчому доробку будуть і прозові твори. Поезія для мене, то як восьме чудо світу. І з кожним новим твором відкриваєш його для себе все більше й розкриваєшся у ньому сам.

Лілія: Пишу поезію, хоч більше люблю читати прозу. Але думаю, що кожен поет рано чи пізно виразить себе і у прозі. Для мене проза є цікавішою, складнішою і потребує високої майстерності. Пишу невеликі етюди, новели, але не показую їх на загал.

– У світі є чимало літературних тандемів, наприклад, брати Грім, брати Стругацькі, брати Капранови…Чи припускаєте, що з часом на полицях книжковим крамницях можуть з’явитися книги із написом на обкладинці – «Сестри Надвідні»? Скажіть, чи не виникали у Вас ідеї написати якісь спільні твори?

Анастасія: З твоєї легкої руки, Олю, все можливо. Ми дуже схожі, але такі ж і різні. Влучно висловилась О. Забужко: «…Така сама як ти, але інша, ось що таке сестра». Зв’язок між сестрами дуже сильний, часто й думаємо однаково. Тому вважаю, що такі творчі тандеми є міцними та плідними і з радістю співпрацювала б творчо з сестричкою. 

Лілія: Підтримую Настуню щодо вислову моєї улюбленої письменниці. Важко загадувати наперед. Ми дуже різні, але дуже близькі. У тому, мабуть, і є наша сестринська сила. І хто знає,  як далі складеться…

– Що Ви порадите творчій молоді, яка з якихось причин зволікає представляти свої твори публіці?

Анастасія: Зізнаюсь чесно, я й сама з тієї когорти. Довго писала просто «в шухляду», не наважувалась комусь показати свої вірші. Першою слухачкою була саме сестра, вона розвіяла мої сумніви та невпевненість. А, коли випустила свою поезію в люди, відкрилось друге дихання. Вірші писались і писались. Тому не зволікайте, творіть, падайте, підіймайтесь, вдосконалюйтесь і знову ідіть далі.

Лілія: Раджу дати свої твори для оцінки компетентним людям. Прислухайтеся до порад, але не втрачайте свою індивідуальність. І ніколи не слухайте і не сприймайте необґрунтовану критику людей, які досягли менше за вас.

– Ваші побажання читачам нашого видання.

Анастасія: Цінуйте близьких, рідних людей, не черствійте серцем. А поміж мирської метушні знаходьте час для творчості.

Лілія: Вдосконалюйтеся, творіть, розвивайтеся, кохайте і не забувайте, що найбільший скарб – то людська душа.

 

Розмовляла Ольга Комарова.

Фото автора